Базова загальновійськова підготовка: що потрібно змінити?

Четвертий рік повномасштабної війни. Українська система оборони суттєво змінилася, але одна з її ключових ланок — базова загальновійськова підготовка (БЗВП) — досі потребує серйозного оновлення. Показовий симптом: після проходження такої підготовки військові часто не відчувають себе готовими до бою.

Останні роки дали поштовх для змін. Тривалість курсів зросла, з’явилися нові підходи, переглядаються стандарти. Водночас, якість БЗВП залежить не тільки від змісту програми, а від її фактичного виконання в навчальних центрах.

В умовах нерівних ресурсів із ворогом ефективна підготовка українських військовослужбовців є надважливою умовою паритету на полі бою.

У чому полягає проблема системи?

Ключовими прогалинами системи базової загальновійськової підготовки залишаються нестача спроможних інструкторів та керівництва центрів, низький рівень комунікації та ставлення до новобранців, невідповідність програми актуальним потребам війська, а також слабка матеріальна база навчальних центрів. 

Почав я саме з людей, які відповідають за підготовку, оскільки від їхньої фаховості напряму залежать ефективність програм підготовки та мотивація мобілізованих. 

На сьогодні БЗВП часто проводять військовослужбовці, які фактично не є інструкторами, оскільки не пройшли відповідної інструкторської підготовки та, як наслідок, не мають необхідних навичок. З одного боку це зумовлено дефіцитом людей у війську. З іншого – потрібно розуміти, що ставки у цьому контексті занадто високі: від фаховості та підготовки інструкторів залежить не просто якість навчання новобранців, а й їхня психологічна стійкість, фізичне здоровʼя та мотивація.

Брак елементарної поваги, відсутність зворотного зв’язку та інші радянські підходи до дисципліни не сприяють ефективному навчанню. Мобілізований приходить вчитися, аби мати вищий шанс вижити в боях, але нерідко стикається з байдужістю з боку інструкторів. Це вкрай небезпечна ситуація: бойовий дух, який ще не встиг сформуватися, ламається в зародку.

Друга проблема – чинна програма БЗВП не враховує особливостей новобранців та не відповідає вимогам війни. Натомість, вона є фактично стислою версією тримісячної БЗВП мирного часу. По-перше, вона написана під курсантів молодого віку у гарній фізичній формі, тоді як значна частка мобілізованих – люди 40+ років. По-друге, програма ексклюзивно фокусується на тому, як знищувати ворога. Тоді як перш ніж вчити вбивати, потрібно навчити виживати.

Третя, але менш серйозна, проблема — матеріальна база. Умови, в яких мобілізовані проходять навчання, часто не відповідають жодним очікуванням — ані фізичним, ані психологічним. Через незадовільні умови мобілізовані масово хворіють. Замість тренуватися — змушені лікуватися. І часто не просто без належної медичної допомоги, а й без доступу до елементарних ліків. Усе це, разом із нестачею сучасного обладнання, зношеним спорядженням, деморалізує ще до потрапляння на службу. Людина, яка щойно потрапила в армію, отримує сигнал: про тебе тут не подбають.

Система має визнавати: військова підготовка — це не тільки про дисципліну й навички. Це також про довіру. Про створення середовища, де кожен відчуває, що його навчають, бо його життя важливе. І допоки формування довіри не стане базовим принципом, жодна реформа не зможе дати системного результату.

Як зробити систему БЗВП ефективною?

Змінювати систему треба не заради показників чи стандартів, а заради того, щоб якомога більше українців після навчання могли повернутися після бою живими.

І, як я зазначав, почати варто з людей, які стоять за підготовкою. Реформа БЗВП неможлива без належної підготовки інструкторів і командирів навчальних центрів. Необхідно створити сучасну систему навчання та перепідготовки кадрів, яка передбачатиме не лише бойові чи інструкторські навички, а й нову культуру та методологію викладання. Йдеться про розвиток лідерства, поваги до новобранців та – ключове – здатності працювати з різними категоріями мобілізованих.

