Злочини Епштейна стали можливі через побутовий сексизм
Реакції на файли Епштейна в Україні поділилися на три категорії:
- Жінки розповідають купу дичини з власного УКРАЇНСЬКОГО досвіду.
- Смішки, жартики, новини на кшталт "тернополян немає в списках" та інші спроби використати цю тему для власної вигоди.
- Зауваження, що злочини — це не світська хроніка, і говорити про них треба як про злочини. Особливо цінно, що цього разу так висловлюються і чоловіки.
Ми бачимо, що мережа Епштейна дотягнулася до України. І ті люди, які в ній працювали, які рекрутували підліток для розваг багатіїв — це не поодинокі виродки. Це ціла індустрія, в якій ходили "на роботу" десятиліттями. Епштейн — це верхівка айсберга, є багато інших каналів збуту порнографічної продукції, які досі працюють.
Чому це можливо?
Якщо ви подивитеся на піраміду насилля, то побачите систему — як начебто "приколи", як от власник бізнесу харчових добавок вирішив хайпанути, стають базою, з якої виростають злочини.
І не просто виростають — саме ця побутова нормалізація насильства робить суспільство нездатним з ним ефективно боротися.
Добре це показано в свіжому українському серіалі "Тиха нава", де йдеться про містечко, в якому кілька років тривають зґвалтування, а місцева поліція приховує правду.
Якщо пожартувати про зґвалтування це смішно, то може і саме зґвалтування — не такий вже злочин?
В 2016 році, під час флешмобу #яНеБоюсьСказати, коли українські жінки ділилися пережитим досвідом насилля (до речі, за рік до #me_too), публічні особи писали різну гидоту. Наприклад, Юрій Винничук:
"Новий флешмоб мене зворушив. Згадав, як був немовлям, і навіть те, що тоді думав. З'явилося нестримне бажання знову припасти до цілющого джерела. Як писав московський поет 18 ст. "О женщина, о мать! Позволь себя лобзать!".
Через 10 років тон розмови сильно змінився. На викриття імперії насильства реагують з осудом, хоча аспект світської хроніки про життя заморських багатіїв зберігається.
Я хочу повернути українську аудиторію в наші реалії, і разом подивитися на базу піраміди насилля — побутовий сексизм. Який стан справ у 2026 році? Чи даємо ми ґрунт майбутнім Епштейнам?
Експертний ресурс "Гендер в деталях" веде #сексизм_патруль з 2021 року, Антипремію Сексист року вручаємо з 2023. Щоб знищувати саму базу насильства — інститут репутації сильно оздоровлює всі суспільні інститути.
Цього року збірка сексистів велика і яскрава. Ось кілька "пацієнтів".
Обрати переможця Антипремії "Сексист року – 2025" можна тут.
Найважливіша тенденція за 2025 рік — інституційна відсталість. Я не до кінця розумію, чи це через різницю поколінь, чи організаційну інерцію — однак приклади неспроможності інституцій відреагувати на суспільну думку цього року справді вражають.
Найяскравіший приклад — вручення кінопремії "Золота Дзиґа" актору Костянтину Темляку, у той час як проти нього висунуто звинувачення в насильстві і відкрито кримінальне провадження. Кіноaкадемія виправдовувалася, що рішення було прийнято до звинувачень, а в статуті та процедурах не передбачена можливість відміни. Так ніби процедура голосування в громадській асоціації — це Конституція України і для її зміни потрібно 300 голосів депутатів, референдум і відміна воєнного стану.
Зрештою сам звинувачений актор повів себе найадекватніше і просто відмовився від премії. А Кіноакадемія внесла зміни в регламент аж через кілька місяців, після втручання Miller Law Firm.
Такого було ще багато.
Юрій Винничук написав колонку "Була колись розпусна епоха", яка могла б бути цілком непоганою, якби редактори медіа Збруч виконали свою роботу. Тобто підправили необережність автора та дещо відредагували текст, так щоб не зчитувалося, що Юрій ностальгує за часами, коли згвалтування п'яної дівчини, чи вчитель, який запихає руки за пазуху учениці прямо під час уроку, було унормованим.
