Архітектура мирної угоди без капітуляції
Сьогодні перед Україною та світом стоїть завдання, що виходить за межі простого припинення вогню. Йдеться про створення нової архітектури миру, яка стане не черговою крихкою домовленістю, а незламним фундаментом для довгострокової безпеки Європи та нового глобального порядку. І хоча інерційним сценарієм залишається продовження війни з тимчасовим припиненням бойових дій як результат "Гнилої угоди", ми можемо і маємо заявляти про нашу власну візію завершення війни.
Чому "28 пунктів" є шляхом до капітуляції
"План 28 пунктів" (можливо, авторства Віткоффа–Дмітрієва) – це не мирний план, а рецепт української капітуляції, замаскований під "компроміс". Це, по суті, Пакт, що ділить сфери впливу між РФ та Заходом за рахунок суверенітету України. Такий план руйнує світову систему безпеки, стимулює подальший тероризм і агресію та не може бути навіть основою для конструктивних переговорів. Здається, він вже похований після перемовин у Женеві.
Україні потрібна не тимчасова "заморозка" конфлікту, а прагматична модель перемоги, що гарантує стійкий суверенітет країни та унеможливлює будь-який реванш агресора. Таким стратегічним планом може стати такий собі "Новий Потсдам 2.0" – коли формально не визначається переможений, а демократичний та авторитарний світ узгоджують принципи співіснування без війни.
Можливо, навіть, кращою метафорою було б "Відень 2.0". Віденський конгрес (1815 року) став запорукою 100 років відносного миру після наполеонівських воєн, базувався на балансі сил (без окупації переможеного).
Базова мета договору – не "зупинити війну будь-якою ціною", а забезпечити довгострокову безпеку Європи, фактичну поразку (хоча це може комунікуватися як знайдений компроміс) російської агресії й справжню трансформацію глобального порядку без жодного натяку на українську капітуляцію. Цей план має ґрунтуватися на силі та юридично зобов'язуючих механізмах примусу, а не на довірі, якої до РФ більше не існує.
Спочатку опишемо що – теоретично – могло б стати рішенням для України і світу. А потім – як зробити так, щоб такий план був прийнятним для США (Трампа) та росії (путіна).
Маємо врахувати втому від війни в Україні, брак фінансування (лише непокриті бюджетні потреби на 2026-2027 рік складають 65 млрд доларів, а з урахуванням потреб у військовий допомозі можуть бути вдвічі більше). Маємо також врахувати політичну ситуацію в ЄС, спосіб ухвалення рішень в США, довгу стратегію Китаю тощо.
Але при цьому не відмовлятися від сценарію, коли вирішення ситуації в Україні стає способом запобігання розгортанню глобальної війни.
Отже, коли б не відкрилося "вікно можливостей – в грудні 2025 (падіння рейтингу Трампа і вимоги республіканців), в лютому 2026 (економічні проблеми росії), влітку 2026 (провал чергової хвилі наступу рф і суттєве військово-технологічне посилення ЄС та СоУ) – має бути готовий наш спільний план і мирна угода.
Три рівні Нового порядку: від негайного перемир'я до трансформації
Такий план має мати чітку трирівневу структуру, що охоплюватиме різні часові горизонти і гарантуватиме послідовність кроків:
1. Термінова безпека та Гуманітарний пакет (0–90 днів)
Це перший етап антикризового менеджменту, спрямований на негайну деескалацію та запобігання катастрофам. Він починатиметься з поетапного взаємного припинення бойових дій: від короткого "вікна" гуманітарних коридорів до 30-денного перемир'я, що має супроводжуватися жорстким моніторингом з боку багатонаціональної місії (США, ЄС, Великобританія плюс інші).
Ключовим елементом тут є ядерна безпека. План вимагатиме безумовного виходу РФ із ЗАЕС та створення 15–20 км демілітаризованої зони під контролем МАГАТЕ / ООН. Відновлення роботи станції має бути можливе лише під повним технічним і політичним контролем України та ЄС, із категоричною відмовою від будь-якої моделі 50/50, що фігурує в різних наявних планах.
