Чорна перспектива для Європи: роль Африки у гібридній війні РФ
Росія активно зміцнює свої позиції в Африці. І робить це не тільки за допомогою зброї або дипломатії, а й через інформаційний вплив. Сьогодні Кремль розгортає в регіоні масштабну мережу пропаганди, використовуючи державні ЗМІ, підконтрольні платформи та гібридні формати комунікації. Мета — просувати свої наративи, послабити позиції Заходу і представити Росію в ролі "справжнього партнера" африканських країн.
Медіавплив Кремль вибудовує не з нуля. Ще з часів СРСР у деяких африканських країнах зберігається позитивне ставлення до Росії. На цьому тлі сучасні інструменти працюють особливо ефективно: нові технології і стара риторика поєднуються в єдину систему, адаптовану під контекст локальних конфліктів, економічної залежності та антиколоніального дискурсу.
При цьому Москва грамотно використовує розчарування частини африканського суспільства діями західних країн. Росія пропонує свій продукт як "безсторонню" альтернативу, тоді як західні ініціативи часто сприймаються як нав'язливі та вибіркові. Цей контраст дозволяє російській пропаганді вкорінюватися в умах людей, створюючи стійке середовище для подальшого впливу.
Знімок демонстрації в Малі
Sputnik шістьма мовами
Головну ставку Москва робить на медіа. Агентство ТАСС і телеканал RT вже мовлять у понад 40 країнах Африки. Причому одразу шістьма мовами. А з червня 2025 року стартував проєкт Sputnik Africa. Це нова медіаплатформа, створена спеціально для африканської аудиторії. Вона виглядає сучасно, стилізована під західні ЗМІ, але транслює меседжі, повністю побудовані в інтересах Кремля.
Через такі продукти Росія просуває свою повістку. В обгортці гідного довіри і нібито незалежного джерела. Для багатьох африканців, втомлених від західного інформаційного тиску, це здається альтернативою. Насправді ж мова йде про тонко упаковану пропаганду. Sputnik Africa подається як голос африканців, але "під капотом" цієї інформаційної машини – редакційна політика, жорстко узгоджена з Кремлем.
Використовуючи місцевих журналістів і адаптовані формати, платформа створює відчуття "свого" ЗМІ, тим самим знижуючи бар'єри критичного сприйняття і вбудовуючись у повсякденну медіапрактику місцевих аудиторій.
При цьому контент Sputnik Africa все частіше стає частиною офіційних комунікацій урядів, які тісно співпрацюють з Росією. Його матеріали цитують державні канали, а окремі сюжети безпосередньо використовуються для легітимації рішень, вигідних Москві. Так російський інформаційний вплив проникає в саму структуру публічного дискурсу та інституційної легітимності.
Пропаганда під виглядом партнерства
Російський вплив не обмежується телеканалами. Москва все активніше працює з місцевими політиками, військовими та медіаменеджерами. Через спільні проєкти, форуми, "дні дружби" та освітні ініціативи вона закріплюється в регіональному інформаційному просторі. Паралельно просуває образ Росії як захисника національного суверенітету і борця з "неоколоніалізмом".
Приклад ідеологічної спадщини СРСР
Антизахідна риторика тут найважливіший елемент. Особливо в тих країнах, де пам'ять про колоніальне минуле залишається болючою. Росія подає себе як "партнера без умов", на відміну від Європи чи США, які висувають вимоги щодо демократії, прав людини та прозорості. Це послання добре сприймається там, де елітам вигідна політична стабільність без зайвих питань ззовні.
На практиці це "партнерство" найчастіше означає політичну та медійну лояльність в обмін на економічну або військову підтримку. За фасадом дружніх форумів та обмінів досвідом ховається вибудувана система залежності, де медіа стають важелем впливу, а пропаганда – інструментом тиску на внутрішні та зовнішні рішення африканських урядів.
Крім того, через співпрацю з правлячими елітами Росія посилює свій вплив на внутрішню політику окремих країн. Підтримка лояльних лідерів, поширення вигідних меседжів і дискредитація опонентів – все це перетворює медіамережу Кремля на інструмент формування не тільки громадської думки, але й балансу влади.