Але редактори не спрацювали, колонка вийшла сексистською і огидною. Спрацювала Виконавча рада Українського ПЕН, виключивши Винничука з організації. Чим спровокувала феєричну внутрішню дискусію, де звісно без "хунвейбінів і комсомольців" не обійшлося. Чомусь всі, хто відстоює етичність публічних висловлювань, здаються старшому поколінню "комсомольцями".
Зрештою Загальні збори, які мають вищу силу над рішенням Виконавчої ради, провели таємне голосування, де з 116 зареєстрованих 42 проголосували "за" виключення, 74 — "проти". Тож Юрій Винничук залишився членом Українського ПЕН. Бо хоча ключовим принципом цієї письменницької організації є те, що свобода слова не є абсолютною і поєднується з етичною відповідальністю за публічні висловлювання, а серед базових цінностей — неприйняття мови ненависті і дискримінації, для 74 анонімних українських письменників/иць це не аргумент.
Відзначилися й університети. ЛНУ ім. Івана Франка десятиліттями ігнорував скарги студенток на домагання від професора Йосипа Лося. Сивочового старця звільнили тільки коли на початку 2025-го року ці історії стали публічними.
Андрію Білоусу присудили звання доцента, хоча вже кілька місяців як студент(к)и КНУТКіТ імені Карпенка-Карого та актор(к)и виходили на акції під Молодим Театром у Києві та біля КМДА, вимагаючи звільнення режисера з посад. Аргументація була така ж як в кіноакадемії: мовляв процедура, мовляв вже присудили, мовляв не пов'язано. З посади спочатку його відсторонили, але вже через місяць він поновився на посаді художнього керівника. КМДА пояснила це тим, що в його контракті не прописана відповідальність за "аморальні вчинки".
Після повторних протестів, Білоус звільнився з театру "за угодою сторін".
І хоча я не підтримую звільнення одразу після звинувачення, наполягаю на проведенні розслідування і наявності заготованих процедур на цей випадок, на момент прийняття рішень вже тривала багатомісячна боротьба між акторами і акторками і Білоусом і будь-які рішення будь-яких комісій і посадових осіб мали бути прийняті зважаючи на це.
Через півроку після цих подій МОН випустило рекомендації щодо процедур протидії домаганням в університетах, які, на жаль, не є обов'язковими.
Тож у фінальному підсумку, станом на початок 2026 року, інституції, на які впала суспільна увага в минулому році, дещо рухаються, але по великому рахунку залишаються неспроможними запобігати насильству і ефективно усувати його базу, діючи на випередження.
Натомість спроможність показала така державна інституція як Держпродспоживслужба. Збираючи номінантів для Антипремії Сексист року, про багато випадків сексистської реклами ми дізналися саме з звітів цієї служби про штрафи і покарання.
І це результат саме інституційного вдосконалення: прийняття закону про рекламу, процедури подання скарг і просвітницька робота з суспільством та виконавцями на місцях. Внаслідок якої сексистська реклама більше не сприймається за норму. І отримує заслужене покарання.
Заслужене, але поки що неспівмірне шкоді.
"Ковальська бетон" цілком може дозволити собі заплатити 6700 грн штрафу і ще й посміятися, мовляв це була найдешевша реклама в нашій історії, як вони і зробили.
А от якби за сексистську рекламу і сексистські висловлювання власників/команди позбавляли можливості брати участь в державних тендерах, тоді недобросовісним виробникам бетону, автопокришок і кінопродукту було би зовсім не смішно.
Що з цим всім робити?
На консультаціях і гендерних аудитах для ГО і бізнесу я завжди кажу керівництву: дійте на випередження. Показуйте що сексизм вам не ОК. Робіть зауваження колегам, слідкуйте за атмосферою в колективі, слідкуйте за своїм власним мовленням, чи часом щось там не проскакує.
І головне — не відмовчуйтеся. Беріть участь в публічних дискусіях і прямо кажіть, що ви засуджуєте сексизм конкретних персон. Формування інституту репутації це робота не лише жінок і не лише феміністок.
Подивіться ще раз на піраміду насилля на початку цієї статті. Усунути його базу — наше спільне завдання.
Тамара Злобіна, феміністична філософиня, керівниця експертного ресурсу "Гендер в деталях"