Тато за рішенням суду: як дитина може стати щасливим білетом для відстрочки від мобілізації

Не так давно суспільство сколихнула новина, що НАБУ викрило організовану злочинну групу, яка працювала всередині судової системи та допомагала військовозобовʼязаним чоловікам незаконно виїжджати за кордон і отримувати відстрочку від мобілізації.

У вересні цього року ВАКС затвердив угоду про визнання винуватості з суддею Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області Олександром Боярським. Йому призначили 6 років увʼязнення, однак відпустили на випробувальний термін у 3 роки. Йому також заборонили обіймати посади в держорганах і органах місцевого самоврядування на три роки.

Згодом Офіс Генерального прокурора спільно з ДБР також викрив працівників Марʼїнського районного суду Донецької області в організації схеми незаконного уникнення від мобілізації чоловіків призовного віку за схожою схемою.

Підозрюваний у справі суддя Сергій Ліпчанський ухвалив понад 120 судових рішень про розірвання шлюбу, позбавлення матері батьківських прав та виховання неповнолітньої дитини батьком. Це давало чоловікам відстрочку та право на виїзд. За даними слідства, послуга коштувала близько $3 тис. Суддя ухвалював рішення за кілька днів, без сторін, органів опіки, доказів, а іноді навіть без підписів позивачів. У деяких справах суддя просто сам "дописував" вигадані факти. Працівники суду фотографували йому матеріали справ у месенджерах, а сам він міг підключатися на засідання по відеозв'язку.

Схема проста: батько звертається з позовом про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дитини з ним на його самостійному вихованні та утриманні, іноді ж позивач одразу просив позбавити матір батьківських прав.

Пояснення чоловіка (батька) у таких справах зазвичай зводяться до того, що він самостійно виховує дитину, відводить її в садочок/школу, водить на гуртки та відвідує разом лікаря. Як доказ до позову додають довідку з садочка/школи/гуртка та виписки з лікарні. І цього мінімального "пакету" суддям вистачало, щоб стати на бік батька. 

Кількість таких справ за останні 3 роки лише зросла, адже позитивне рішення суду може слугувати підставою для отримання відстрочки від мобілізації або звільнення з військової служби. З огляду на це, судді, розглядаючи такі справи, повинні були б особливо ретельно та уважно аналізувати подані докази. Але натомість на практиці ми бачимо суттєві процесуальні порушення.

Нещодавні викриття правоохоронних органів доводять, що до справ про виховання дітей має бути особлива увага. Адже будь-які відхилення в строках розгляду справи, відсутність переконливої мотивувальної частини в рішенні чи незалучення всіх заінтересованих осіб породжують корупційні ризики.

Ми проаналізували Єдиний державний реєстр судових рішень (далі – Реєстр) і на прикладі судів з найбільшою кількістю рішень в цій категорії покажемо, як заяви про виховання дитини стали інструментом уникнення потенційної мобілізації або звільнення з військової служби.

Спойлер: така схема поширена не лише в судах Одещини та Донеччини.

Особливу увагу привертає діяльність суддів Чернівецького районного суду міста Чернівців, де судді винесли понад 1700 рішень у цій категорії справ.

Нижче — типові схеми, які використовували судді та заявники.

СХЕМА І – Віялові позови, або як зробити так, щоб справа потрапила
до потрібного судді

Скільки позовів ви готові подати, щоб справа потрапила до "правильного" судді? Дмитро-Олександр Чернов подав аж 13 заяв з аналогічними вимогами до одного й того ж суду. Хепіенд настав лише тоді, коли справу нарешті було розподілено на суддю Чернівецького районного суду міста Чернівців Олександра Войтуна, який заяву задовольнив.

Проте це не єдиний випадок. Наприклад, суддя Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області Орест Крамар відкрив справу про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дитини, попри те що в його суді вже перебували справи за зверненням того самого позивача з аналогічними вимогами у той період часу. 

Схема проста: позивач звертається до суду, очікує авторозподіл, бачить, що справа потрапила до іншого судді, і швиденько пише заяву про повернення позовної заяви. І так до тих пір, поки справа за результатами розподілу не потрапить до судді, який надалі позов задовольнить.

Недобросовісна практика подання віялових позовів є однією з найпідступніших форм зловживання процесуальними правами. Її справжня мета часто полягає у ручному розподілі справи на потрібного суддю. Така стратегія має на меті створити "безпечне поле" для отримання потрібного рішення. Наслідком є не лише перевантаження судів тисячами "штампованих" документів, а й підрив довіри до автоматизованого розподілу та створення корупційних ризиків.

