Коли дрібниць не існує: чому локалізація виробництва РЕБ в Україні – це питання виживання

Коли на фронті працюють глушилки, ніхто не розмірковує про те, кабель якої марки у них поставили чи скільки грамів важить кріплення антени. Але саме ці деталі вирішують долю. Антена може дати системі додаткові години роботи, або залишити її беззахисною вже за перші хвилини атаки. І це пряма конвертація якості в життя.

Тому локалізація виробництва РЕБ в Україні – це питання оперативності, контролю та незалежності при прийнятті рішень щодо модернізації. Кожен день, коли ми залежимо від зовнішніх ланцюгів, – це день підвищеного ризику

Чому імпорт – це не просто економіка

За останні роки ринок стрімко змінився. На наших очах виросли виробництва й майстерні, які почали робити те, що раніше імпортувалося. Антени українського виробництва в багатьох випадках дають в рази кращий результат, ніж бюджетні китайські аналоги. Коаксіальні кабелі, що виробляють сьогодні в Україні, часто не поступаються деяким американським зразкам. 

Але одночасно ми залишаємось залежними від вузлів, які виробляються в обмеженій кількості країн: високочастотні генератори, підсилювачі, специфічні типи транзисторів. Запуск власного виробництва таких компонентів – це масштабні інвестиції у сотні мільйонів, якщо не в мільярди євро, з довгим циклом і високою вразливістю: під час війни великі виробництва стають мішенню. 

Банки як тилові перепони

Але технічні питання – лише частина проблеми. Є ще фінансова механіка, яка часто залишається поза увагою: це і валютний контроль і паперова тяганина в банках. Наразі практично весь контроль проходить через механізми НБУ, і банки, виконуючи вимоги, запитують нескінченні списки документів.

Іноді, наприклад, потрібну довідку може надати лише сам виробник-експортер. Уявіть ситуацію: вам треба купити підсилювач у Китаї – і водночас надати банку документи щодо походження цього товару. Але китайському постачальнику не можна говорити, що товар іде в Україну, бо через чинні обмеження він змушений буде відмови у відвантаженні. Тобто вимоги банку і логіка постачальника прямо суперечать одне одному – і в результаті ми опиняємось у патовій ситуації. 

Ці неофіційні перепони не нові, але останнім часом вони посилилися. Формально строки виготовлення та доставки компонентів можуть складати 1,5–2 місяці, якщо ж банк при цьому тримає гроші ще три тижні, можливість нормально покрити весь ланцюжок фінансами просто зникає. Підприємства змушені акумулювати оборотні кошти, брати ризики на себе або шукати обхідні шляхи.

Наш досвід: локалізація там, де це має сенс

У Contra Drone ми взяли для себе просте правило: локалізувати все, що можна локалізувати, і вкладати в якість там, де від неї залежить життя. Ми робимо власні антени, фідери, кабелі й низку механічних рішень. Наші антени показують втричі кращий результат у порівнянні з дешевшими китайськими аналогами. 

Лише одна з історій, яка може наочно це проілюструвати: після підриву танка наш пристрій працював 74 години безперервно і відбив понад двадцять БпЛА, що атакували машину. Цей танк вдалося частково відвести – екіпаж вижив. Якби там стояли дешеві модулі, вони дали б максимум кілька годин роботи – і результат міг бути іншим.

Водночас ми чесно визнаємо: від китайських транзисторів на даному етапі повністю відмовитися проблематично. Вони дешеві, доступні й мають прийнятну якість. Перекласти всю промисловість на дорожчі японські або американські компоненти – означатиме подвоїти чи потроїти вартість засобів, а для армії це означає менше одиниць на полі бою. Тому прагнення до 100% імпортозаміщення має реалістичну межу. Ми працюємо в межах компромісу: де можна – замінюємо на українське; де ні – обираємо найбільш надійні варіанти та дивимось, як вдосконалити систему.

Ринок і його логіка: чому якість програє дешевизні

Економіка ринку жорстка. Є вітчизняні антенні рішення, які у нас коштують близько 800 доларів – це професійні, покриті золотом контакти, стабільні в експлуатації, з високим ККД. Аналог у Китаї можна знайти за 100 доларів, і він буде втричі слабший. Багато виробників орієнтуються на економіку: дешевші компоненти – значить нижча ціна виробу, а це значить більше шансів зацікавити покупців. 

Також я розумію, чому військовий командир, який за одну і ту ж суму може забезпечити або 10, або 30 людей, робить вибір на користь більш бюджетних пристроїв. Але держава має створити ті стимули, за яких вибір на користь якості буде також економічно обґрунтованим. Інакше ми будемо втрачати можливість будувати промисловість із високою доданою вартістю.

Що має зробити держава: конкретні пропозиції

Держава може і повинна зробити низку практичних кроків, щоб локалізація стала економічно можливим шляхом, а не примарною ідеєю. По-перше, допомогти тут можуть податкові преференції – механізми, які стимулюють виробника інвестувати в автоматизацію та якість. Це можуть бути пільги або понижений ПДВ для кінцевих виробів із доведеною часткою вітчизняних компонентів. 

По-друге, пріоритет у держзамовленнях – цілком логічний важіль. Державні контракти мають ранжуватися з урахуванням реального внеску локального виробника, що створить потік замовлень і дозволить масштабувати лінії. 

По-третє, необхідне спрощення валютних процедур та прискорені коридори для стратегічних компаній. Якщо підрядник має підтверджений статус і держконтракт, банківські погодження повинні відбуватись у стислий термін, інакше логістика ламається.

По-четверте, має бути впроваджена сертифікація й прозора верифікація походження компонентів. На ринку вже є випадки, коли на платі пишуть "Made in Ukraine", а фактично вона була зібрана в Китаї. Це треба припиняти – інакше стимули не працюватимуть, бо вигідні будуть шахрайські практики. 

І, нарешті, нам потрібні державні програми підтримки інвестицій у R&D та випробувальні майданчики: полігони та лабораторії, де швидко тестувати рішення і отримувати зворотний зв’язок від фронту, скорочують шлях від ідеї до бойового застосування.

Я не закликаю до ідеологічного бойкоту. Я пропоную практичний підхід: там, де український виробник дає результат – ми працюємо з ним; там, де сьогодні потрібні імпортні компоненти – ми використовуємо їх, але будуємо шлях до поступового зменшення залежності. Якщо держава дасть прозорі стимули, прості процедури і реальні інструменти для масштабування – українська промисловість зробить те, що їй під силу: забезпечить армію інструментами, на які можна покластися.

Коли я кажу це як підприємець і як людина, яка бачила, як наші рішення рятують техніку та людей, це не риторика. Це запит на рішення. Інвестиція в локальне виробництво РЕБ – це інвестиція в незалежність ухвалення рішень, у стабільність постачань і в життя наших людей. І це те, за що варто боротися сьогодні.

Тимофій Юрков, співзасновник Contra-Drone, виробника засобів захисту для військових