Країна для ветеранів у 2026-му: погляд учасника бойових дій

Коли повертаєшся до цивільного життя, здається, зустрінеш повагу та сприйняття й відчуєш, мов звалив тягар з плечей – і буквально, бо більше ніяких броніків зі спорядженням, і фігурально, бо повертаєшся до рідних, друзів і дослужбових справ.

Натомість реальність вносить свої корегування: тягар не зникає, він просто стає іншим. На війні складно — і це зрозуміло: ціна помилки там — здоров'я й життя твоє і твоїх побратимів й майбутнє країни. А в цивільному житті з'являються труднощі, яких не очікуєш.

Отримання документів, послуг і пільг; фізична та психологічна реабілітація; працевлаштування та повернення в соціум — усе це виявляється значно складнішим, ніж мало би бути. На додачу, ветеран після повернення змушений самостійно прокладати шлях, бо держава не пропонує чіткої послідовності кроків.

На сьогодні в Україні є близько 1,5 млн ветеранів і ветеранок. Це понад 10% працездатного населення. І ця цифра зростає. Досвід США показує, що найгостріші проблеми реінтеграції проявляються в середньому через шість років після повернення. Тож основні виклики реінтеграції в Україні ще попереду.

Які є проблеми та що має зробити держава, щоб покращити ситуацію?

Сьогодні бракує законодавчої бази: чіткого визначення поняття "ветеран" і продуманої політики, яка враховувала б різний досвід і потреби людей, що повертаються з війни.

Тому політику потрібно створювати заново і робити це з залученням самих ветеранів. Представники ветеранських об'єднань мають стати повноцінними учасниками цього процесу, адже ніхто не розуміє наші потреби краще за нас.

Щоб така політика запрацювала, потрібно послідовно вирішити кілька ключових завдань:

• створити мапу реальних потреб ветеранів;
• спростити бюрократичні процедури для отримання статусу та пільг;
• забезпечити умови для якісної фізичної та психологічної реабілітації;
• створити умови для економічної реінтеграції (працевлаштування, заснування та ведення ветеранського бізнесу).

Нижче — коротко про кожне з них.

1. Створити мапу реальних потреб ветеранів

Перш ніж будувати політику, потрібно мати дані. Сьогодні в Україні відсутні системні дослідження про фізичний, психологічний, соціальний та економічний стан ветеранів.

Ветерани – неоднорідна спільнота. Одні отримали тяжкі поранення чи інвалідність, психічні розлади, інші – не брали участі в бойових діях. Темп адаптації, рівень травмованості, здатність повертатися до роботи — у всіх різні.

Тому держава має починати з досліджень: сегментації ветеранів, аналізу їхніх реальних потреб і прогнозування того, як ці потреби змінюватимуться впродовж років. Лише на цьому фундаменті можна збудувати дієву політику, яка працюватиме не наосліп.

2. Спростити отримання статусу "ветерана" та супутніх пільг

Процес отримання статусу ветерана й пов'язаних послуг досі є надмірно складним. Людина змушена відвідувати кілька установ і повторювати одні й ті ж дії. Для ветеранів із пораненнями чи обмеженою мобільністю це стає особливо виснажливим, а подеколи – неможливим.

Потрібно уніфікувати, спростити і максимально цифровізувати процедури. Отримання статусу має бути інклюзивним – без необхідності "бігати по кабінетах".

Не менш важливо підготувати фахівців: вони мають знати законодавство, розуміти процедури та володіти навичками комунікації з людьми, які можуть мати психологічні вразливості після війни.

3. Забезпечити якісне лікування та фізичну реабілітацію

У своєму нинішньому вигляді система не справляється з обсягом і складністю поранень, які військові отримують у бойових діях. 73% українських ветеранів отримали травми або захворювання, безпосередньо пов'язані з військовою службою (дані МОМ, 2023 рік). Водночас, майже 20% опитаних повідомили, що вони отримали відмову у медичному обслуговуванні (дані УВФ, 2024 рік).

Крім відмов, причиною яких часто є брак місць у медичних і реабілітаційних закладах, іншими проблемами є нестача кваліфікованих фахівців та довгі черги на обладнання й протези. На додачу до цього, у складних, нетипових випадках протезування або відновлення можуть вимагати індивідуальних рішень, які на сьогодні держава забезпечити не здатна.