СХЕМА ІІ – Відсутність висновку органу опіки та піклування

Не менш важливою проблемою при розгляді цих справ є відсутність висновку органу опіку та піклування в матеріалах справи, оскільки відповідний орган просто не залучався як заінтересована особа, особливо в справах про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини батьком.

Так, наприклад, суддя Чернівецького районного суду міста Чернівців Ігор Іщенко розглядав, на перший погляд, звичайні справи про розірвання шлюбу. Але по факту в таких рішеннях він залишав проживати дитину з батьком на його самостійному вихованні та утриманні.

Суддя не досліджував, чи відповідає це інтересам дитини, чи створені батьком належні умови для її проживання, чи дійсно мати не бере участі у вихованні. 

Подібним зловживав і його колега суддя Войтун, адже набагато легше ухвалити рішення на користь батька, не отримавши висновку від відповідного органу. Тоді можна керуватися лише поясненнями заявника. Наприклад, такими: "Зазначив, що більше трьох місяців він разом із донькою проживають окремо від матері дитини в орендованій квартирі.

Вказував, що самостійно виховує та утримує неповнолітню доньку та забезпечує всі її потреби: харчування, лікування, одяг, навчання, розвиток, відпочинок тощо. У повному обсязі створює всі необхідні умови для проживання та нормального розвитку дитини, задовольняє гармонійний розвиток її особистості в атмосфері любові, моральної та матеріальної забезпеченості". Як на вашу думку, переконливо? Навряд чи.

У деяких випадках заявники одразу зазначали про мету виїзду за кордон:

"Заявник також зазначає, що він як батько завжди намагається надати своїй дитині все найкраще, забезпечити гідні, а особливо безпечні умови проживання, забезпечити сина відпочинком та оздоровленням. Однак, на сьогодні через військову агресію російської федерації на території всієї України введений військовий стан, ситуація в Україні продовжує бути небезпечною, продовжуються обстріли, постійно лунають сирени повітряної тривоги, що негативно впливає зокрема і на психічний стан малолітньої дитини. І, як будь-який батько, бажає забезпечити своєму сину безпечне місце, де він зможе відчувати себе в безпеці, проте виїзд за межі країни громадян України чоловічої статі віком від 18 до 60 років на сьогоднішній день забороняється.

З огляду на вищевикладене, для отримання правової підстави для періодичного перетину державного кордону України для забезпечення своїй дитині належного відпочинку та оздоровлення, культурного, духовного і соціального розвитку, а також у разі виникнення такої необхідності – і безпечного тимчасового проживання, батько повинен довести факт самостійного утримання та виховання дитини віком до 18 років".

Залучення органу опіки та піклування у справах, що стосується встановлення порядку виховання та утримання дитини є критично важливим для забезпечення її найкращих інтересів. Кінцеве рішення у таких справах безпосередньо визначає права та обов'язки кожного з батьків щодо дитини, впливає на майнові права, а також на подальше отримання соціальних гарантій і виплат.

Орган опіки та піклування виступає як незалежний державний експерт, який зобов'язаний провести всебічне обстеження умов проживання дитини, оцінити фактичні обставини виховання, встановити емоційний зв'язок між батьком і дитиною та надати суду обґрунтований висновок про доцільність задоволення заяви. Цей висновок є ключовим доказом, який гарантує, що судове рішення буде прийняте з урахуванням принципу пріоритетності потреб дитини, а не лише процесуальних чи особистих інтересів сторін.

СХЕМА ІІІ – Розгляд справи за "2 дні"

Рекордсменом зі швидкості розгляду справ щодо виховання дитини став суддя Хотинського районного суду Чернівецької області Олександр Єфтеньєв.

2 серпня 2023 року до нього надійшов позов, і вже 4 серпня він виніс рішення, яким його задовольнив. Такій швидкості позаздрив би навіть Флеш. І це не єдина справа, розглянута суддею у такі короткі строки, подібним чином були розглянуті й інші справи. 

За тиждень вашу справу може розглянути й суддя Тарас Левко з Виноградівського районного суду Закарпатської області. Наприклад, 1 липня 2024 року заявник звернувся до суду, а вже за тиждень отримав бажане рішення. Чи не диво?

