"Невідкладність" на паузі. Як Верховна Рада уже рік зволікає з криміналізацією порушення санкцій

На четвертому році повномасштабної війни, все ще можливо безкарно порушувати санкції та виводити заморожені активи з-під заборони. Вже рік відповідний законопроєкт №12406 про криміналізацію порушення санкцій, поданий президентом України як невідкладний, досі залишається на розгляді. І це в умовах, коли його ухвалення є критично необхідним задля підвищення ефективності санкційної політики та захисту національної безпеки.

Майбутній закон мав би стати рушійною силою для справжньої боротьби із пособниками ворога, а також адаптації до європейських стандартів. Однак на шляху до євроінтеграції та посилення національної безпеки України питання з покаранням за обхід санкцій залишається відкладеним.

Шлях тривалістю в 12 років

Закон України "Про санкції" був ухвалений влітку 2014 року у відповідь на анексію Криму та агресію РФ на Донбасі. Новий етап розвитку санкційного законодавства розпочався після повномасштабного вторгнення – із запровадженням механізмів стягнення в дохід держави активів осіб, пов'язаних з державою-агресором.

Водночас, попри суттєву еволюцію санкційного режиму, в українському законодавстві досі відсутні норми, які встановлювали б персональну відповідальність за порушення санкцій, зокрема кримінальну. Це робить український санкційний механізм незавершеним і суттєво знижує ефективність запроваджених обмежень.

Реальна можливість виправити цю прогалину з'явилася 14 січня 2025 року, коли президент України Володимир Зеленський вніс до парламенту законопроєкт №12406. Документ покликаний усунути законодавчі недоліки санкційної системи, що зберігалися з 2014 року. Над ним упродовж майже року працювали понад десять державних органів, громадських організацій і профільних експертів. Законопроєкт отримав підтримку з боку бізнесу та юридичної спільноти а також відповідає вимогам Директиви ЄС 2024/1226.

Мета законопроєкту – забезпечити ефективні механізми покарання порушників санкційного режиму за дії, які загрожують національній безпеці України. Для порушників передбачені штрафи від 425 тис. до 2,04 млн грн або позбавлення волі на строк від 2 до 10 років. Для юридичних осіб можливе застосування заходів кримінально-правового характеру, зокрема штрафів, конфіскації майна або ліквідації.

Також передбачається притягнення до кримінальної відповідальності не лише підсанкційних осіб, а й службових осіб, надавачів публічних послуг і будь-яких третіх осіб, які сприяють порушенню чи обходу санкцій. Дослідження практики ЄС показало, що це ще далеко не найсуворіша міра відповідальності для порушників санкцій.

Як депутати хочуть вчинити санкційну диверсію

У червні 2025 року парламент у першому читанні підтримав законопроєкт №12406. Депутати подали до нього 450 правок, більшість з яких, зокрема й корисних, профільний комітет відхилив.

Надалі питання криміналізації порушення санкцій залишилося відкритим на етапі фінального розгляду в залі Парламенту. Хоча указом президента України №538/2025, яким введено в дію рішення РНБО, Верховній Раді було прямо рекомендовано прискорити розгляд цього законопроєкту, парламент так і не спромігся цього зробити. У результаті документ опинився в центрі політичних торгів, які досі стоять на заваді його ухвалення.

Замість того щоб підтримати ініціативу та посилити санкційний механізм, частина депутатів вирішила скористатись моментом і додати до документа низку шкідливих поправок, які не просто послаблять його ефективність, а можуть зруйнувати всю санкційну архітектуру в умовах війни. Зокрема комітет підтримав поправки, які виключають відповідальність за необережні порушення та створюють схеми для виводу активів підсанкційних осіб через адвокатів.

Водночас не були підтримані деякі корисні поправки, які могли б захистити державу від позовів у ЄСПЛ і багатотисячних компенсацій за програні суди через можливі порушення прав осіб. Показовою тут є у справа ТОВ М. С. Л. проти України, де ЄСПЛ встановив низку недоліків українського санкційного механізму.

Крім того, під виглядом доопрацювання законопроєкту депутатами пропонується просте й вкрай небезпечне рішення – повну заборону накладення санкцій на українців та щодо українських юридичних осіб.

Фактично, замість підвищення передбачуваності санкцій та створення дієвих запобіжників від зловживань, окремі депутати просто намагаються перестрахуватись, аби в майбутньому самим не стати підсанкційними. Це не про захист громадян, а про самозахист політичного класу, адже такі пропозиції не мають аналогів у міжнародній практиці та прямо послаблюють національну безпеку під час війни.

Наприклад, США, ЄС і Велика Британія застосовують санкції не тільки щодо іноземців, а й власних громадян, якщо йдеться про загрозу національній безпеці. Важливо, щоб такі заходи були обґрунтованими, а підсанкційна особа мала реальну можливість їх оскаржити.

Таким чином редакція законопроєкту, яку депутати пропонують провести на голосування, не посилює санкційну політику України, а навпаки – створює нові ризики. Депутатські поправки спотворили його зміст і зробили крок назад, знижуючи ефективність та послаблюючи санкції проти прибічників російської агресії в розпал війни.

Тому профільні громадські організації закликають доопрацювати та усунути недоліки законопроєкту №12406. У випадку точкового доопрацювання в парламенті, документ міг би повною мірою врахувати вимоги Директиви ЄС та найкращі світові практики, а також покласти край безкарності порушення санкцій.

Покаранню за порушення санкцій бути?

Затягування з ухваленням законопроєкту №12406 значною мірою зумовлене кулуарними домовленостями та побоюваннями частини народних депутатів. На тлі корупційних скандалів у Верховній Раді санкційний інструмент почали сприймати не як елемент національної безпеки, а як потенційну загрозу для власної політичної безпеки. Як наслідок, умовою криміналізації порушення санкцій висувається вимога обмежити сам механізм їх застосування, що фактично нівелює його зміст.

У результаті держава опинилася в ситуації, коли посилення санкційної політики декларується на рівні політичних заяв, але не підкріплюється ефективними правовими інструментами. Відсутність кримінальної відповідальності за порушення санкцій істотно знижує їх превентивний ефект, ускладнює практичне застосування та зберігає високі ризики виведення з України значних обсягів активів.

Це підриває позиції України і в міжнародному вимірі: складно переконливо закликати партнерів до посилення санкцій та боротьби з їх обходом, не маючи власної завершеної нормативної бази та реальних кримінальних проваджень щодо порушників.

Україні потрібен закон, який відповідає вимогам ЄС та забезпечує реальну відповідальність за порушення санкцій, а не створює додаткові можливості для уникнення такої відповідальності. Зрештою парламенту доведеться визначитися, на чиєму боці він стоїть: на боці посилення національної безпеки та дієвої санкційної політики чи на боці політичного самозбереження з санкційною системою без відповідальності.