Україна у війні, Тайвань під тиском – що нас об’єднує і чому варто зблизитись?

Наприкінці року я з іншими представниками громадянського суспільства відвідала Тайвань. Ми зустрічалися із урядовцями в Раді національної безпеки та Міністерстві закордонних справ, із громадськими організаціями та дослідницькими центрами. Ділилися досвідом України, передусім — набутим в умовах повномасштабного вторгнення Росії. Сьогодні ж, вже вшосте за декілька останніх років, Китай розпочав масштабні військові навчання навколо Тайваню.

Для багатьох українців сама назва "Тайвань" асоціюється переважно з китайською агресією. Аналогічно, на жаль, сприймають й Україну за кордоном: лише інший агресор і війна замість постійних залякувань. Тайванці ж бачать нас інакше, "по-європейськи" — крізь призму героїчного спротиву, а не лише руїни міст і тисячі понівечених життів. В азійському регіоні, за виключенням хіба що декількох країн, такі асоціації не поширені. І тому справедливо було б виправити баланс і розповісти Україні про Тайвань — адже ми ближче, ніж здається.

Від геополітики до радіо

Ключовою подією поїздки став дводенний семінар, організований нашими партнерами із Тайваню DoubleThink Lab. Ця організація спеціалізується на протидії інформації та аналізі інформаційних операцій. Тому під час семінару я зокрема розповідала, як Кремль перетворив компоненти повсякденного життя на зброю.

Чи то сфера енергетики, чи то питання мови, історії, релігії чи мистецтва — всі мають стратегічну мету. Наприклад, широкомасштабна кампанія дезінформації щодо того, що українці нібито крадуть російський газ у 2000-х роках і її ескалація у газовий шантаж дозволила, зрештою, анексувати Крим завдяки розширеній присутності Чорноморського флоту.

Тайванці — а з-поміж аудиторії було багато молоді, — слухали уважно і ставили досить глибокі питання. Маючи, м'яко кажучи, непрості відносини із Китаєм, а також досить специфічну внутрішньополітичну ситуацію, тайванці добре розуміють проблеми, які нам в інформаційному просторі створює Росія. Чимало дезінформаційних наративів, які ми чули й чуємо, аналогічно звучать і серед тайванців. Наприклад, що Захід залишить Тайвань, Китай його візьме силою, а служити зобов'яжуть і жінок, і чоловіків. Знайомо, чи не так?

Ба більше, тайванці також відчувають на собі маніпуляції мовою, історією та релігією. Вони також знають, що велика держава може присвоювати або відверто красти їхню культуру. І, зрештою, навіть у питаннях корупції Китай такий же послідовний, як і наш ворог: корупція буцімто обґрунтовує неспроможність обох держав існувати самостійно, а боротьба із нею виступає "ще одним доказом" того, що управляти цією територією має більша і сильніша рука.

Живучи в умовах ризику природних катаклізмів і військової агресії, тайванці мають бути готовими до низки викликів та вміти орієнтуватися в момент кризи. Наприклад, уряд Тайваню поширює посібники, в яких розповідає що робити у випадку цунамі, тайфунів або повітряної тривоги чи окупації. Там вчать базовим навичкам кібербезпеки, домедичній допомозі, де шукати інформацію у випадку відсутності звʼязку, а також як чинити опір агресору. Це те, чого, на жаль, багатьом українцям довелося вчитися безпосередньо під час повномасштабного вторгнення.

Втім, навіть попри широку медійну кампанію, а також досить помітні позначки "Укриття" по всьому Тайбею, далеко не всі тайванці повною мірою розуміють — чи усвідомлюють — масштаби загрози та важливість підготовки до неї. Приміром, серед учасників тренінгу були й такі, що вірили, що інтернет може бути й під час можливого блекауту, тож навіщо якесь радіо? Втім саме по радіо я дізналася про деокупацію Херсона в листопаді 2022 року.

Радіо важливе — причому як олдскульне на батарейках, так і те, що транслює сенси разом із музикою. В музеї історії тайванського радіо (RTI - Radio Taiwan International) це видно чи не найкраще, оскільки роками саме RTI будувало мости між Тайванем і материковим Китаєм: розвідувальні, психологічні й культурні.

Радіо Тайваню зразка 1960-1980-х років було досить популярним на материку попри те, що просувало антикомуністичну пропаганду, висміюючи чиновників КНР.

Через нього Тайвань також передавав зашифровані коди своїм агентам і пояснював китайським пілотам, як долетіти до острова і посадити на ньому літак. І це дійсно неодноразово працювало. Наприклад, Wu Rong-gen, пілот МіГ-19, мріяв не тільки отримати грошову винагороду за цю операцію (а вона була!), але й заспівати пісню разом із Терезою Тенг — чи не найбільш популярною тогочасною співачкою в Азії і, за сумісництвом, ведучою програми на цьому ж радіо. Тож, вкотре бачимо: культура не може бути поза політикою.

Тайвань і Україна: далекі географічно і політично, по духу — близькі

За даними аналітичного центру "Нова Європа", після вторгнення Росії Тайвань дуже активно долучився до підтримки України. Йдеться і про гуманітарну допомогу (понад 150 млн дол. США з 2022 року). Кошти надавалися на фінансування відновлення міст, медичних закладів та енергетичної інфраструктури, технологічну допомогу у модернізації "смартміст".

Тайвань допомагає через неофіційні та приватні канали, а також через країни Центральної та Східної Європи, бо не має офіційних дипломатичних контактів з Україною. Наразі наша держава дотримується принципу "єдиного Китаю".

Дипломати упевнені, що офіційне визнання Тайваню може створити прецедент, й інші держави визнають Крим російським. До того ж на спроби інших держав налагодити із Тайванем офіційні контакти Пекін реагує жорстко — так нещодавно висловив протест Японії через візит тамтешніх парламентарів до Тайбею.

Попри відсутність хоч якоїсь — формальної чи неформальної комунікації з нашим урядом, Тайвань дуже хоче працювати з Україною, вчитися в неї. Тайванців цікавить наш воєнний досвід, дронові технології, виклики на шляху до енергетичної стійкості, шляхи протидії дезінформації та операціям впливу. І, як доводить практика, ми ближчі, аніж здається. І українці, і тайванці поділяють цінності демократії. Проти нас ведуть атаки: наше право на існування заперечують, а нашу культуру і здобутки присвоюють. Щонайменше тому нам варто триматися разом.

Вікторія Вишнівська, старша дослідниця Незалежної антикорупційної комісії (НАКО)