Пірат не на морі — Пірат у посадці: як виглядає відповідальність у 25 років

Він майже не відводить погляд від телефону. Не через тривожність і не через звичку. Просто день розписаний по хвилинах, а в посадках – люди, за яких він відповідає. На війні тиша в месенджері може означати більше, ніж будь-який звук.

Йому 25. Позивний – Пірат. Справжнє ім'я – Богдан. Він родом із Кіровоградської області й служить у Збройних силах України з 2017 року - задовго до того, як слово "війна" стало повсякденним для всієї країни.

Він не говорить про покликання високими словами. Каже просто: з 7–8 класу знав, що піде в армію. Ця впевненість не змінювалася. Вона лише набирала форми – через навчання, службу, відповідальність.

У 2022 році Богдан закінчив Харківський національний університет Повітряних Сил. Інженерно-авіаційний факультет. Літаки та двигуни. Після випуску — служба в Повітряних силах, в бригаді транспортної авіації. Він працював старшим авіаційним техніком, обслуговував Іл-76 — великі машини, створені для неба, а не для окопів.

Але війна рідко питає про спеціальність.

У 2023 році, в лютому його підрозділ проходив злагодження в зведеній стрілецькій бригаді. Перша ротація — командир відділення у взводі снайперів. Друга — командир роти. Третя — батальйон. Спочатку начальник розвідки, згодом заступник командира. Сьогодні — командир батальйону.

"Головне – розуміти специфіку нашої роботи, — каже він. — Я на бойовій посаді. І цей досвід неможливо отримати інакше".

Його батальйон веде оборонні бої. Завдання просте у формулюванні й складне у виконанні: втримати смугу, не допустити прориву. Це означає постійну напругу, нестачу сну й рішень, які не мають ідеальних варіантів.

У підрозділі — стрілецька зброя, розрахунки ударних і розвідувальних безпілотників. Вогневу підтримку надають артилерійські підрозділи суміжників. Вони працюють як одна система — без цього оборона просто не існує.

Мотивація Пірата позбавлена абстракцій.

"Я не хочу, щоб російські війська дійшли до мого дому, — говорить він. — А мій дім — це і Харків, і Кропивницький. Захищати свою землю — це базова річ".

Перший бойовий вихід у складі зведеної бригади відбувся на Донецькому напрямку під час контрнаступу 2023 року. Старомайорське. Там вони наступали, відходили для перегрупування й знову йшли вперед. Це не виглядало як стрімка атака з мапи — радше як важка, повторювана робота, де кожен метр має ціну.

Тоді Богдан був командиром відділення. Найважчим, згадує він, було не битися, а говорити з людьми:

"Коли особовий склад уперше заходить на позиції, головне — щоб вони не впали в ступор. Їм потрібно пояснити задачі. Дати відчуття контролю".

У 2024 році він командував ротою протитанкових ракетних комплексів. Під час штурму поблизу Великої Новосілки його підрозділ тримав оборону майже дев'ять годин — з ранку до пізнього дня. Боєкомплект закінчувався, тиск з боку противника зростав.

Потім — відхід.

"У мене було четверо важких поранених, — каже він. — Люди — понад усе".

Він отримав кульове поранення правої кисті. Далі були госпіталі, лікування, реабілітація. І повернення.

На посаді начальника розвідки батальйону він відповідав за повітряну розвідку — виявлення цілей і передачу інформації на командні пункти. Робота, де помилка коштує дуже дорого.

Саме так він і дійшов до нинішньої посади.

Попри втому й складність він каже: бійці налаштовані рішуче. Вони знають, що роблять і навіщо. Ворог тисне технологіями: fpv-дронами, підступними ждунами, артою, але ми на своїй землі. Щораз, то більше тримаємось і знешкоджуємо вбивче залізо та ворога.

На Сумщині, де батальйон тримає оборону, українська піхота буквально вгризається в землю, працюючи і на землі, і в повітрі.

Пірат знову дивиться в телефон. Бо відповідальність не зникає ні на хвилину.

З Сумщини Надія Балагурак, офіцер Повітряних Сил Збройних Сил України