Тут має бути і обмін "усі на всіх" – всі військовополонені, цивільні, депортовані діти. І повний доступ МКЧХ та ООН до місць утримання – це один із небагатьох реально прийнятних пунктів із "28 пунктів", який варто включати як обов'язкову ранню умову. Також тут мають бути і гуманітарні коридори, і гарантії евакуації цивільних із прифронтових територій, і спільні (під міжнародним мандатом) програми розмінування.
2. Інституційні гарантії миру й безпеки для України (1–3 роки)
Цей етап має бути серцем Плану. Тут закладаються юридично непорушні основи нашої безпеки, що мають бути стійкими до політичних змін у країнах-гарантах.
Це інституційні гарантії замість "російських обіцянок" – юридично обов'язкові гарантії від США, Великої Британії, ключових країн ЄС, автоматичний "снепбек" санкцій у разі агресії РФ, спільна система ППО/ПРО та кіберзахисту з НАТО.
Власне, снепбек передбачає заздалегідь легітимізовані (ратифіковані на рівні законів країн-гарантерів) санкції та силові дії, які включаються автоматично (тобто без додаткових голосувань) у випадку порушення Росією зобовʼязань.
Тут має бути прописано чіткий стратегічний шлях до НАТО, перехідні безпекові союзи. До самого вступу має підтверджуватися право розміщення сил, спільних баз і тренувальних центрів країн з Коаліції охочих. Сам план має відкидати заборону на вступ до НАТО, вписану в "28 пунктах".
Всі обмеження на військове будівництво мають бути тільки симетричні – ніяких односторонніх лімітів на чисельність ЗСУ, тільки симетричні домовленості (обмеження видів озброєнь, ракети середньої дальності, автоматизовані системи) – але не за рахунок права України на самозахист. Обмеження, які б передбачали російський моніторинг (читай – шпіонаж), мають бути виключені.
Цей час має бути використаний Україною для побудови системної стратегічної оборони.
3. Новий глобальний порядок і трансформація РФ (3–10 років)
Це стратегічна ціль, що лежить за межами поточної угоди, але має бути її кінцевою перспективою. Повна нормалізація та повернення росії у глобальні інституції можливі лише після її справжньої деімперіалізації, демілітаризації та відмови від реваншизму.
Звичайно, найкращим сценарієм для демократичного світу була б деконструкція росії і деколонізація поневолених народів. Але залишимо цей сценарій за рамками даного матеріалу. Доти РФ залишається під жорстким контролем, а її участь у ключових міжнародних форматах (наприклад, G8) – заблокованою.
Перш за все, це має бути персональна відповідальність, а не тотальна амністія – тобто застосовано принцип "жодної амністії для політичного та військового керівництва й прямих виконавців воєнних злочинів".
Також має відбутися міжнародний трибунал і застосовано механізми transitional justice, за умовами якого має бути створено спеціальні український та міжнародний органи з розслідування злочинів агресії з програмами документування та збереження свідчень.
Червоні лінії суверенітету: жодної капітуляції
Успіх Угоди визначається непорушним дотриманням українських червоних ліній. Будь-яка Угода, що винагороджує агресора територіальними здобутками, є не лише неприйнятною, але й самовбивчою для всієї системи колективної безпеки.
Кордони 1991 року є стратегічною ціллю. Будь-яка "лінія зіткнення" є лише тимчасовою лінією безпеки, а не визнаним кордоном. Жодного визнання анексій. Ані де-юре, ані де-факто. При цьому можливі сценарії поступового повернення територій в дипломатичний спосіб, як результат деколонізації самої росії.
Демілітаризація має бути симетричною. Неприпустима одностороння буферна зона, що створює перевагу для агресора. Навпаки, мова має йти про суттєве відведення російських військ (120 км) та ракетних систем (500 км) для захисту України.
