Гріпени – найкраща форма солідарності

У тому, як взаємодіє шведське суспільство, є щось унікальне. Наприклад, подивитися хоча б на те, як проходить їхня ключова конференція безпеки.

Я мала честь відвідати чимало безпекових міжнародних форумів. Їхні учасники зазвичай – це урядовці, парламентарі, експерти.

Натомість учасники ключової безпекової конференції Швеції – це представники найрізноманітніших груп і професій в суспільстві: лікарі, фермери, вчителі, асоціації людей з особливими потребами, профспілки, священники, муніципалітети. Вони виступають на конференції поруч з Прем'єром, Міністром оборони та Міністром закордонних справ. Така інклюзивність відображає бачення людей щодо того, як має формуватися політика: завдяки справжньому суспільному діалогу.

До речі, є один учасник, який завжди є слухачем, але майже ніколи спікером – Король.

Хоча якраз цього року Його Величність Король Карл XVI Густав вдруге виступив на Форумі за увесь час його існування.

У цьому році конференції Folk och Försvar (що перекладається як Люди і безпека) виповнилося 80 років. Вона відбувається щороку на початку січня. Довгий час це був захід лише для певної аудиторії, яка переймалася питаннями безпеки. З 2022 року цей майданчик став дуже популярним, і за право стати учасником конференції відбувається неабияке змагання.

Для мене стало великою честю те, що організатори запросили виступити одразу після Його Величності Короля, Прем'єр-міністра Ульфа Крістерссона та лідерки опозиції Магдалени Андерссон. У такий спосіб організатори намагалися продемонструвати, наскільки Україна є стратегічним питанням для Швеції.

Для мене як посла України в Швеції важливо було сказати три речі перед такою важливою аудиторією: подякувати Швеції за їхнє лідерство і довгострокову підтримку, окреслити головні переваги, яких нам вдалося досягти у війні з росією, та відверто проаналізувати ті виклики, які перед нами та Європою стоять на початку 2026 року.

Ось моя промова.

"Перед тим як приїхати до Стокгольма, я подзвонила в Міністерство оборони України і попросила колег показати мені шведську зброю. Ми разом відвідали 43-у окрему артилерійську бригаду, яка воює з Archer.

Я запитала наших військових: "Наступного тижня я їду до Швеції. Що мені розповісти шведам про їхню зброю?"

Один із них відповів: "У мене є хороша історія для вас. Перший снаряд, який був випущений по території Росії – Суджі – був моїм пострілом. І він був зроблений зі шведського Archer. Подякуйте їм!".

Ця історія – не про один снаряд. Вона про те, що на практиці означають солідарність, спільна відповідальність і взаємна безпека.

Озираючись майже на чотири роки війни, можна сказати: Україна за підтримки Заходу досягла надзвичайних результатів. росія зазнала поразки у своїх ключових цілях – і це не випадковість.

Україна вистояла – хоча за планом путіна цього не мало статися. НАТО відродилося і розширилося. Україна інтегрувалася у західну систему і йде до членства в ЄС. Конвенційна військова міць Росії зруйнована. Була створена санкційна архітектура, яка, на жаль, не знищила Росію, але значно обмежила її майбутню силу.

Росія хотіла підкорену Україну, розділений Захід і ослаблене НАТО. Натомість вона отримала інтегровану в ЄС Україну, більше НАТО і довгострокову конфронтацію, яку не може виграти.

Тепер постає складніше питання: чи закінчить Захід розпочату справу?

Дехто говорить, що ми живемо у вкрай непередбачуваному світі. Можна посперечатися. Досить передбачуваним є те, що даремно очікувати спокою: попереду нас чекають серйозні виклики. Те, що відбувається з 2014 року – це не виняток, а тренд. Світовий порядок руйнується. Інститути та партнерства, засновані на цінностях, більше не тримають систему разом.

Ми увійшли в еру постправди, пост-Заходу, постпорядку. Лише перший тиждень 2026 року вніс Венесуелу та Гренландію до безпекового порядку денного.

І стає дедалі очевидніше, що майбутнє світу сьогодні визначатимуть не ті, хто має найкращі цінності, а ті, хто сильніший. Саме тому уроки російської війни проти України вирішать, чи зможе Захід вистояти у наступному десятилітті геополітичної турбулентності.

І тут ми маємо бути чесними в аналізі помилок, яких ми припустилися.

Перше. Росія побудувала воєнну машину. Натомість Захід здійснював кризовий менеджмент. Росія мобілізувала всю державу: виробництво, закупівлі, інновації. Захід реагував короткостроковими пакетами та ad-hoc коаліціями. Захід керувався моделлю донорства. Ця асиметрія була вирішальною – і залишається такою й сьогодні.

Друге. Управління ескалацією замінило стратегію перемоги. Західна стратегія керувалася страхом спровокувати росію. Зброя надходила лише після ескалації – пізно, обмежено, і стільки, щоб Україна вижила. Кожна "червона лінія" виявлялася ілюзорною – але кожного разу ми втрачали місяці.

Третє. Гроші за енергію фінансували війну росії. Протягом більшої частини війни Європа платила росії більше за енергію, ніж давала Україні на озброєння. Фактично Європа фінансувала обидві сторони.

Четверте. Психологічну війну недооцінили. Росія боролася із західним страхом, втомою, виборами та медіа. Кремль знав, що демократії втомлюються швидше за автократії. Захід ніколи не створив наративу неминучої перемоги – лише кризового управління.

П'яте. Україну сприймали як рецепієнта, а не стратегічного партнера. З одного боку, Україна стала провідним інноватором на полі бою: дрони, дані, технології. Але її здебільшого сприймали як покупця західної зброї, а не як співвиробника чи інтегрованого партнера з оборони.

Отже, головний висновок: Захід не був занадто слабким, щоб зупинити росію. Він був занадто повільним, обережним, роз'єднаним і занадто наляканим власною силою.

Сьогодні взаємна безпека вимагає від нас чесної відповіді на запитання: чи готові ми і чи здатні ми виправити це?

На завершення. Я бачу, що чимало учасників конференції прийшли сьогодні зі значками у вигляді українсько-шведських прапорів на знак солідарності. Я вам дуже вдячна. Я теж вдягнула значок, який для мене найкраще символізує солідарність. Він має крила і називається винищувач. Невеличкий срібний Гріпен. Найкраща форма солідарності сьогодні та, яка може захистити дорогі нам цінності".

Світлана Заліщук

Надзвичайний і Повноважний Посол України в Швеції