"Схематоз" із СЗЧ. Чи дійсно в Україні існує окрема армія із дезертирів?

Кількість СЗЧ в Силах Оборони – 200 тисяч. Це заявив новопризначений міністр оборони Михайло Федоров, під час свого виступу в Парламенті, якраз перед його затвердженням на посаду. Тим самим він вкотре актуалізував проблему самовільного залишення частини українськими військовими, яка існує з початку повномасштабної війни.

Донедавна статитистику СЗЧ публікував у відкритому доступі Офіс Генерального прокурора. В ній фігурувала цифра більше ніж 200 тисяч. І щомісяця вона доповнювалась ще на щонайменше 20 тисяч випадків. Згодом Офіс Генпрокурора статистику СЗЧ закрив. Але проблема залишилась. І скидається на те, що в Україні існує якась окрема армія дезертирів. Адже кількість у 200 тисяч дійсно захмарна.

Хто насправді ці люди і чи дійсно всі вони дезертири? Вирішила трохи розтлумачити аби збавити градус здивування - засудження. Для цього поспілкувалась з командирами різніх рівнів на фронті.

Спойлер: коли дочитаєте текст до кінця зрозумієте, що статистика у 200 тисяч СЗЧ здебільшого хибна.

Чотири категорії СЗЧ

Перша – це ті, хто недолегалізувався у війську. Тобто, воїн, який хотів перевестися в інший підрозділ і не отримав цієї можливості, пішов на переведення через СЗЧ.

Це була популярна схема ще минулого року. Навіть деякі підрозділи мали нахабство публічно пропонувати такий тип переведень. Та все не так добре закінчується для цієї категорії. Адже для легалізації в новому підрозділі треба ще й рішення суду, який може тривати місяці.

Так от, є безліч воїнів, які воюють вже у нових підрозділах, але так в них і не оформленні. І тут я вас здивую – це і пілоти-бомбери і навіть штурмовики. Тобто людина фактично у війську. Юридично – без прав і посади, грошового забезпечення і гарантій від держави у разі поранення чи загибелі все ж воює. Я знаю особисто такі випадки.

Рішення цієї проблеми може бути таким: на законодавчому рівні змінити процедуру розгляду у суді для саме таких воїнів. Повторюсь – їх чимало.

Друга категорія – самовільне залишиння частини після перебування в окопі понад 100 днів. На жаль, повертатись після такого "життєвого квесту" знову в піхоту і заходити на позицію на невизначений час вдруге, погоджуються не всі. І саме такі воїни теж потрапляють в статистику СЗЧ.

Читайте також: "Я питав у командира: навіщо ви заводите туди людей?" Що насправді стоїть за історіями про сотні днів піхотинців на позиціях

Рішення проблеми: надавати воїну гарантії, що після виходу з окопу він матиме право вибрати іншу посаду. Навіть в іншому підрозділі. Як, наприклад, це сталось із Сергієм Тищенко, бойовим медиком 30 омбр, який провів в окопі 471 день. А після цього, сходив у місячну відпустку і повернувся на посаду парамедика вже в медроту.

Третя категорія – найбільш шкідлива для держави і війська – "схематозники", або, як їх називають у військах, "професійні СЗЧ". Солдати йдуть у СЗЧ перед заходом на позицію: потрапляють в "обрез" (батальйону резерву), відсиджуються там якийсь час, і коли приходять "покупці" з інших бригад, погоджуються на посади. Проходять заново підготовку і адаптацію в новому підрозділі. Отримують грошове забезпечення. Триває це місяць-два, а перед заходом на позицію або на бойове завдання – знову ідуть у СЗЧ. І далі по колу. І навіть по декілька разів, кажуть у Силах Оборони.

Є ще один кейс "схематозників" – ті, що йдуть в СЗЧ прямісінько з бойового завдання чи позицій. Тут ще більш "шкідлива" для держави історія. Оскільки таких зазвичай за процедурою командири подають їх, як зниклих без вісти, оскільки боєць не виходить з підрозділом на звʼязок, а на позицію ж ніби зайшов. І що важливо, йому продовжує цей підрозділ нараховувати грошове забезпечення. А він тим часом просто може бути вдома з родиною. І представникам ТЦК, у разі якщо ті поцікавляться ним на вулиці – надає дійсні документи військовослужбовця. Відсоток таких невеликий.

Рішення: єдина база таких "схематозників", до якої мали би доступ всі підрозділи ЗСУ. Щоб підрозділ розумів, що він бере саме такого бійця, який отримуватиме державне забезпечення без жодного бажання виконувати завдання, скільки би сил і засобів в нього інструктори в новому підрозділі не вкладали б.

Четверта категорія – СЗЧ після БЗВП – найбільш масова. Але теж не 200 тисяч. Такі стають дезертирами навіть не побувавши в першому бою. От із ними треба працювати.

Рішення: працювати з тими, кого можна переконати і з кого можна створити воїна. Але тут мають бути і психологи і командири, які розтлумачать, що за Україну не вмирають, а вбивають. І цьому можна навчитись. Бо жоден професійний воїн не народився з автоматом.

Є ще невеликий відсоток "загублених" у медзакладах воїнів, які потрапили на лікування, втім підрозділ помилково передав іхні дані, як СЗЧ. В принципі, за наявності толкових представників штабу підрозділу це можна вирішити в ручному режимі.

****

Ще один цікавий кейс, який виявився вже після публікації цього тексту на моїй сторінці у фейсбук, це те, що СЗЧ має накопичувальний характер. Тобто, дезертирство не персоналізується.

Як це працює? Відділенням персоналу бригади щоденно подається "донесення про загальні втрати особового складу" та "іменний список втрат". Це два різні документи, але в них може міститись інформація про подію з одним і тим самим військовослужбовцем. Тобто, військовий самовільно залишив частину, і через певний період часу повернувся. Кожен такий випадок буде додаватись окремою подією в згаданих формах донесень. Якщо самовільно покидав військову частину три рази, в донесеннях буде відображатись це як три окремих випадки. У випадку повернення із СЗЧ запис не видаляється. Відтак, іде у загальну статистику як три СЗЧ, хоча здійснені одним військовим.

Рішення: реформа документації. Щоб у разі повернення військового з СЗЧ, позначка у інших документах або анулювалась. Або фіксувався сам факт повернення. А тут без цифровізаціі документообігу навряд чи можна обійтись.

Юлія Кирієнко, спеціальна кореспондентка ТСН