Інституційні гарантії: щит безпеки
Гарантії безпеки мають бути юридично обов'язковими, а не декларативними. Це – особливий статус члена НАТО де-факто до набуття де-юре членства.
Пакет зобов'язань G7+: Право на розміщення військових баз, спільні тренувальні центри та повна інтеграція у військово-технічні програми США та ЄС.
"Автоматичний снепбек" санкцій: Включення до санкційних законів G7 клаузули про автоматичне відновлення повного пакету санкцій у разі порушення Угоди чи спроби реваншу.
Справедливість та відбудова: принцип "росія платить"
Репарації та відбудова розглядаються виключно як потужний інструмент стримування та відновлення справедливості.
Фонд відбудови: значна частина заморожених російських активів має бути конфіскована для фінансування відбудови України. Жодної "схеми" з розподілом прибутків, що фігурує в альтернативних планах.
Репараційний механізм: Створення довгострокового механізму на 20–30 років, який включатиме міжнародний податок на російський експорт (нафта і нафтопродукти, газ, інші ресурси і продукти) та компенсацію за екологічну шкоду.
Правосуддя: Жодної амністії для військового та політичного керівництва. Створення Міжнародного трибуналу для розслідування злочинів агресії та притягнення до відповідальності всіх виконавців.
Чому США (і персонально Трамп) погодяться на цей договір
1. Повернення Америки як глобального арбітра
Трампу потрібна історична перемога. Не "план із 28 пунктів" – він нежиттєздатний, суперечливий і підриває інтереси самих США. Йдеться про роль творця нового порядку, який:
- зупиняє найбільшу війну Європи після 1945 року;
- стримує Китай на Тайванському напрямку;
- зберігає домінацію США в НАТО і в Європі;
- демонструє автократичним країнам: сила не винагороджується.
Умови "Нового Потсдаму / Відня 2.0" дають йому не "угоду заради угоди", а стійкий порядок, який США контролюють.
2. Стримування Китаю – ключове завдання США на 2026–2030
Будь-яка угода, яка дозволяє росії закріпити територіальні захоплення, автоматично легалізує китайський сценарій щодо Тайваню. Це для США неприйнятно.
"Новий Потсдам / Відень 2.0":
- не визнає анексій;
- фіксує непорушність кордонів;
- зберігає авторитет американських союзницьких гарантій.
Для Трампа це перемога: Китай отримує сигнал "в 21 сторіччі не має сенсу використовувати силу".
3. США отримують контрольований простір для інвестицій
Американські компанії отримують:
- доступ до "плану Маршалла 2.0" для України;
- інфраструктурні, ресурсні, оборонні та енергетичні проєкти;
- потенційно один із найбільших ринків Європи в 2030-х роках, можливість стати модератором "входу" в ЄС через Україну арабських, індійських та інших компаній.
Відповідно, американські корпорації – головні вигодонабувачі.
4. Угода дозволяє США "повернути" РФ і "відтягнути" її від Китаю
Без угоди росія стає васалом КНР. В угоді – США отримують важіль, який стабілізує континент:
- санкції знімаються поетапно (і діє американський і європейський "автоматичний снепбек");
- РФ отримує можливості для економічного відновлення (під контролем США).
5. Трампу потрібен мир, який не виглядає як капітуляція України
В іншому випадку, капітуляція України:
- розвалить Європу,
- викличе ядерну паніку,
- запустить гонку озброєнь у ЄС, Туреччині, Японії, РК та інших,
- підірве довіру до США як гаранта безпеки,
- знизить рейтинг Трампа і розпалить протистояння всередині республіканської партії.
Новий Потсдам/Відень 2.0 дає Трампу можливість оголосити: "Я зупинив війну, не зрадивши союзників, не посиливши Китай і не дозволивши Росії виграти". Це і політичний тріумф, і висока ймовірність отримання Нобелівської премії миру.
