Флаговтик: різниця між тактикою окупанта і нашою управлінською помилкою

Флаговтик по-окупантськи — це короткочасне, показове проникнення малої групи противника (інколи 1–2 осіб) у глибину позицій Сил оборони України з єдиною метою:

• показати прапор;
• зняти відео або фото;
• сформувати "доказ" для звіту або пропаганди,
• без реального встановлення контролю над територією.

Використовується для:

• "доповісти нагору" → "ми в місті";
• пропагандистського відео → "населений пункт під контролем";
• деморалізації українського суспільства;
• створення інформаційного факту до реального захоплення;

У більшості випадків картинка випереджає реальність і свідомо її підміняє. Для противника це свідома інформаційна тактика, вбудована у загальну систему брехні.

Український флаговтик – це інша мотивація і великі ризики.

Український флаговтик – це показове фото або відео з прапором на локації, яка не перебуває під сталим контролем, або вже є частково втраченою.

На відміну від окупанта, це не є якимось елементом військової тактики і не має на меті довготривалу дезінформацію суспільства.

Однак саме тут і криється проблема: спроба замінити складну реальність несталою картинкою створює ризик втрати довіри – ресурсу, який у цій війні є критично важливим.

Хто є ініціатором "українського флаговтику"?

У більшості випадків ініціатива таких дій не походить від бойових підрозділів і не є запитом з поля бою.

Як правило, її джерелом стає управлінська ланка, що опиняється під тиском перевірок, комісій, службових розслідувань, необхідності терміново підтвердити контроль або стабільність ситуації, потреби надати "візуальне підтвердження" у відповідь на ворожі інформаційні вкиди.

У цей момент формується запит не на реальний стан справ, а на картинку, здатну заспокоїти керівництво, тимчасово зняти якесь питання та виграти час задля уникнення від відповідальності.

Важливо, що на сьогоднішній день це вже носить якийсь централізований характер і системна практика, управлінське рішення, яке часто приймається без повного усвідомлення бойових ризиків і вартості задіяного ресурсу.

Для кого і для чого це робиться?

Український флаговтик не змінює реальну ситуацію на землі, не впливає на об'єктивні OSINT-ресурси (зокрема DeepState) та не полегшує становище бійців на позиціях.

Його єдина функція – короткочасне закриття управлінського або інформаційного запиту.

Для суспільства така демонстрація майже не має ефекту, але для системи управління вона створює ілюзію контролю, яка не витримує зіткнення з реальністю.

Ресурси та реальна ціна "флаговтику"

Флаговтик з нашого боку- це не безкоштовна дія.

Адже задіяні такі ресурси:

Прапор – матеріальна дрібниця лише на перший погляд. Правильніше сказати прапори, адже з першого разу може не вийде, знайди, купи, передай далі – найпростіше, що є в цій схемі.

Дрон (типу Mavic). Його завдання буде донести прапор з магнітами до якось впізнаваної локації на території населеного пукту і там за можливості закріпити його на якійсь залізній конструкції та записати відеоприсутність.

Цей же Mavic, який замість того щоб занести на позицію бійцю в бліндаж/окоп якийсь провіант, скине йому прапор з запискою та алгоритмом дій.

Людський ресурс. Боєць повинен буде діяти за алгоритмом на камеру дрону, ризикуючи бути виявленим, бути знищеним взагалі під час таких демонстраційних дій або дочекатись інших неприємних сюпризів з боку противника.

У деяких випадках до цього залучаються й інші засоби (зокрема НРК), що ще більше підвищує ціну такої "картинки".

Кожен етап – це не бойова робота, а виконання стороннього запиту з використанням ресурсу вартістю тисячі доларів і з прямим ризиком для життя.

Коли це відбувається і чому це критично?

Найгірше те, що флаговтики з українського боку зазвичай виникають у найскладніший момент:

• коли логістика працює на межі;
• коли дронів бракує;
• коли ситуація на ділянці фронту і без того критична;
• коли кожна "пташка" має виконувати бойове, а не демонстраційне завдання.

У цей момент система змушує фронт займатись не підвищенням стійкості оборони, а обслуговуванням інформаційної потреби, якій по результату в 90% випадків не довіряють.

Український флаговтик – це не брехня заради пропаганди, а спроба закрити управлінський провал інформаційною картинкою ціною ресурсу, довіри і ризику для бійців.