Меркосур: жорсткий сигнал із Брюсселя. Чому Київ мовчить, поки Європа змінює курс?
Рішення дати "зелене світло" угоді з Меркосур, ухвалене 9 січня в Брюсселі, — це для Києва дещо більше, ніж просто погана економічна новина. Це сигнал тривоги, який має розбудити нас із летаргії.
Європейський Союз, підписуючи пакт із Південною Америкою, каже прямо: "Ми не знаємо, коли закінчиться війна на Сході, тому шукаємо безпеку на Півдні". У цьому новому цинічному розкладі Україну перемістили в рубрику "гуманітарна проблема", тоді як рубрику "бізнес-партнер" зайняли Бразилія та Аргентина.
Як спостерігача за українською політикою, мене щиро шокує одна річ. У Варшаві та Парижі тема Меркосур виводить людей на вулиці та є темою номер один у медіа. У Києві — тиша.
Дивовижно, що тема, яка фундаментально загрожує економічному майбутньому України, фактично відсутня в публічному просторі. Українські політики, здається, не помічають, що саме зараз вирішується доля того, чи буде Україні кому продавати свої товари після війни. Це мовчання небезпечніше за саму угоду, бо свідчить про те, що Київ неправильно зчитує сигнали із Заходу. А сигнал чіткий: "Давайте собі раду самі, ми робимо бізнес в іншому місці".
Подивімося правді в очі, без дипломатичного пудрення реальності. Рішення послів ЄС оголило те, як Брюссель насправді класифікує сьогодні Україну у своїх "екселівських" таблицях.
На сьогодні Україна для Європи — це передусім виклик у сфері безпеки. Ми сприймаємося як "отримувач" допомоги, буферна зона і гребля проти російської навали. Це категорія: витрати, ризики та нестабільність.
Натомість країни Меркосур віднесено до категорії: бізнес, розвиток та прибуток.
Чому? Це проста, хоч і болюча математика. Якщо ЄС підписує таку угоду, це означає, що він не бачить шансів на швидке вирішення конфлікту в Україні. Щоб гарантувати стабільність постачання продовольства та сировини, Європа знаходить імпортну альтернативу якомога далі від російських ракет. Брюссель воліє імпортувати продукти з Бразилії, бо там немає ризику блокади портів чи знищення інфраструктури.
Ба більше, Україна на сьогодні не є привабливим ринком збуту для товарів з ЄС. Війна вимиває кошти з кишень споживачів.
Європа хоче продавати свої технології та авто там, де є спокій і гроші — тобто в Південній Америці. Україна як ринок — це "справа далекого майбутнього". Може, завтра, а може, за 10 років. Але бізнес роблять сьогодні.
Як поляк, що роками живе в Ірпені, я дивлюся на останні два роки відносин Варшава-Київ із болем, але й з надією. Суперечки про зерно, малину чи транспорт знекровлювали нас політично. Але вихід на сцену Меркосур змінює все.
Це фронт, на якому наша взаємна конкуренція парадоксальним чином може перетворитися на спільну силу. Польський фермер та український агрохолдинг мають сьогодні одного й того самого суперника: латифундії з Південної Америки. На країни Меркосур ми впливу не маємо, але на наші відносини — маємо.
Це останній сигнал: якщо Україна не усвідомить необхідності тісного, галузевого союзу з Польщею, це стане для неї величезною загрозою. Ми повинні припинити шукати можливості "обійти" одне одного. Хитрування, пошук юридичних лазівок чи спроби оминути Польщу в логістиці — це шлях в нікуди.
Перед обличчям угоди з Меркосур Польща для українського агросектору перестає бути конкурентом, а стає необхідним партнером. Українські масштаби виробництва плюс польська переробка і впливи в Брюсселі — тільки такий тандем може вистояти в зіткненні з глобальною конкуренцією.
Європейський Союз щойно показав, що має план "Б" на випадок затяжної війни. Цей план називається Меркосур. Якщо ми не матимемо свого плану "Б", заснованого на чесній співпраці України та Польщі, ми ризикуємо стати для Європи вічною "проблемою, яку треба вирішувати", а не партнером, з яким робят бізнес.
Нехай це стане уроком для нас усіх. У відносинах з Європою та сусідами покінчимо з наївним романтизмом. Любов, симпатія та прапори — це важливо, але наприкінці дня за столом переговорів важить лише інтерес.
Пьотр Іздебський, публіцист, аналітик польсько-українських відносин, Засновник Школи польської мови та культури Ораціо, CEO Благодійного фонду "Теофіпольське серце"