Його колега, суддя Василь Трагнюк, водночас позбавив матір батьківських прав, винісши рішення через 17 днів без виклику сторін чи з'ясування думки дитини. До чого ці формальності, правда?

Розгляд справ, що стосуються порядку виховання та утримання дитини, у надзвичайно короткі терміни несе значний ризик та прямо порушує фундаментальні принципи правосуддя. Насамперед це суперечить принципу забезпечення найкращих інтересів дитини, оскільки для прийняття обґрунтованого рішення потрібна невідкладна, але всебічна та повноцінна оцінка всіх обставин, включно з висновками органу опіки та піклування і можливими психологічними експертними дослідженнями, що фізично неможливо здійснити за такий короткий період.

Поспіх у розгляді також порушує принцип належної правової процедури та змагальності сторін, обмежуючи їх у можливості вчасно подати необхідні докази та ефективно реалізувати право на захист. Наслідком такої квапливості є висока ймовірність ухвалення помилкового або несправедливого рішення, яке не відповідає реальним потребам дитини, може завдати шкоди її психоемоційному стану та спричинити подальшу нестабільність у сімейних стосунках.

Часто судді зазначають, що у таких справах мати одразу визнає позов або ж до матеріалів додають нотаріально завірений договір укладений між батьками про виховання й утримання дитини. Але саме такі "ідеально злагоджені" документи мали б занепокоїти суд. Адже звернення може бути фіктивним – з урахуванням вимог Закону "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію". У подібних випадках судді навпаки мали б уважніше придивитися до справи й перевірити справжні мотиви подання позову.

СХЕМА IV – Один суддя в авторозподілі

Підозру викликають і ті випадки, коли чоловіки звертаються до суду саме у ті дні, коли авторозподіл справ чомусь проводиться лише на одного суддю.

У Новоселицькому районному суді Чернівецької області працює троє суддів: Іван Оленчук, Геннадій Ляху, Сергій Павлінчук. Але у 2023-2025 роках траплялися дні, коли всі справи потрапляли лише до судді Оленчука, тому що двоє інших перебували у відпустці чи на лікарняному. Наприклад, 23 липня 2024 року саме йому розподілили одразу дев'ять справ про сімейні відносини та виховання дітей . Так само було й 24 та 25 липня. Водночас в інші дні, коли в авторозподілі брали участь усі судді, такої "хвилі" звернень з подібними позовами не було.

Ці випадки схожі на маніпуляцію системою авторозподілу справ, подібної до віялових позовів. Особливо насторожує, що заяви про визначення місця проживання та виховання дітей масово подавали саме тоді, коли авторозподіл був безальтернативним і здійснювався лише на одного суддю. Це викликає обґрунтовані сумніви у добросовісності позивачів.

Така стратегія дозволяє уникнути випадковості у виборі судді та нівелює основну мету автоматизованої системи – забезпечити неупередженість та об'єктивність розгляду. Це створює високий ризик, що рішення у таких чутливих сімейних спорах, де на першому місці мають бути інтереси дитини, можуть ухвалюватись під впливом цілеспрямованого вибору судового складу, що підриває довіру до правосуддя та ставить під сумнів легітимність отриманих судових рішень.

СХЕМА V – Звільнення з військової служби

Чи може батько, який проходить військову службу, самостійно виховувати й утримувати дитину? Навряд чи. Але випадки ухвалення рішень на користь таких чоловіків також є непоодинокими. Суддя Сокирянського районного суду Чернівецької області Олександр Ратушенко своїм рішенням задовольнив спільну заяву подружжя про розірвання шлюбу та встановив факт самостійного виховання та утримання батьком малолітніх дітей.

Отримавши рішення (яке, до речі, було винесено через 7 днів з моменту надходження справи до суду), заявник звернувся з рапортом про звільнення з військової служби.

Військова частина не погодилася з таким рішенням та оскаржила його до Чернівецького апеляційного суду. Скаргу було задоволено частково, а рішення судді Ратушенка скасовано в частині встановлення факту самостійного виховання та утримання малолітніх дітей батьком. Подібні випадки також були в інших справах різних судів (постанова Чернівецького апеляційного суду від 07.02.2022, постанова Одеського апеляційного суду від 22.04.2024, постанова Чернівецького апеляційного суду від 13.11.2024).

Надані приклади ілюструють системну та загрозливу практику використання судових рішень у сімейних справах як юридичної підстави для звільнення з військової служби під час мобілізації.

