Освіта для лідерів та управлінців – питання безпеки України
Війна змінює не лише кордони, економіки й демографію. Вона змінює спосіб мислення. Звужує горизонти. Привчає жити в режимі "день простояти та ніч протриматися". І не тільки людей, а й владу зокрема. І саме тут криється найбільша пастка.
Країни програють не лише на полі бою. Вони програють тоді, коли втрачають здатність мислити стратегічно, бачити себе в глобальному контексті, формувати довгострокові рішення. Коли перестають готувати лідерів майбутнього й зводять управління до вирішення лише поточних проблем.
Освіта – це не гуманітарний бонус і не тема "після перемоги". Це інструмент виживання держави й формування нового типу лідерства.
Ми багато говоримо про освіту дітей, про те, якою має бути система навчання, щоб підготувати їх до цього світу. Але ми мало говоримо про освіту для дорослих, а особливо тих, хто керує країною.
Втрата глобального контексту як стратегічний ризик
На четвертому році повномасштабної війни я помітила, що майже перестала говорити про щось поза війною. Усе мислення звузилося до України — її болю, боротьби, виживання. Це природно, але небезпечно.
Важко будувати майбутнє, коли дивишся на світ лише крізь війну. Нам потрібно повертати глобальний контекст: розуміння світу, стратегічне мислення, здатність планувати. Навчання допомагає саме в цьому — повертає до здатності мислити масштабно, говорити про великі речі, довгострокові стратегії.
Для якісного відновлення Україні потрібно говорити мовою економіки, цифр, інституцій, торгівлі та інтересів у довгій перспективі. І критично важливо, щоб ті, хто представляє державу, ці мови знали й застосовували.
Тому освіта для тих, хто керує державою, стає питанням національної безпеки. Вона не про статус чи диплом, а про здатність мислити наперед, моделювати сценарії розвитку та ухвалювати рішення в глобальному контексті.
І це була моя мотивація податися на навчання на програму Освіта для Перемоги в LSE (London School of Economics) – я хотіла визирнути зі свого замкненого кола.
Ми знаємо, що Україна унікальна – саме це розуміння дало нам сили стояти та руйнувати всі передбачення про "3-5 днів". Водночас, ми не унікальні у своїх викликах. Усі країни мають коливання між технократією і популізмом, між системним управлінням і гаслами. Але в нас це відбувається під час повномасштабної війни.
Ми справді маємо двох ворогів — зовнішнього і внутрішнього. Зовнішнім, зрозуміло, є Росія. Внутрішній — це некомпетентність, корупція, слабкість управління і руйнування інституцій. Ми ведемо війну не лише за територію, а й за державність.
Цю логіку понад сто років тому описав Волтер Ліппман. Він пояснював, що слабкість держав провокує їх експлуатацію і конфлікти: там, де інституції крихкі, неефективність і корупція стають запрошенням до зовнішнього тиску та агресії.
І ми не перші, які будуть проходити (віримо та боремося за це), післявоєнне відновлення. Тому нам важливо зрозуміти та вивчити існуючи досвіди. Щоб взяти найкращі та запобігти найгіршим сценаріям.
Під час нашого курсу в LSE, звісно ми проходили історію "корейського дива" на річці Хан, яка часто подається як успішний кейс економічного ривка. Після війни на корейських заводах щодня порівнювали власні показники з японськими – це створювало конкуренцію і рухало промисловість уперед.
Але коли ми з групою глибше занурилися в цей кейс, то зрозуміли, що насправді за цим дивом стояли системні рішення: передусім інвестиції в освіту управлінців, технократів і державної еліти. Південна Корея зробила освіту для лідерів країни частиною національної безпеки й економічної стратегії, і це дало результат.
Для України це очевидний сигнал: державна спроможність починається з підготовки тих, хто ухвалює рішення.
Освіта як основа майбутнього
Освіта для тих, хто керує країною, не може існувати у вакуумі. Вона має поєднуватися з відповідальністю, професійною мотивацією та готовністю брати на себе складні рішення. Водночас без системної освіти, розуміння глобальної системи координат, спільної мови з міжнародними партнерами й історичного бачення жодна реформа не буде стійкою.
У світі існує чимало навчальних програм для суспільних лідерів і державних управлінців. Це відповідь на запит часу: держави, які працюють із якістю управління, інвестують у власну довгострокову стійкість, а не лише в антикризові рішення.
Показово, що важливість такої освіти не завжди усвідовмлюють політики, але розуміє великий міжнародний бізнес. Для глобальних компаній таких як Siemens, Vinci, Maersk чи фінансових інституцій на кшталт BlackRock, EBRD та IFC – якість інституцій і рівень управлінських рішень безпосередньо впливають на інвестиційні горизонти та прогнозованість середовища. Тому підтримка освітніх ініціатив для управлінців дедалі частіше розглядається як інвестиція в інституційний потенціал країни.
Про це, зокрема, говорив і великий друг України, президент міжнародної групи CRH у Центральній та Східній Європі Гійом Кавальє, наголошуючи, що відбудова України потребує спільних дій, заснованих на сильних інституціях і якісній освіті. Радію, що саме тому компанія підтримала програму Education for Victory для українських лідерів і керівників при London School of Economics, новий набір на яку вже триває до 1 лютого!
Сучасному українському керівнику недостатньо бути лише ефективним адміністратором. Потрібно розуміти глобальні тренди, мислити системно, вибудовувати коаліції, формувати переконливі аргументи та говорити мовою міжнародної політики й економіки — пояснюючи, чому Україна є стратегічним партнером, а не лише об'єктом підтримки.
Це і є новий тип лідерства.
Війна змушує діяти швидко, але сильна держава не будується в режимі постійної реакції на кризи. Стійкі інституції виростають з освіти, культури управління та стратегічного мислення. Інвестиції в навчання управлінців сьогодні – з різних джерел, зокрема за участі глобального бізнесу – формують основу систем, здатних пережити війну та забезпечити довгострокову спроможність держави.
Ксана Нечипоренко