Пакт про ненапад
І. Вихідні позиції
Розвал СРСР, чого так не хотіли на Заході, все одно відбувся, бо радянська система себе вичерпала. Пострадянська росія задекларувала, що з комунізмом, агресією і тоталітаризмом покінчено, а вона, росія, буде миролюбною, антикомуністичною і демократичною. Ліберальний Захід у це радо і наївно повірив.
А дарма. Бо вже в 2007 році на Мюнхенській безпековій конференції путін недвозначно попередив, що буде воювати із Заходом, який росію начебто обманув. "Обман" полягав у тому, що НАТО попри обіцянки (ніким, правда, не підтверджені) присягало не наближатися до росії.
Там, звісно, забули, що центральноєвропейські країни після звільнення із соціалістичного концтабору усі без винятку швидко та без жодного примусу постукалися у двері Альянсу. Причому далеко не автоматично і не відразу там опинилися.
Але ж хіба в Росії хтось колись говорив правду?
Еволюція ворожості до НАТО досягла свого піку в грудні 2021 року, коли росія устами заступника міністра закордонних справ рф Сергія Рябкова завимагала від Альянсу "зібрати свої манатки і відсунутися до кордонів 1997 року". Територія колишнього СРСР теж, зрозуміло, мала стати зоною беззаперечного впливу Москви.
Фальшивість тези про "загрозу" з боку Заходу була очевидною, адже НАТО ніколи не збиралося нападати на росію. Це легко довести, подивившись на стан збройних сил країн НАТО навіть зараз – після майже чотирьох років повномасштабної агресії росїї. А що вже казати про попередні роки?! Але росія продовжує наполягати, що НАТО для неї є екзистенційною загрозою.
З іншого боку, повномасштабна агресія росії проти України змусила ліберально- гедоністичний Захід нарешті прокинутися і зрозуміти, що саме росія є найбільшою загрозою для демократичної цивілізації. Цей висновок знайшов своє відображення, зокрема, у низці резолюцій Європарламенту, парламентських асамблей НАТО, ОБСЄ, Ради Європи, в яких росія визначена як країна, що сповідує і реалізує людиноненависницьку теорію та практику – рашизм.
Захід і досі закликає росію припинити війну в Україні та почати домовлятися. Правда, ніхто не розуміє, про що. Але що всі добре розуміють, так це те, що довіри між Заходом і росією нема і найближчим часом не буде. У дужках зазначимо, що в рамках НАТО не всі впевнені у дієвості ст. 5. Вашингтонського договору.
У підсумку маємо дві антагоністичні сили: демократичний світ і рашистський режим у росії, підтримуваний авторитарним Китаєм, полем протистояння яких стала Україна. Чим закінчиться це протистояння, спрогнозувати вкрай важко, зважаючи на неадекватність кремлівського керівництва, яке постійно шантажує світ своєю ядерною зброєю, з одного боку, і тваринячим страхом Заходу перед росією, з іншого.
ІІ. Як відповісти на безпекові "занепокоєння" сторін?
Традиційна відповідь: роззброєння, верифікація, заходи довіри тощо тощо. Як показує сьогоднішня ситуація, такий підхід не працює. Бо імперська загарбницька політика росії залишається незмінною. Тому нема сенсу повторювати попередні помилки.
То що ж робити?
Подивитися на проблему з іншого боку. Не роззброюватися, а ОЗБРОЮВАТИСЯ! Бо лише зброя і страх її застосування дасть реальну гарантію взаємної безпеки. У нашому європейському випадку (адже Москва боїться просування НАТО на схід саме в Європі) має йтися про таке:
а) взаємно визнати, що лінією розмежування між Європою і росією, виходячи з сьогоднішніх реалій, є країни східного флангу НАТО та Україна (при тому в її міжнародно визнаних кордонах. Це – ключовий елемент майбутніх домовленостей).
б) взаємно визнати, що ця лінія розмежування має стати зоною концентрації такої кількості і такої якості озброєнь з обох боків, які зроблять фізичний напад однієї сторони на іншу беззмістовним. При цьому радіус дії накопиченої зброї має сягати до 4 тисяч кілометрів в обидва боки і мати ядерний компонент.
Ширина такого "оборонного валу" підлягає узгодженню. Те саме стосується й переліку та кількості озброєнь, а також максимального рівня особового складу. Має бути встановлено жорсткий та безумовний контроль за неперевищенням згаданих параметрів.
Таким чином, з обох боків у зоні розмежування (від Норвегії до Румунії) буде накопичено і розміщено таку кількість особового складу і озброєння, потенційна дія яких охопить весь європейський континент та значну частину території росії. Цей "оборонний вал" стане реальною гарантією безпеки як для країн Європи, так і для росії.
Будь-яка країна, що висловить бажання приєднатися до учасників Пакту з того чи іншого боку, зможе це зробити за консенсусної згоди інших учасників західної групи країн (тобто ЄС і України) або Росії та її союзників. За таких обставин обидві сторони визначать додаткові елементи взаємного стримування.
Зброя, помножена на страх бути взаємно знищеними, не дозволить жодній зі сторін напасти на іншу, а отже, зніме наявні безпекові страхи. Бо ні НАТО, ні росія не будуть в змозі рухатися вперед. Таким чином, просування НАТО на схід, а росії на захід буде неможливим.