Виникає обґрунтований сумнів, що основною метою звернення до суду є не стільки врегулювання сімейних відносин, скільки отримання підстави для ухилення від виконання військового обов'язку. Служба у Збройних Силах України, особливо під час воєнного стану, об'єктивно унеможливлює повноцінне та самостійне виконання батьком функцій з виховання та утримання дітей. Тому звернення з відповідним позовом мало б піддаватися ретельній перевірці.

СХЕМА VI – Ухвалення додаткового рішення

Ще одна негативна практика, повʼязана з цією категорією справ, це ухвалення додаткового судового рішення, яке зовсім не стосується основного.

От уявіть: суддя ухвалює рішення, яким розривається шлюб. Малолітню дитину залишають проживати разом із батьком на його вихованні та утриманні. Проте, через 2,5 роки позивач звертається із заявою про ухвалення додаткового рішення. Суддя Іван Оленчук заяву задовольняє та малолітню дитину після розірвання шлюбу залишає проживати разом із батьком, на його самостійному вихованні та утриманні.

На перший погляд, здається, що додаткове рішення нічого не змінило, проте фактично саме таке формулювання є ключовим для отримання відстрочки від мобілізації. А тому звернення з заявою про отримання додаткового рішення може мати штучний характер. При цьому первісне рішення не містить відомостей про те, що позовні вимоги полягали саме в залишенні дитини на самостійному вихованні батька.

Як система реагує на такі випадки?

У серпні цього року Вища рада правосуддя розпочала заходи, спрямовані на захист авторитету суду, оскільки статистика щодо судів України дійсно показує нетипове збільшення справ, пов'язаних із сімейними відносинами. Очевидно, що не всі вони є штучними або спрямованими на сприяння в ухиленні від мобілізації, але такі дані породжують обґрунтовані сумніви.

Торік ВРП вже притягнула до відповідальності двох суддів – Валентину Чорну зі Зборівського райсуду Тернопільщини та Руслана Хмеля з Бершадського райсуду на Вінниччині. Обидвом оголосили лише попередження (рішення від 11.12.2024 та рішення від 18.12.2024). Але чи достатньо такого покарання, з огляду на шкоду, яку подібні рішення завдають державі під час війни? Питання відкрите.

Водночас у справах щодо суддів Білгород-Дністровського міськрайонного суду – Сергія Савицького, Володимира Заверюхи та Олександра Боярського – ВРП була значно суворішою. За даними слідства, вони разом з працівниками апарату та адвокатами за гроші допомагали військовозобов'язаним уникати мобілізації, у тому числі через втручання в автоматизовану систему розподілу справ. У цих випадках ВРП вже застосувала найсуворіше стягнення – звільнення з посади (рішення від 25.11.2024, рішення від 13.01.2025, рішення від 03.02.2025), оскільки йшлося про системні дії за неправомірну вигоду.

Лише від Автомайдану на ВРП вже надіслано понад 15 скарг на суддів, які ухвалювали подібні рішення. Зараз вони перебувають на розгляді.

Уся ця ситуація висвітлює глибинну кризу довіри до правосуддя через системні зловживання правами у сімейних спорах, що має значні суспільні наслідки. Бачимо двосторонній механізм маніпуляції.

З одного боку, зловживання автоматизованою системою розподілу через віялові позови, цілеспрямовано подані у дні, коли вибір судді є безальтернативним. Це перетворює об'єктивний механізм на інструмент ручного керування судовим складом.

З іншого боку, цинічне використання судових рішень про встановлення факту самостійного виховання дитини батьком або позбавлення матері батьківських прав як лазівки для уникнення мобілізації. Поспішний розгляд цих справ без належної перевірки фактичних обставин свідчить про формалізм та ігнорування найкращих інтересів дитини на користь особистої вигоди.

Важливо не допускати випадки зловживання правами сторонами та іншими учасниками справи. Щоразу суддя зобов'язаний переконатися у справжності обставин, які стосуються самостійного виховання або необхідності позбавлення матері батьківських прав. Суд має глибоко досліджувати всі аспекти справи, перевіряти достовірність документів та показань, а також враховувати потенційні мотиви, які стоять за зверненням до суду. Тільки такий скрупульозний підхід гарантує справедливість і не дозволить використовувати суд для ухилення від конституційного обов'язку.

Анна Борисенко, юристка ВО "Автомайдан"