Чому РФ (путін) погодиться на умови договору "Новий Потсдам 2.0"
Путін не погоджується на реальність. Його внутрішня потреба – не контроль над Україною як такою, а:
а) знищення "загрози НАТО". У його пропагандистській логіці Україна це плацдарм НАТО проти РФ;
б) збереження іміджу "збирача земель" – відновлення радіянської імперії і впливу на "східну" Європу;
в) демонстрація народу, що росія "встала з колін" як головний електоральний драйвер російської диктатури;
г) відновлення статусу супердержави – що з росією "рахуються";
д) уникнення формальної поразки. Питання: чи готовий путін погодитися на реальну поразку, якщо формально це буде "мудре рішення лідера".
Отже потрібно "продати" путіну можливість оголосити російському населенню міфічну перемогу, яка не коштуватиме Україні її незалежності і субʼєктності.
1. Економіка РФ не витримає ще 24 місяці війни
Незважаючи на те, що росія адаптувалася до санкцій, а також те, що залишається варіант переходу до мобілізаційної економіки, – рецесія є фактом, а економічні реалії виглядають наступним чином:
- дефіцит бюджету зростає (до 8 трлн руб. в цьому році);
- інфляція не уповільнюється, інші економічні проблеми наростають;
- приховані втрати вищі за публічні;
- санкції впливають на погіршення в усіх секторах економіки і на зниження технологічної спроможності.
РФ не може вести війну довше, ніж Захід може фінансувати Україну.
"Новий Потсдам/Відень 2.0" дає Путіну:
- часткове зняття санкцій;
- доступ до обмежених інфраструктурних угод;
- можливість мінімізувати внутрішню кризу.
2. Путін не отримує "поразку", натомість отримує "перемогу"
Новий Потсдам / Відень 2.0:
- не принижує РФ публічно;
- дає "сценарій збереження обличчя": "зупинка кровопролиття", "денацифікація", "стабільність", "захист російськомовних" – що завгодно для внутрішнього споживання.
3. Путін зберігає владу
Затяжна війна призводить до внутрішньої дестабілізації. Олігархи, регіони, силовики – усі втомлені. Угода зменшує ризики елітного розколу і ризики персональної безопасності для самого путіна.
4. Уникнення військового сценарію поразки
Сценарії 2026–2030, які ми моделювали, показують:
- без великої мобілізації РФ не здолає оборону України, але велика мобілізація – це ризик соціального невдоволення;
- Китай не дасть РФ технологій, які спроможні змінити хід війни;
- оборонні технології Заходу зростають швидше за російські, а Україна швидше адаптується і запроваджує інновації. Посиленню реалістичності плану сприятиме поява чіткої стратегії ЄС і Коаліції охочих щодо розвитку військової промисловості, озброєнні України і забезпечення кардинальної технологічної переваги над росією.
Отже для росії: або принизлива поразка, або контрольована деескалація з проданою всередині країни "перемогою".
5. РФ отримує шанс повернутися в глобальну систему – на мінімальних умовах
Репарації у вигляді міжнародного податку на експорт для росії стає способом:
- зняти поступово санкції;
- отримати доступ до критичних компонентів;
- повернути частину фінансових потоків;
- уникнути внутрішньої економічної катастрофи.
За межами цього документу залишаємо частину питань:
- залучення Китаю до реалізації угоди (і впливу на росію)
- деокупація територій і деколонізація поневолених росією народів і звільнення ментальних заручників РФ.
Пробуємо знайти шлях перетворення військової стійкості на стратегічну, юридичну й економічну перемогу. Це не лише план для України, а й дорожня карта для демократичного світу, який має показати, що агресія не приносить винагороди у 21 сторіччі.
Тільки через силу інституцій, непохитне дотримання принципів та забезпечення всеохоплюючого правосуддя ми зможемо гарантувати довгострокову безпеку для Світу напередодні глобальних техногенних і екологічних викликів.
Андрій Длігач, д.е.н., голова Advanter Group, засновник Kyiv Foresight Foundation, глобальний амбасадор Singularity University, професор КНУ імені Тараса Шевченка