Ціна життя – 170 гривень: як змінити смертельну статистику на дорогах
Уявіть, що кожного року в Україні розбиваються понад 10 пасажирських літаків, а держава не звертає на це уваги. Звучить абсурдно, проте на українських дорогах за цей час гине співмірна кількість людей — понад три тисячі — і це страшна реальність, до якої ми, на жаль, звикаємо.
В новинах про ДТП часто пишуть "не впорався з керуванням" або "не обрав безпечну швидкість". Хоча насправді за кадром лишаються інші винуватці цих катастрофічних реалій — не конкретні водії, а держава, зокрема парламент. Бо штрафи за перевищення швидкості в Україні — абсолютно неадекватні. І саме тому вони фіктивні: формально існують, але не працюють.
Тож поки жодних змін на краще: у 2025 році сталося 25 934 ДТП з травмованими та загиблими, які забрали життя 3 249 людей (що на 1,5% більше за попередній рік). Понад 52% цих смертей спричинила надмірна швидкість. Також в цих ДТП було травмовано 31 898 наших співгромадян. Гинуть не лише дорослі: за 2025 рік на українських дорогах обірвалися життя 202 дітей.
Функція замість фікції
Штраф за перевищення швидкості від 20 до 50 км/год в Україні формально складає 340 грн. Однак абсолютна більшість постанов сьогодні формується автоматично — камерами автофіксації. А для таких випадків діє правило "пільгового періоду": сплатив швидко — сума ділиться навпіл. Тож у реальності порушник відбувається штрафом у 170 гривень. Давайте будемо чесними: це сміховинно низька ціна, яку чи не кожен водій заплатить не замислюючись, сприймаючи її як дрібну "комісію" за швидку їзду.
Міжнародні наукові дослідження та успішні практики, узагальнені у звіті авторитетної Global Road Safety Partnership, чітко визначають: правила та санкції за їхнє порушення призначені не для збору грошей, а для досягнення ефекту стримування від небажаної поведінки. Принцип стримування працює через комбінацію чотирьох чинників:
- відчуття високої ймовірності бути спійманим за порушення — відчуття контролю при цьому важливіше, ніж реальний обсяг контролю;
- невідворотність відповідальності, тобто чітке розуміння: якщо спіймали — будеш покараний;
- суворість покарання — усвідомлення болісних наслідків, які стримують від порушення. Його ціна у свідомості людини має бути вищою за уявну вигоду від порушення (наприклад, "зате я доїхав на пів години швидше");
- швидкість настання покарання — наслідки повинні бути максимально наближені в часі до самої події.
Сьогоднішні українські штрафи не виконують стримувальної функції саме через провал пункту номер три. Немає сенсу у швидкому й невідворотному покаранні, доки воно виглядає як хитання витягнутим вгору вказівним пальцем.
Спам замість стримування
Система контролю швидкості в Україні включає 340 стаціонарних камер автофіксації та ручні радари TruCam. Цими засобами поліцейські фіксують близько 480 тисяч порушень на місяць або 16 тисяч порушень на день. Важко уявити, яка це величезна кількість даних, роботи, винесених постанов, тон паперу. Кількість виписаних штрафів зростає з кожним роком. От тільки кількість загиблих й травмованих також зростає, замість того, щоб знижуватись.
Пояснення цьому просте: зі сміховинно низькими сумами штрафів система контролю працює на повну силу, однак не дає бажаного результату. Величезні кошти платників податків йдуть на встановлення та утримання камер, підтримку серверів, оплату праці персоналу патрульної поліції, перевірку й підписання мільйонів постанов, папір, електроенергію та поштові відправлення. Й все це без головного результату для суспільства – менше важких ДТП, більше безпеки. Бо ефект стримування – відсутній.
Це замкнене коло: штрафів стає більше саме тому, що вони не працюють. А водій платить дріб'язок і тисне на газ далі.
Ціна байдужості
Розмір штрафу — це не лише стримування, а й комунікація держави з громадянином. Встановлюючи дрібні суми штрафів, держава надсилає громадянам меседж, що це порушення не є серйозним. Зрештою, такі ж 340/170 гривень водій заплатить за паркування в недозволеному місці. У наших реаліях цей меседж накладається на думку людей, що їхати 50 чи навіть 70 км/год у місті — це якось несерйозно.
