"Треба підштовхнути, а далі він сам": підхід "рівний – рівному" в реабілітації ветеранів

Автори: Вікторія Подворочанська та Тіна Полек, дослідниці Правозахисного центру для військовослужбовців "Принцип"

Все частіше у реабілітаційних центрах можна побачити як поруч із ветераном, який робить перші кроки після поранення, стоїть той, хто цей шлях уже подолав. Це – ментор, який власним прикладом показує, що відновлення можливе. Саме на природній довірі та спільному досвіді ґрунтується підхід "рівний – рівному".

Підхід давно став частиною ветеранської спільноти. Та результати дослідження, яке провів "Принцип", показують, що ефективність цього інструмента відрізняється залежно від сфери його застосування. У фізичній реабілітації він має більш очевидну додану вартість. У сфері психічного здоров'я інколи створює ризики, що переважають користь.

Фізична реабілітація: коли "рівний" – це практичний ресурс

У роботі з фізичними травмами підтримка "рівний – рівному" переважно має конкретне, практичне наповнення. "Рівні" допомагають ветеранам адаптуватися після ампутацій, ураження спинного мозку чи втрати зору, опановувати навички самообслуговування та мобільності, долати страх та невпевненість, знаходити мотивацію до реабілітації та налагоджувати комунікацію з медперсоналом.

Найважливіший принцип у підході "рівний – рівному" — мотивувати пацієнта до максимальної, з огляду на травму, самостійності та кращого розуміння можливостей власного майбутнього у новому тілі.

Ментори формулюють своє завдання так: "Треба підштовхнути [пацієнта], а далі він сам", "Не робити замість нього, а хай сам робить те, що може", "Твоя реабілітація залежить тільки від тебе", "Треба вміти брати відповідальність за себе", "Інвалідність — це в голові і серці, а не візок чи протез. Візок — засіб пересування".

Власним прикладом показуючи, яким може бути життя після травми, ментор робить "акцент на можливостях, а не на обмеженнях". Відповідно до погляду менторів – "реабілітація — це час і праця", тому її успіх прямо залежить від того, яких зусиль докладає пацієнт, щоб змінити свій стан. Приклад ментора стає позитивним емоційним стимулом і натхненням для пацієнта: "Побачив, що ментор може, значить, і я зможу!".

Для людини, яка починає шлях відновлення після фізичної травми, досвід того, хто вже подолав ті самі труднощі, — не метафора, а робочий інструмент, що підсилює реабілітаційний процес. Саме тому ВООЗ та інші авторитетні міжнародні інституції рекомендують включати елементи підтримки "рівний – рівному" в реабілітаційні послуги.

У фізичній реабілітації "рівний" не замінює лікаря чи психолога. Він — рольова модель, здатна активувати реальні поведінкові зміни й утримувати мотивацію у критичні моменти.

Психічне здоров'я: коли добрий намір може зашкодити

У сфері психічного здоров'я ситуація інша, у тому числі через специфіку самого відновлення. Тут робота відбувається всередині, вона чутливіша і менш помітна.

Менторська підтримка – це не лише про супровід у депресивних, тривожних станах та подолання наслідків травматичного досвіду. Це і про "пошук і віднайдення нового себе". Рефлексуючи щодо власного досвіду реабілітації після поранення, респонденти дослідження вказували на те, що перед ними поставали базові питання, пов'язані з ідентичністю, своїм місцем у світі після поранення, на кшталт: "Хто я?", "Ким я зможу бути?". Саме ментори допомагали їм знаходити відповіді. Своїм прикладом і підтримкою ментори давали пацієнтам розуміння, заради чого жити далі та які в кожного можуть бути можливості для самореалізації: "Ментор поміг мені зрозуміти, як жити далі", "Ментор поміг мені знайти сенс", "Ментор — це про духовні пошуки" тощо. Таке поєднання консультацій щодо фізичної реабілітації й допомоги з пошуком сенсів для пацієнтів стає таким цінним, що дехто стверджує: "Без ментора я не зробив би і половини успіхів в реабілітації".

Психологічна підтримка ветерана ветераном здається природною, але в умовах триваючої війни вона може бути ризикованою. У наших інтерв'ю одноголосно звучало, що багато ветеранів, які хочуть підтримувати інших, самі мають неінтегровану травму. В таких умовах спроби занурюватися в болючі переживання побратимів часто ведуть до емоційного виснаження, загострення власних симптомів та взаємного травмування.

Це не означає, що підхід не потрібен. Він може працювати як "вхід у професійну послугу": знижувати стигму, заохочувати перший крок до психолога, створювати безпечний простір для спілкування в межах спільного дозвілля. Але все, що виходить за межі простого супроводу, має бути роботою фахівців психічного здоров'я.

Спільна проблема обох сфер: брак системності

Як у сфері фізичної реабілітації, так і у сфері психічного здоров'я "рівні" потребують якісної підготовки, супервізії та власних ресурсів підтримки — й саме цього найчастіше бракує на практиці. Попри успішні програми окремих організацій, підхід "рівний – рівному" в реабілітації поки розвивається хаотично і фрагментовано. Наше дослідження виявило такі ключові проблеми:

• відсутність офіційної професії та стандартів підготовки для "рівних";
• короткі тренінги нерідко позиціонуються як повноцінне навчання;
• суттєва відмінність в рівні компетенцій;
• супервізія та психологічна підтримка майже не розвинені;
• роль "рівних" у медзакладах неврегульована: є складнощі у взаємодії з медперсоналом, інтеграцією в мультидисциплінарні реабілітаційні команди (МРК), доступом до медичних даних;
• фінансування здебільшого тримається на грантах і волонтерстві, що ставить під питання сталість програм.

В результаті ініціативи "рівний – рівному" в реабілітації не мають системної опори. Їхня ефективність цілком залежить від ентузіазму і досвіду конкретних людей, які їх реалізовують.

Наше дослідження показало, що підходу "рівний – рівному" притаманні неформальність і гнучкість. Саме ці риси дозволяють менторам налагоджувати довіру, знаходити спільну мову з підопічними й адаптувати підтримку до індивідуальних потреб. Водночас вони ж створюють і ризики: розмиття професійних і особистих меж, відсутність усталених етичних норм, відмінності у якості послуг, наданих різними організаціями та окремими фахівцями.

Що потрібно змінити?

Наше дослідження визначило кілька кроків, які могли б системно підсилити підхід "рівний – рівному":

• Професійна рамка. Ментори потребують якісного навчання та формалізованих стандартів. Важливим кроком у цьому напрямку вже стала сертифікатна програма підготовки консультантів за принципом "рівний – рівному" на базі КНУ ім. Шевченка.
• Супервізія та інтервізія. Щоб допомога була безпечною як для ветеранів, так і для тих, хто її надає.
• Інтеграція у медзакладах. "Рівні" мають бути частиною реабілітаційного маршруту пацієнта. Для цього потрібні механізми, які дозволятимуть їхнє долучення до роботи МРК і обмін інформацією про медичний стан, цілі й потреби пацієнта.
• Стійке фінансування. Щоб роль перестала бути волонтерським подвигом і перетворювалась на професійну послугу.

Україна будує систему реабілітації фактично з нуля. І саме зараз є шанс закласти підходи, які зроблять її сучасною, безпечною й ефективною. Підхід "рівний – рівному" може стати одним із її елементів, за умови, що ми будемо впроваджувати його відповідально, з урахуванням як можливостей, так і ризиків.