Командний склад навчальних частин має опанувати основи стратегічного планування, проєктного менеджменту, кадрового управління та роботи зі стейкхолдерами. Це дозволить перетворити навчальні центри з бюрократичних структур на ефективні організації, здатні адаптуватися до нових викликів, масштабувати навчальні програми під потреби фронту та готувати кваліфіковані кадри до армії.

Але навіть найкращі інструктори не зможуть ефективно навчати, якщо система не забезпечує для цього мінімальних умов.

Відтак, другим критично важливим напрямом є оновлення матеріальної бази навчальних центрів. Єдине, про що має перейматися новобранець – військова підготовка. Про інше має потурбуватися команда центру.

Забезпечення належних побутових умов — це не про комфорт у цивільному розумінні, а про повагу до гідності людини, яка готується до війни, і про ефективність самої підготовки. Коли у 21 столітті мобілізовані не мають постійного доступу до питної води, не можуть нормально висушити одяг чи взуття, прийняти душ або отримати базові ліки — це не лише погіршує сприйняття навчального матеріалу, а й деморалізує. 

Щоб реально щось змінити, варто почати з простого — зрозуміти, чого саме не вистачає навчальним центрам. А вже після цього — створити зрозумілий і адекватний стандарт забезпечення: щодо матеріально-технічної бази, умов побуту та інфраструктури в кожному центрі. Щоб перевірити, як це працює на практиці, можна запустити пілот — зробити один навчальний центр повністю укомплектованим і подивитися, як це вплине на якість підготовки й мотивацію людей.

Якщо в навчальному центрі є порядок, обладнання, тепло і вода — мобілізований одразу бачить: його час, сили та життя тут цінують. І це стає першою інвестицією в майбутню довіру між державою та воїном.

І, насамкінець, важливо оновити саму програму БЗВП. Вона має відповідати реальним викликам війни та особливостям мобілізованих. 

Варто змістити акцент з абстрактної стройової та класичної тактики на прикладні навички виживання: дії під час обстрілів, евакуація поранених, тактична медицина. Через незнання основ гине занадто багато українців – і нерідко це стається протягом тижня від моменту, як вони потрапляють на поле бою.

Крім того, програма має бути гнучкою: адаптуватися під вік, фізичну форму та попередній досвід новобранців. Мета цієї підготовки — не просто створити "солдата за стандартом", а дати людині шанс вижити, зберегти боєздатність і повернутися додому.

Усе це — не абстрактна візія, а реальні кроки, які можна втілити протягом 6–9 місяців. Достатньо почати з 1–2 навчальних центрів: запровадити новий стандарт інструкторської підготовки, інвестувати у побут і медичне забезпечення, залучити досвідчених фахівців. Уже після першого циклу випуску ми побачимо зміну якості навчання й мотивації. Пілот, масштабування, результат — саме так це має працювати.

Базова загальновійськова підготовка не може бути формальністю перед бойовою службою. Вона визначає, чи зможе боєць виконати завдання і — найголовніше — залишитися живим. У війні на виснаження ціна помилки — надто висока.

БЗВП має стати одним із ключових ресурсів оборони. Для цього потрібні не лише рішення на рівні Генштабу чи Міноборони, а й зміна культури всередині самих навчальних центрів. Кожен мобілізований має потрапляти в умови, де його справді готують: навчають виживати, перемагати й повертатися додому.

Це завдання, з якого починається сильна армія. І державі не потрібно створювати систему з нуля — в Україні вже є десятки цивільних ініціатив із напрацьованими програмами, досвідом і ресурсами. Їхній потенціал варто масштабувати і на цій кооперації будувати нову модель БЗВП.

Ми в Backyard Camp готові допомагати. Наша команда створює програми поглибленої підготовки для військових і резерву — з акцентом на ті навички, які справді рятують життя. Наш досвід показує: ефективна підготовка можлива навіть у складних умовах – якщо є методика, фахові інструктори та повага до людини. Саме такий підхід має стати основою нової системи військової підготовки.

Артем Веселов