Необхідно створити достатню кількість реабілітаційних потужностей і забезпечити їх фахівцями. Також має бути зрозумілий маршрут для людини з пораненням: куди звертатися, які етапи проходити, скільки очікувати. Протезування, фізична терапія, відновлення рухливості – ці послуги мають бути базовим стандартом для пораненого незалежно від складності випадку.

4. 

Психологічні труднощі не завжди проявляються одразу – інколи це стається через місяці або навіть роки після повернення. Як показує досвід США, пік таких викликів в середньому припадає на шостий рік цивільного життя.

Водночас, міжнародна практика стверджує, що на ризики ПТСР чи суїцидальної поведінки найбільше впливає не сам факт участі в боях, а рівень підтримки після повернення.

Важливо, щоб ця підтримка була системною, враховувала ключові потреби й особливості досвіду кожного ветерана та ґрунтувалася на міжнародних стандартах і практиках роботи з людьми, які пройшли бойові дії.

В Україні є якісні громадські ініціативи, що підтримують ветеранів, але їхні можливості обмежені. Тому поряд із ними має з'явитися державна система, яка забезпечить доступну й передбачувану допомогу для всіх — від скринінгу після повернення до зрозумілих маршрутів підтримки. У такій системі ветеран не шукає допомогу самостійно, — вона доступна завчасно й без зайвих бар'єрів.

5. Створити умови для економічної реінтеграції ветеранів

Повернення до роботи — одна з ключових умов успішної адаптації. Але сьогодні ветерани часто стикаються з упередженнями роботодавців щодо найму та закритим доступом до фінансування для підприємницької діяльності: банки нерідко відмовляють через стереотипи про "ризиковість" військових.

Держава може змінити ситуацію через стимули для бізнесу — податкові пільги, компенсацію частини витрат на навчання чи адаптацію — та через програми перекваліфікації, які допоможуть ветеранам швидко повернутися на ринок праці.

Зараз є поодинокі випадки, коли спеціальні програми для ветеранів розробляють самі роботодавці. Це переважно приватні компанії, які дотримуються міжнародних стандартів працевлаштування та усвідомлюють свою соціальну корпоративну відповідальність. Такі програми зокрема мають Kernel, WOG, DTEK.

Наша неприбуткова військово-освітня платформа Backyard Camp, наприклад, працює лише з ветеранами через цінність для нашої сфери діяльності їхнього досвіду, а також через те, що ми прагнемо бути прикладом інклюзивного середовища для інших. Водночас, на рівні держави досі не існує політики, яка би перетворила такі програми на системний обовʼязковій підхід.

Окремий інструмент — державні гарантії та спеціальні кредити або гранти для тих, хто хоче запустити власну справу. Це відкриє доступ до підприємництва й зніме бар'єри, які сьогодні створюють фінансові установи.

Як покращити взаємодію ветеран – суспільство?

Досвід інших країн показує: рівень підтримки після повернення додому впливає на психологічний стан ветеранів більше, ніж сам бойовий досвід. Атмосфера, у яку людина повертається, визначає, наскільки м'яким буде перехід у цивільне життя.

В Україні ми всі лише вчимося жити поруч у нових ролях. За даними фонду "СТАЛЕВІ", кожен пʼятий ветеран відчуває, що цивільним може бути непросто у спілкуванні з ним – і це природно. Ми опинилися в ситуації, до якої ніхто не готувався. Тепер ми разом розбудовуємо нове суспільство, в якому мають якісно співіснувати люди з різним життєвим досвідом.

Головне — щоб ветеран не опинявся осторонь суспільного та економічного життя.

Допоможіть ветерану відчути, що він не лишився сам на сам зі своїм досвідом. Вислухайте, запропонуйте побутову підтримку чи підкажіть, куди звернутися по потрібні послуги. Якщо у вас є відповідний досвід чи знання, запропонуйте менторство, стажування чи проконсультуйте про запуск власної справи.

Ми всі як суспільство живемо в реальності, яку не обирали, але в якій потрібно навчитися співіснувати. У кожного свій досвід, свої втрати й свій шлях. Але спільний знаменник здорової взаємодії один: повага, готовність чути один одного й розуміння, що ми будуємо країну разом.

Артем Веселов