Чи зможе Трамп покласти край війні Кремля проти України?

У січні 2025 року новообраним президентом Сполучених Штатів Америки став Дональд Трамп, який пообіцяв покласти край російсько-українській війні протягом 24 годин.

Спершу нова адміністрація США протягом кількох місяців надсилала до Москви дружні сигнали, депеші та переговорників. Та в липні Трамп несподівано перейшов до жорсткішої лінії щодо правителя Російської Федерації Володимира Путіна. Він схвалив продаж американської зброї Україні й неодноразово погрожував запровадити вторинні санкції проти торгових партнерів Росії. 50-денний строк, який спочатку дали Росії на те, щоб вона відмовилася від своїх вимог, скоротили до 10 днів.

Однак за кілька днів адміністрація США оголосила, що очікуваного торгового протистояння між двома наддержавами та їхніми партнерами не буде. Натомість тепер відбудеться зустріч Трампа та Путіна на Алясці.

За попередніми даними, під час переговорів між американськими та російськими сторонами з'явилися ознаки того, що, можливо, вдасться досягти довгоочікуваного перемир'я.

Останні коливання Вашингтона щодо Москви – це лише новий прояв і без того очевидної непослідовності політики, яку США за нової адміністрації провадить щодо РФ.

Відбувся дивний поворот подій: слідом за економічними та військовими погрозами президента США на адресу Росії незабаром здійснилися не менш гучні спроби Трампа заспокоїти Путіна. Тепер, мабуть, дві наддержави повинні вирішити долю України на історичному американсько-російському саміті.

Однак є сумніви, що новий раунд переговорів принесе бодай якісь політично значущі та довгострокові результати. Як і в інших питаннях, з 2014 року Росія розігрує щодо України зумисний переговорний театр, мета якого – справити враження як на власне населення, так і на міжнародну спільноту.

Під час сотень переговорів, десятків самітів і в численних підписаних документах Росія протягом багатьох років неодноразово заявляла, що прагне миру в Україні. Однак інтенсивні переговори до і після лютого 2022 року практично не змінили хід війни.

Навпаки, неодноразові поступки Росії, на які йшли Захід та Україна, обмеження поставок зброї Києву, а також нерішуча санкційна політика, яку провадять Європейський Союз і США, підштовхнули Москву до нових авантюр.

РФ окупувала Крим у лютому 2014 року, а вже за місяць провела офіційну анексію півострова.

Незабаром, у квітні того ж року, розпочалася російсько-українська війна на Донбасі. 

В липні 2014 року Росія безкарно збила малайзійський пасажирський літак із безліччю громадян ЄС на борту над зоною бойових дій.

В середині серпня 2014 року розпочалося російське вторгнення в східну Україну. Тоді ж РФ вперше масштабно розгорнула свої регулярні війська на території української держави.

А після кількох невеликих хвиль ескалації, в лютому 2022 року розпочалося повномасштабне вторгнення  Російської Федерації на територію материкової України.

Відтоді військова й окупаційна політика Росії в Україні з кожним місяцем стає все більш терористичною та геноцидною.

Війна в Україні триває вже понад 11 років, а проте США, як і багато інших країн, зробили мало які висновки з невдалих, хай і інтенсивних, дипломатичних переговорів і своєї стриманості.

Друга адміністрація Трампа не лише з внутрішніх міркувань заперечує витверезний досвід адміністрацій Обами та Байдена у відносинах із Кремлем. Вона також забуває, якою безплідною була політика першої адміністрації Трампа в 2017–2021 роках, коли йшлося про війну на Донбасі.

Під час майбутніх переговорів Путін може вимагати не лише територіальних поступок, але й інших обмежень суверенітету України. Навіть незважаючи на те, що правитель Кремля знає, що жоден український президент не зможе задовольнити його максималістські вимоги.

Ключовим питанням стане, наскільки Трамп поділяє те, як Путін інтерпретує щодо витоки, характер та значення агресивної війни Росії.

Метою Москви в майбутніх переговорах буде не так довгострокове врегулювання конфлікту, як поліпшення міжнародного становища Російської Федерації.

Путін прагнутиме, поміж іншим, підірвати світовий порядок, вимагаючи поступок, що порушують міжнародне право; розколоти західний альянс; послабити партнерство Заходу з Україною і, наскільки це можливо, посіяти внутрішню ворожнечу в Україні.

