За лаштунками "Столу пам'яті". Як акція перетворюється на національну традицію вшанування
Коли на карті з’являються нові соняхи, ми знаємо: ще один заклад долучився до "Столу пам’яті". Ця акція, яку в партнерстві проводять Благодійний Фонд імені Іллі Грабара та Платформа пам’яті Меморіал, за три роки виросла у масштабний і такий зворушливий ритуал. Кафе у центрі столиці, сільська бібліотека та школа, підрозділ на передовій – усіх їх об’єднує одне бажання: не залишити своїх героїв без імен і вшанування. Так народжується нова традиція – з болю втрат і великої любові під час війни.
– Закриваємо анкету?
– У нас же ще два дні на реєстрацію.
– У нас вже не вистачає 1000 штук табличок, – кажу.
– Все відправимо, не переживай.
Ми з Марією Грабар, ініціаторкою акції, дивимося в ноутбук, де щохвилини додається нова реєстрація на акцію Стіл пам’яті. Для Марії ця акція починалася як дія, щоб вшанувати пам’ять про полеглого чоловіка – саундпродюсера та військового добровольця Іллю Грабара. Зараз цей ритуал став частиною суспільного запиту на пам’ять.
Поки ми говорили – ще 5 реєстрацій. Заклад в центрі Києва, сільська бібліотека на Херсонщині, відома книгарня у Львові, невелике кафе на Івано-Франківщині, бригада, яка зараз на бойових на Донеччині.
В офісі Меморіалу ще не гамірно. Волонтери ще не друкують реєстри для відправок у всі куточки України і не пакують у бандерольні пакети таблички "Цей стіл зарезервовано для найсміливіших серед нас".
Але щохвилини на мапу акції вже додається сонях. Кожен з них символізує вшанування героїв, адже вже 29 серпня на кожній з цих локацій зарезервують столик в пам’ять про захисників, прикрасять його соняхами та свічкою як символами нашої спільної втрати.
Ми замовляємо додрук ще 1000 табличок, потім ще 2000 – із запасом. До них – 10 000 листівок, куди українці впишуть імена своїх людей: чоловіків і жінок, братів і сестер, побратимів і посестр, синів і доньок, друзів і подруг, а ще людей, про яких дізналися після їхньої смерті. Всіх, хто поліг у війні проти росії.
***
Наш офіс на чотири дні перетворюється на склад. Тут коробки з пакуванням і пухирчаста плівка. Тут всі друковані матеріали. Тут наліпки для відправлень. Тут колцентр, де уточнюють дані в учасників. Щодня приходять нові люди: ветеранка, дружина загиблого, волонтерка, айтівець, маркетологиня. Щодня у нас не вистачає табличок для всіх відправлень.
– Маріє, ми не можемо відправити в бібліотеку 15 табличок. Вони неправильно зрозуміли суть, що на один стіл потрібна одна табличка.
Дзвонимо – дійсно, думали, кількість табличок – це кількість загиблих в їхньому селищі. Виправляємо у реєстрації на 1.
В офіс заходить військовий із "сухопутки", забирає таблички особисто. В день пам’яті вони опублікують відео, де стіл пам’яті з’являється у їдальні на ППД, і в розташуванні біля лінії фронту.
***
– То вони не надрукують?
Мене накриває паніка, бо в типографії вдруге змінили дату готовності замовлення. Востаннє – на 26 серпня. Я розумію, що ми не встигаємо відправити матеріали зареєстрованим учасникам до акції, якщо вчасно не отримаємо замовлення. Термінове замовлення з доплатою за терміновість перетворюється на потенційну велику проблему і чотири дні відстрочки. Слухавку у типографії вже ніхто не бере – неділя, та ще й День Незалежності.
Наступного дня ми штурмуємо їхніх менеджерів, пояснюємо, про що акція і чому нам треба терміново. Нас запевняють, що передали запит керівництву. Друк досі не готовий, а це означає, що сотні учасників не зможуть зробити стіл пам’яті у своїх закладах. В наших голосових із Марією вперше за час підготовки з’являється справедливе обурення.
– Поїду на виробництво, – каже Марія. На місці ще раз пояснює співробітникам, чому для нас важливо отримати матеріали тут і тепер.
Під вечір вона забирає друк, вже зранку волонтери знову пакують відправлення – і цілими коробками відносять їх у відділення пошти. Там вже не дивуються цим об’ємам. Понад 2000 відправлень за кілька днів.
Мапа акції тепер перетворилася на поле із соняхів.
****
День пам’яті для багатьох почався із сервірування столів – понад 3000 з них зарезервували у всіх регіонах України, крім окупованих росією територій, а ще в 16 країнах світу. Ще до акції цього року доєдналися понад 170 військових підрозділів.
Мій День пам’яті починається хвилиною мовчання на Майдані. Свої імена я записала тут, у Сенсі на Хрещатику. О дев’ятій ранку листівки тут вже не були порожніми.
– Інстаграм вже блокує можливість додавати згадки і сторіз, – каже наша редакторка соцмереж. Згадки з’являються теж щохвилини: з любов’ю засервіровані столи, імена, портрети, історії. Ми не встигаємо навіть переглянути всі і подякувати всім учасникам.
У цей день я на власні очі побачила різні столи:
стіл пам’яті для пілотів у кав’ярні "Крилаті", де кожному полеглому приготували його улюблений напій;
стіл у кримсько-татарському ресторані, де поряд із соняхами – кітель чоловіка співробітниці закладу;
стіл із портретами колег у кондитерській, яка зруйнована балістичною ракетою за день до цього;
стіл у ветеранському просторі;
стіл у музеї під картиною із захисником Києва – Архангелом Михаїлом;
стіл у книгарні, де зробили підбірку видань про війну.
А ще стіл в нашому офісі, який ми присвятили Андрію Соколовському, татові нашої комунікаційниці Саші, яка всі ці дні вкладалася в акцію і йшла з офісу останньою.
***
Стіл пам’яті цього року став великим виявом нашого співпереживання втрати. Показав, як українці об’єднуються у пам’яті і підтримують один одного. Довів, що ми можемо співіснувати з пам’яттю про полеглих у публічних просторах, а не відмежовуватись від них парканами кладовищ. Вміємо гідно вшановувати і згадувати всіх поіменно.
Масштабування акції, яка в перший рік мала 100 закладів, у другий – вже 800, а в третій – перетнула позначку 3000 столів, ще раз доводить, що вона стає нашою новою національною традицією вшанування і частиною нашої нової культури пам’яті.
Гаяне Авакян, співзасновниця Платформи пам’яті Меморіал