Наземні роботизовані комплекси в Україні: як перетворити бойовий досвід на систему, яка працює
Наземні роботизовані комплекси (НРК) сьогодні перебувають приблизно на тому ж етапі розвитку, де безпілотники були на початку 2023 року. Вони вже воюють. Вони довели свою ефективність у логістиці, евакуації, розвідці й навіть в ударній компоненті. Але вони ще не масштабовані.
Це не проблема технологій: українські виробники вже роблять НРК, готові до використання "з коробки", переходять на цифровий зв'язок, удосконалюють управління. Це і не проблема мотивації на рівні бойових підрозділів, навпаки, саме знизу сьогодні формується реальний запит на розвиток цього напрямку. Проблема значно простіша і водночас складніша: НРК розвиваються без єдиного фокуса і координації.
Як масштабувалися БПЛА і чому НРК складніше
Якщо порівнювати з повітряними дронами, їхній вибуховий розвиток став можливим завдяки ініціативі бойових підрозділів. Вони самі почали застосовувати FPV, і це швидко стало мейнстримом. Підтягнулися виробники, фонди, виникли навчальні ініціативи.
Втім єдиного органу, який координує весь напрямок БпЛА на національному рівні, немає. Є багато хороших ініціатив: Сили безпілотних систем, Управління безпілотних систем, інші інституції, які впливають на розвиток галузі. Але система працює насамперед внаслідок обсягів і масовості.
Для НРК такий сценарій значно складніший. Наземні дрони передбачають дорожчий поріг входу та складнішу інфраструктуру. Потрібні приміщення, майстерні, робота з металом, механікою, електронікою, зв'язком. Один НРК коштує в рази дорожче за FPV-дрон, а його адаптація до бойових умов може доходити до 2,5 тисяч доларів.
Саме тому наземні роботизовані комплекси не можуть масштабуватися "самі по собі" так швидко, як БпЛА.
Екосистема НРК вже формується, потрібна координація
Під екосистемою НРК я маю на увазі не абстрактне поняття і не окремі проєкти. Це сукупність усіх елементів, без яких наземні роботизовані комплекси не можуть працювати і масштабуватися: бойові підрозділи, виробники, навчальні школи, майстерні, рекрутинг, логістика, сервіс, волонтери й державні програми.
Важливо розуміти: екосистема формується сама по собі. Питання не в її існуванні. Вона в Україні вже є, просто сьогодні вона розвивається без чіткого фокуса й узгоджених пріоритетів.
Без координації розвиток відбувається повільніше, ніж дозволяє війна. Ресурси розпорошуються, дії окремих структур не синхронізовані, а найкритичніші проблеми: люди, інфраструктура, ремонт, навчання, – вирішуються фрагментарно.
Координація потрібна не для контролю заради контролю. Вона потрібна, щоб пришвидшити розвиток, правильно розставити пріоритети й спрямувати ресурси туди, де вони дадуть максимальний ефект.
З чого починається боєздатний підрозділ НРК
Підрозділ НРК – це не лише оператори дронів. Це інфраструктура, без якої техніка не працює стабільно. Мінімум, який потрібен для ефективної роботи: майстерні з інструментами та запчастинами, командні пункти та пункти управління з надійним зв'язком і живленням, транспорт і причепи, генератори, простір для "чистих" і "брудних" робіт, житлова інфраструктура.
У реальності саме майстерні залишаються найслабшим місцем системи. У багатьох штатах їх або взагалі немає, або вони існують формально. Навіть там, де майстерні передбачені, закладені посади часто не відповідають реальним потребам підрозділу. Інструментів немає, матеріальної бази немає, тому підрозділи змушені самостійно шукати кошти на облаштування, закупівлю інструментів, компонентів і витратних матеріалів.
Державні механізми лише починають з'являтися. Відкривається маркетплейс компонентів на Brave1, де у перспективі їх, сподіваюсь, можна буде отримувати за е-бали. Поставки запчастин потенційно може бути налагоджено Командуванням сил логістики. Але поки це не стало стабільною нормою, кожна несправність означає простій техніки і втрачений час.
Люди є. Немає фокуса на їх залучення
Втім навіть найкраща інфраструктура не працює без фахівців, які здатні її утримувати, ремонтувати й розвивати. І тут ми впираємося в другу ключову точку – рекрутинг.
Люди є. Проблема не в їхній відсутності, а у відсутності фокуса на їх залучення. Сьогодні напрямок НРК об'єктивно не є пріоритетом, і саме тому рекрутинг у нього дається важко. Нові штатні структури з'являються, але системної роботи з їх наповнення немає ні за рахунок внутрішнього ресурсу, ні за рахунок зовнішнього.
Важливо розуміти: у НРК немає "кадрової кризи" як такої. Є своя специфіка і свої компетенції. Для операторів ключовим фактором є мотивація: навчитися керувати НРК простіше, ніж БпЛА, тактики різні, але поріг входу нижчий.