Такий фактичний стан справ потрібно буде закріпити в Пакті про ненапад. На відміну від попередніх, він матиме реальні гарантії бути дотриманим, а отже, буде дієвим.
При цьому в ньому має, серед іншого, бути чітко зазначено, що напад з боку однієї сторони матиме автоматичну і негайну відповідь з іншої. Це спонукатиме НАТО розробити чіткий механізм застосування ст. 5 Вашингтонського договору або аналогічної для країн-учасників Пакту з боку Європи.
ІІІ. Як реалізовувати?
- Варто почати з політичної заяви України та країн НАТО, які бажатимуть взяти участь у такому проєкті, з одного боку, та росії, з іншого, про готовність укласти Пакт про ненапад ( у разі відсутності у якоїсь із країн НАТО бажання стати стороною Пакту його положення не розповсюджуватимуться на цю країну. Якщо якась європейська країна, яка не є членом НАТО, висловить бажання приєднатися до Пакту, решта країн-учасників Пакту з європейського боку мають розглянути таку пропозицію у розумний термін).
- Країни-союзники росії або інші країни, які межують з нею, зможуть так само приєднатися до Пакту разом з росією.
- Після чітко зафіксованої політичної волі сторін укласти Пакт про ненапад вони узгодять кількісні та якісні параметри "оборонного валу" та механізми контролю.
- Після цього росія виведе свої війська з окупованих нею українських територій. Таким чином, Україна відновить повний контроль над своєю міжнародно визнаною територією.
- Паралельно сторони підготують текст Пакту та зафіксують у ньому, зокрема, положення про відсутність територіальних претензій сторін одна до одної і візьмуть зобовʼязання не порушувати територіальну цілісність одна одної.
- Сторони проведуть відповідні внутрішньодержавні процедури, Пакт про ненапад набуде чинності.
- Країни-учасниці Пакту про ненапад з боку НАТО зменшать санкційний тиск на росію відповідно до темпів компенсації нею завданих Україні збитків.
- Сторони домовляються, що термін переговорів стосовно підготовки тексту Пакту про ненапад не перевищуватиме 6 місяців. Такий самий термін буде передбачено для проведення внутрішньодержавних процедур.
- Термін дії Пакту – 25 років. Якщо за 5 років жодна із сторін не заявить про бажання вийти з Пакту, його дія автоматично продовжуватиметься на наступні 10 років.
ІV. Що матимемо у підсумку?
Тема про агресивні наміри сторін відійде у минуле.
Європа не буде боятися нападу з боку росії, розраховуючи у першу чергу на свої оборонні можливості.
Але як щодо росії, у чому її інтерес, адже вона буде змушена відповзти з України та виплатити репарації?
Головний мотив полягатиме у тому, що відновивши з росією діалог та поетапне економічне співробітництво, Європа, а якщо ширше, то Захід в цілому, дасть їй шанс зберегтися у тій чи іншій формі.
Зрозуміло, що після краху путінського режиму росія у теперішніх кордонах більше не існуватиме. Від неї відійдуть окремі народи, які сформують власну державність. Але те, що залишиться, матиме шанс проіснувати ще певний період часу. Така перспектива може виглядати для теперішньої навколопутінської "еліти" значно привабливішою, ніж доведення росії до повного краху, якщо війна продовжуватиметься. Москва зможе, бодай позірно, продати це як "перемогу", бо мовляв, зловісне НАТО ніколи більше не загрожуватиме росії. А джерело "неонацизму" в Європі – Україна ще десятиліття оговтуватиметься після "нашої героїчної СВО". Кремлівська пропаганда переконає у цьому місцеву біомасу за якийсь місяць.
Що пришвидчить усвідомлення в Кремлі і людей навколо нього безальтернативності такого варіанту?
Українські літаючі/плаваючі санкції (добрі дрони і ракети різних видів у потрібній кількості) та справжні економічні санкції з боку ЄС, які зупинять фінансування війни. Маємо, до речі, привітати мешканців московських боліт з початком нової ери гонки ядерних озброєнь і нагадати що, зокрема, спричинило "найбільшу геополітичну катастрофу" ХХ ст: "зоряні війни". Є там тепер над чим серйозно подумати.
Відповідь Москви стане тестом на серйозність заяв росії про загрозу її безпеці з боку Заходу. Або ж у черговий раз доведе, що справжньою метою є спроба підкорити Україну та відновити свій вплив на пострадянському просторі та в Центральній Європі. Чи відмовиться вона від цієї рятівної для неї win-win strategy? Адже в іншому разі на росію чекає швидке повторення долі СРСР безвідносно до того, хочуть цього на Заході, чи ні. Історію обманути неможливо.
Такий варіант, до речі, дасть надію і тим політикам на Заході, які смертельно (але безглуздо) бояться розвалу росії. Бо на якийсь час за такого сценарію вона частково збережеться.
Це також допоможе багатьом європейським політикам краще зрозуміти смисл поняття "безпекового євроцентризму", коли зовсім не обов'язково буде щоразу дізнаватися, з якої ноги сьогодні вранці встав черговий господар Овального кабінету.
Отже, питання також до наших європейських партнерів: може, нарешті почнемо думати і діяти в такому напрямку?
Володимир Огризко