Згадаймо історію з ременями безпеки. Довгий час штраф за непристебнутий ремінь становив 51 гривню. І що ми мали? Рівень користування ременями у 2017 році складав близько 15%, а в багатьох містах — менше ніж 10%. Водії відверто сміялися з такого "покарання". Низький штраф формував хибне переконання, що порушення є дріб'язковим, а правило — формальністю.
Коли у Верховній Раді лише зареєстрували проєкт закону про збільшення штрафів, це вже мало позитивний вплив на рівень користування ременями. Після 2021 року, коли штраф нарешті підвищили в 10 разів (до 510 грн), рівень користування ременями зріс до понад 40%, а останній результат — 48%. Величезна позитивна зміна поведінки: втричі вищий рівень дотримання припису, ніж раніше. В багатьох містах прищіпатись паском безпеки стало соціальною нормою більшості, а не вибором меншості. Ця зміна законодавства й спричинена нею поведінкова зміна вже врятувала тисячі життів.
Те саме відбувається із надмірною швидкістю. Поки оцінка порушення державою залишається смішною, держава надсилає меседж, що це неважливо. І соціальною нормою стає масове ігнорування обмежень швидкості.
Що далі?
Звісно, одними штрафами проблему не вирішити. Потрібна безпечна та продумана інфраструктура, раціональне розміщення дорожніх знаків і розмітки, добре спроєктовані засоби заспокоєння руху. Але без адекватної, відчутної відповідальності всі ці заходи будуть половинчастими.
Штраф має "кусатися". Він має спонукати водія двічі подумати, перш ніж перевищити швидкість (і відмовитися, бо ризик втратити 1000+ гривень не вартий заощаджених хвилин).
Теза, що штрафи чи безпека дорожнього руху "не на часі" – злочинний міф. Приведення штрафів до адекватних рівнів – як ніколи потрібне й термінове.
Четвертий рік війни, економічна й демографічна криза. За таких умов Україна докладає щоденних зусиль, аби зберегти людські життя, уряд ухвалює стратегічні плани зі збереження людського капіталу — і водночас ми бездумно втрачаємо понад 3000 вбитих кожного року. Та це не єдині втрати, бо понад 30 тисяч людей отримують травми, нерідко тяжкі (серед постраждалих — 5000 дітей).
Ми маємо припинити гратися в популізм й "не на часі", коли на кону найцінніше — життя наших людей. Тож народні депутати повинні діяти негайно і нарешті втілити законодавчі зміни, які захистять українців від смертності та травматизму на дорогах. А першим кроком має стати ухвалення законопроєкту, котрий вже давно готовий до розгляду в Раді — і здобув підтримку понад 75% громадян.
Мова про законопроєкт №13314 "Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення щодо запровадження пропорційності відповідальності за перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів", зареєстрований у Верховній Раді України 26 травня 2025 року. Його мета — зменшити смертність і травматизм на дорогах, спричинені надмірною швидкістю, та наблизити механізми відповідальності для водіїв до практик ЄС.
Основні проблеми, які вирішує законопроєкт:
- Зменшення нештрафованого порогу з +20 км/год до +10 км/год: чинна норма, що дозволяє водіям безкарно їхати до 70 км/год у населеному пункті, є критично небезпечною. За розрахунками ВООЗ, наїзд на пішохода на швидкості 70 км/год майже не лишає йому шансів вижити. Такого значного порогу немає у жодній країні ЄС.
- Запровадження пропорційного покарання залежно від показника спідометра: чим вища швидкість, тим більше покарання. Це зробить покарання пропорційним тяжкості порушення. Наприклад, штраф за перевищення на 10-20 км/год становитиме 340 гривень. Тоді як за надмірні 21-30 км/год доведеться заплатити 680 грн, а за 31-40 км/год – вже 1360 гривень. Максимальний штраф становитиме 3400 гривень – за перевищення на понад 80 км/год.
Розгляд та ухвалення законопроєкту №13314 — це можливість для парламенту продемонструвати, що безпека людей є безумовним пріоритетом. Це вибір на користь відповідальних змін, які здатні реально врятувати тисячі громадян, замість збереження небезпечного статус-кво.
Ми не маємо права чекати "кращого часу", бо для когось цей час може спливти вже сьогодні на найближчому перехресті.
Безпека — це не обмеження свободи, це умова виживання нації в умовах демографічної кризи. Депутати мають натиснути кнопку "за" не задля наповнення бюджету, а заради того, щоб українці перестали вмирати там, де мають безпечно діставатися додому. Штрафи повинні працювати, а люди — жити.
Олеся Холопік