У цьому ж контексті важливу роль відігравала і так звана ПВК "Вагнер". До літа 2023 року її бійці діяли в понад 30 африканських країнах: від Малі до Центральноафриканської Республіки. Формально приватна, але фактично контрольована Кремлем, ця структура забезпечувала охорону режимів, участь у бойових операціях і контроль над видобутком ресурсів: від золота до алмазів.
Після загибелі Євгена Пригожина і офіційного розпуску "Вагнера", його функції в Африці перейшли до нової структури – "Африканського корпусу" Міноборони РФ. Під прикриттям зміни назви і керівництва російська присутність лише посилилася. Нові командири, тісно пов'язані з ГРУ, продовжують колишню лінію: безпека в обмін на лояльність, ресурси та інформаційний контроль.
Впродовж останніх декількох років — вже після бунту Пригожина — мілітарні проксі-структури Кремля, фактично витіснили Францію з шести африканських країн: Малі, Буркіна-Фасо, Нігеру, Чаду, Центральноафриканської Республіки та Гвінеї. Цей процес супроводжувався у тому числі й медійною експансією, окрім нарощуванням військової присутності під вивіскою "Африканського корпусу" Міноборони РФ.
Особливе занепокоєння викликає той факт, що саме в Африці вперше було випробувано ноу-хау з мобілізації ув’язнених — до масового застосування цієї тактики проти України, зокрема під час битви за Бахмут. Цей досвід тепер може стати справжньої загрозою, якщо дивитись на роль континенту в масштабах глобального конфлікту. Про цю загрозу я під час лекцій розповідаю офіцерам розвідок країн НАТО як про ризик, який варто враховувати. Адже в найближчому майбутньому Європа може опинитися в клешнях, які так люблять командири армії РФ: Північна акваторія та Арктика де РФ контролює понад 50% узбережжя; центральна частина, якщо Україна не втримає фронт; Африка — де вплив РФ зростає у геометричній прогресії, виходячи далеко за межі інформаційного поля та набуваючи форми повноцінної експедиційної присутності.
М'яка сила з жорсткими цілями
Робота з молоддю, просування в соцмережах, створення позитивного іміджу Росії: все це частини гнучкої, але скоординованої стратегії. Кремль прагне не просто бути присутнім в Африці, а формувати довгострокову довіру до себе як до "альтернативи Заходу". При цьому справжні цілі суто політичні: зміцнити вплив, послабити конкурентів, отримати важелі тиску.
Подібна інформаційна експансія – це не тільки спосіб просунути свої інтереси, а й інструмент глобального суперництва. Африка стає ареною, де Росія намагається виграти в битві за уми і серця.
Далекоглядна пропаганда через контент для дітей
У багатьох країнах континенту такі зусилля доповнюються підтримкою лояльних активістів, блогерів і псевдоекспертів, які легітимізують російські наративи зсередини. В результаті виникає ілюзія органічної підтримки, хоча насправді йдеться про зовнішньо керовану кампанію. Ця тактика дозволяє Кремлю уникати прямої конфронтації і при цьому поступово зміщувати інформаційні акценти в потрібному напрямку.
Одночасно з цим активно розробляються візуальні та емоційні прийоми впливу: відеоролики, меми, документальні фільми та псевдоновини оформляються так, щоб викликати співчуття, ідентифікацію або національну гордість. Така естетизація пропаганди робить її більш привабливою, особливо для молодого покоління, яке все частіше черпає інформацію саме в цифровому середовищі.
Те, що робить Росія в Африці, це не просто медіаактивність. Це частина великої стратегії. Кремль будує медіамережу, яка працює у зв'язці з політичними та економічними інтересами. Під виглядом партнерства Москва просуває свої наративи, а за фасадом "м'якої сили" все частіше видно контури геополітичного розрахунку та ознаки гібридної війни. І чим далі, тим більше ця гра стає помітною. І небезпечною.
Для країн, які вже опинилися в орбіті цього впливу, наслідки можуть бути глибокими: від підриву довіри до незалежних медіа та інститутів до посилення авторитарних практик і навіть мобілізації місцевого населення під своїми гаслами. В умовах глобальної нестабільності російська стратегія в Африці – це спроба переписати правила міжнародної гри, почавши з тих регіонів, де інформаційна вразливість найбільш гостра.
Ірина Сєргєєва