Москва намагатиметься заманити американських та інших західних політиків фальшивими поступками й обіцянками деескалації, а також змусити Київ вступити в кризу ухвалення рішень.

Як неодноразово з лютого 2014 року, Кремль спробує перекласти відповідальність за новий і остаточний провал переговорів на Україну.

В межах цієї стратегії не виключено, що відбудеться тимчасове припинення вогню. Лишень якщо Москва вважатиме, що це відповідає поточним дипломатичним, внутрішнім, економічним і геостратегічним інтересам Росії.

Кремль може використовувати ілюзію готовності Росії до компромісу і припинення бомбардувань українських населених пунктів, щоб підірвати єдність і рішучість, які з 2025 року зміцнилися в Європі щодо допомоги Україні, та поглибити розкол, що вже існує між США та іншими партнерами по НАТО.

Обмежене припинення вогню також дасть можливість перегрупувати російські війська, зміцнити окупаційний режим на анексованих українських територіях і поставити під сумнів санкційну політику Заходу.

З 2014 по 2021 рік у війні Росії на Донбасі вже було кілька періодів затишшя. Однак ці відносно мирні періоди зрештою не привели ані до припинення, ані до заморожування збройного конфлікту. Навпаки, вони підготували ґрунт для його ескалації в повномасштабну експансіоністську війну РФ проти української держави.

В інтересах Росії може бути й інший варіант: припинення вогню далекобійним озброєнням. За такого розкладу обидві сторони утримуються від ракетних і безпілотних ударів за лінією фронту. За останні три з половиною роки Росія завдала ударів по багатьох ключових об'єктах інфраструктури України з різним ступенем успіху. Однак Україна з часом адаптувалася до цих ударів і, наприклад, створила відносно стійку енергетичну інфраструктуру.

Останніми місяцями Росія завдала серйозних ударів безпілотниками й ракетами по цивільних цілях України, зокрема в Києві. Масованим ударам РФ часто вдавалося подолати протиповітряну оборону України, створюючи драматичні картини вибухів, в українській столиці також. Однак посилення ударів по житлових будинках, лікарнях, культурних установах і торгових центрах України у військовому значенні залишається низьким.

Навпаки, в останні місяці Україна неодноразово успішно била безпілотниками дальньої дії по російських військових, промислових та інфраструктурних об'єктах. Навіть у глибині тилу неодноразово зазнавали ударів військові бази, паливні склади, аеропорти, нафтопереробні заводи та інші об'єкти, пов'язані з обороною РФ.

Іноді драматичні вибухи та пожежі на російських підприємствах мають не тільки зростаюче матеріальне значення для російської економіки та армії, а й справляють певний психологічний ефект на російське населення та світову громадськість.

У війні з використанням безпілотних літальних апаратів великої дальності Україна може особливо ефективно застосовувати новітні технології, щоб компенсувати чисельну перевагу противника. На цьому тлі не виключено, що Путін тепер захоче призупинити чи навіть припинити цю частину війни.

Військове партнерство та політика західного альянсу щодо України залишаються стрижнем майбутніх переговорів. Доти, доки не будуть надані надійні гарантії безпеки України, припинення вогню послужить обом сторонам лише для того, щоб перегрупувати військові сили та економічні ресурси, а також підготувати населення до наступного витка ескалації. 

Крім практичного питання про майбутню безпеку України, постає ширше питання про майбутню роль США у світовій політиці загалом і в Східній Європі зокрема. Вашингтон і Москва не можуть, як це, мабуть, планується, вести переговори про суверенітет і цілісність європейської держави за відсутності представників України та інших європейських країн.

Крім того, після надання Україні гарантій безпеки в сумнозвісному Будапештському меморандумі 1994 року у зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї (ДНЯЗ), Сполучені Штати не можуть допустити будь-яких обговорень питань кордонів і суверенітету України.

Якщо, незважаючи на цю угоду, укладену три десятиліття тому, дві офіційні держави, що володіють ядерною зброєю і є постійними членами Ради Безпеки, укладуть угоду, в результаті якої Україна – співзасновник ООН, що підписала ДНЯЗ, член Ради Європи та учасник ОБСЄ – залишиться політично і територіально розваленою державою, людство наблизиться до глобального хаосу, що панував до 1945 року.

Д-р Андреас Умланд – аналітик Стокгольмського центру східноєвропейських досліджень (SCEEUS) при Шведському інституті міжнародних відносин (UI)