Зараз найбільший дефіцит – не серед операторів, а серед інженерних спеціальностей. Нам потрібні механіки, слюсарі, зварювальники – люди, які працювали з автомобілями, технікою, металом. Потрібні радіотехніки й електротехніки, фахівці зі зв'язку, програмісти та мережеві інженери, які вміють налаштовувати складні системи управління й IP-мережі. Усі ці люди є у цивільному секторі, серед ветеранів і всередині війська. Питання лише в тому, чи бачить система їх і чи вміє з ними працювати.
Щоб запустити робочу модель рекрутингу для НРК, потрібна політична воля зверху і чіткий сигнал, що цей напрямок – пріоритет. Потрібно використовувати внутрішній ресурс: дати командирам можливість переводити мотивованих і релевантних спеціалістів у підрозділи НРК. На етапі БЗВП – закласти пріоритетні квоти саме під цей напрямок і інтегрувати базові навчальні модулі з НРК.
Паралельно має працювати зовнішній контур: медійна кампанія, яка пояснює, що таке НРК, чому це важливо і кого саме ми шукаємо; залучення всіх рекрутингових центрів різних родів військ; робота з ветеранами і цивільними спеціалістами. Це не складна модель, вона просто потребує системного підходу і чітко визначеного пріоритету.
Як масштабувати досвід, а не винаходити все заново
Сьогодні окремі підрозділи вже мають системний досвід застосування НРК і передають його іншим. Але на рівні всіх Сил оборони це все ще точкові ініціативи. Водночас якщо кожен новий підрозділ НРК змушений самостійно проходити весь шлях від самого початку, ми втрачаємо час і ресурс.
Рішення лежить у багаторівневій системі підготовки. Базове розуміння НРК має з'являтися вже на етапі БЗВП. Також – інтеграція навчання у батальйонах резерву, вишах. І ключовий елемент – обов'язкове стажування у бойових підрозділах, які вже інтенсивно застосовують НРК. Оптимальний термін – близько місяця: цього часу достатньо, щоб людина не просто навчилась керувати технікою, а зрозуміла, як побудована вся система.
Саме так працює передача досвіду у Третій штурмовій: військовослужбовці з інших підрозділів проходять стажування, а потім повертаються з практичним розумінням, як розгорнути підрозділ НРК у себе. Це дозволяє масштабувати не окремі рішення, а готову модель.
Єдиний архітектор: як держава може масштабувати НРК
Якщо подивитися на розвиток НРК чесно, держава сьогодні не стільки "відстає", скільки не встигає зібрати все, що вже існує, в єдину систему. Проблеми відомі: рекрутинг, навчання, ремонт, стандартизація, аналітика, підтримка виробників. Усе це частково працює. Але працює розрізнено.
Перша і найкритичніша потреба – це люди. Без фокусу на наповнення штатних структур підрозділів НРК будь-які інші рішення втрачають сенс. Далі – навчання: програми існують, але вони не уніфіковані, тактики змінюються швидше, ніж оновлюються стандарти. Стажування у бойових підрозділах є, але воно не закріплене як обов'язковий елемент системи. Аналітика й статистика тільки починають працювати, хоча без даних неможливо ні прогнозувати потреби, ні планувати закупівлі.
Окремий блок — виробники. Сьогодні вони часто залишаються сам на сам із ризиками: від контрактів і фінансування до релокації та планування виробничих потужностей. Без прогнозованості й державної підтримки неможливо будувати сервісну інфраструктуру, інвестувати в R&D і думати на крок уперед. А саме це визначає, чи будемо ми завтра попереду ворога.
Тому якщо говорити максимально прагматично, найбільший ефект уже цього року може дати одне рішення: створення єдиної інституції – архітектора екосистеми НРК.
Це має бути структура, яка не займається "ручним управлінням", а відповідає за координацію: рекрутинг і наповнення штатів, стандарти навчання і стажування, аналітику та зворотний зв'язок з фронту, сервіс і ремонт, взаємодію з виробниками, прогнозування потреб і розвиток галузі. Точка, де сходяться бойовий досвід, промисловість і держава.
У 2025 році напрямок НРК уже зробив великий крок уперед. З'явилися нові підрозділи, роти й батальйони НРК, законтрактовано тисячі засобів, запущено е-бали, зроблено кроки до відкриття експорту, удосконалюються технології, формується навчальна база. Наземні дрони вже врятували тисячі життів і перевезли сотні тонн вантажу. Україна фактично стала одним із лідерів цього напрямку.
Наступний крок – перестати розвивати НРК фрагментами. І перейти до системи. Бо в сучасній війні перемагає не той, у кого є окремі сильні рішення, а той, хто здатен швидко масштабувати працюючий досвід.
Віктор Павлов