Multiple sources: чому Індія шукає вихід з російської пастки – і чому це шанс для України

Є фрази, які звучать як протокол. А є фрази, які насправді є ключем до поведінки держави.

"Ми не ставимо на одного постачальника. Ми залишаємо собі вихід". Саме це означає індійська формула "will maintain multiple sources of energy supply", яку 9 лютого 2026 року озвучив міністр закордонних справ Індії Вікрам Місрі. Здавалося б, мова лише про нафту. Насправді – про набагато ширшу логіку: як Індія уникає монозалежностей, мінімізує ризики і тримає двері відчиненими, навіть коли на фотографії обійми.

Для українця ця фраза може звучати майже цинічно. Бо ми пам'ятаємо інше: теплий прийом Путіна в Делі в грудні 2025-го, церемоніальність жестів, символічне "прикривання" російського режиму культурними знаками та сакральними символами. Для багатьох в Україні це стало точкою, після якої здавалося: Індія втрачена. Момент упущений. Вікно зачинене.

Я розумію цю реакцію. Я сам писав про неї у двох колонках. У першій – про те, що Україні потрібно говорити з Індією не мовою образ, а мовою, яка поєднує етику і інтереси. У другій – про те, як Росія зайшла в Індію зі смислами, а ми залишили там вакуум, який заповнили чужі наративи.

Але тепер у нас є привід подивитися на ситуацію тверезо, без романтичних уявлень про "дружбу народів" і без дитячої віри у "назавжди". Держави не одружуються. Держави страхують ризики. І коли вони публічно говорять про "вихід", це означає: вони бачать, що шлях, яким ідуть, може стати небезпечним.

Точка "максимального зближення" була не вироком, а маркером

Візит Путіна до Індії, теплий прийом, демонстрація близькості – все це виглядало як точка максимального зближення між Делі та Москвою і одночасно як точка максимального віддалення Індії від Заходу. Для України це було морально боляче. Але головне – це було психологічно деморалізуюче: здавалося, що навіть якщо ми будемо кричати, нас не почують.

І тут важливо зробити одну просту операцію над власним мисленням. Ми часто сприймаємо геополітику як роман, де символічний жест означає клятву вірності. Але у великих держав символи можуть співіснувати з холодним прагматизмом. Особливо у держави, яка звикла балансувати між центрами сили і зберігати стратегічну автономію.

Ось чому фраза "multiple sources" важлива. Вона не про те, що Індія раптом стала морально чутливою до нашого болю. Вона про те, що Індія не хоче бути заручником навіть того партнера, з яким сьогодні максимально близька. Вона не хоче бути загнаною в кут. Вона хоче мати запасний вихід.

І якщо Індія публічно говорить мовою виходу, то це означає: двері не зачинені. Вони просто не відкриються самі. Їх відкривають зусиллями.

"Multiple sources" – це не нейтралітет. Це стратегія виживання

Ми, українці, маємо погану звичку чути у слові "диверсифікація" щось на кшталт дипломатичної відмовки. Мовляв, "ми за все хороше", "ми нікого не засуджуємо", "ми просто купуємо дешевше".

Але індійська диверсифікація – це не про "ми ні при чому". Це про "ми завжди при своєму". Це про контроль над ризиками.

Коли Індія каже "multiple sources", вона каже: ми не прив'язуємо енергетику до одного постачальника. Ми не прив'язуємо зовнішню політику до одного центру сили. Ми не робимо ставок, які нас знищать у випадку зміни правил гри.

І от саме тут виникає питання, яке я хочу поставити українському читачеві без ілюзій, але і без фаталізму. Якщо Індія в принципі мислить як держава, що шукає вихід з ризиків, то чи може вона рано чи пізно шукати вихід і з російської токсичності?

Моя відповідь: так, може. Але не тому, що Україна цього хоче. А тому, що ризик Росії росте.

Росія стає не "знижкою", а ризиком

Російська нафта для Індії довго виглядала як виграш у короткому горизонті: дешева сировина, хороші маржі для НПЗ, ресурс для внутрішнього росту. Але у будь-якої знижки є ціна. Питання лише в тому, коли вона стає вищою за вигоду.

Сьогодні з'являються ознаки, що російський напрям для Індії перестає бути "комфортним". Він починає вимагати обережності. А обережність у великих держав означає одне: вони прораховують варіанти.

Reuters у лютому 2026 року описує сценарії, за яких індійські імпортери можуть скорочувати закупівлі російської нафти – від рівня близько 0.8-1.0 млн барелів на добу як базової "підлоги" до більш жорсткого варіанту "нижче 1 млн" і навіть до 500-600 тисяч. Це не означає, що Індія завтра "кине" Росію. Це означає, що Індія вже дивиться на російський імпорт як на змінну, а не як на даність.

Паралельно Reuters повідомляє про конкретні закупівлі венесуельської нафти державними індійськими НПЗ для поставки навесні 2026 року. Це теж не "революція", але це маркер: принцип "multiple sources" – це не риторика. Це практика.

А тепер поставимо просте питання: якщо Індія починає диверсифікувати нафту, то що вона буде диверсифікувати далі?

Диверсифікація енергії – це перший рівень. Другий – диверсифікація статусу

Є ще один пласт, який в геополітиці часто не проговорюють вголос, бо бояться "образити Індію". Але ми маємо говорити чесно – не як прохачі, а як люди, які бачать реальність.

Індія намагається будувати себе як великий центр сили. Країна, що претендує на глобальну роль, не може дозволити собі бути "підвішеною" на токсичному партнері.

Навіть якщо хтось не розуміється на занадто тонких матеріях моральних категорій, неможливо не помічати зростання кількості маркерів, що Росія з кожним днем своєї агресії, стає все більш токсичною, як геополітичний союзник. Вона приносить не тільки нафту зі знижкою. Вона приносить репутаційні витрати, санкційні ризики, складні схеми розрахунків, ризики логістики і страхування, підозру в співучасті. Вона тягне вниз будь-якого, хто поруч.

Індія може довго балансувати. Вона вміє балансувати. Але балансування – це не шлюб. Це торг. Це управління ризиками.

Тому "multiple sources" для Індії – це також про статус: не бути країною, яку в світі асоціюють з однією токсичною віссю. Бути країною, яка має кілька дверей і кілька шляхів.

І ось тут починається українське: що ми можемо зробити

Після вручення індійським прем'єром священної "Бгагавад-Гіти" і організованого ним теплого прийому Путіну, багато українців зробили висновок: нам нема про що говорити з Індією. Ми не цікаві. А деякі посадові особи приватно озвучили думку щодо своєї міжнародної стратегії: "Бачите, чому ми не рвалися розвивати відносини з Індією? Ми знали, що нас ніколи не почують".

Це найнебезпечніший висновок. Бо він перетворює нас на статиста в процесі, який насправді ще не завершений. Він перетворює Україну з суб'єкта геополітики, в пасивний об'єкт.

Суб'єкт бачить світ інакше. Якщо Індія мислить "multiple sources", то її енергія і її статус не зацементовані в російській бетонній плиті. Вони рухаються. Повільно. Обережно. Але рухаються.

І тут Україна має шанс впливати на напрямок цього руху. Але лише якщо ми зробимо те, що не зробили раніше.

1) Говорити з Індією мовою інтересів, а не образ

Нам не потрібна риторика "як ви смієте". Вона не працює.

Нам потрібна рамка "диверсифікації ризиків". Не вимагати "нуль російської нафти". А показувати, що Росія стала ризиком, а не просто знижкою. Показувати це цифрами, кейсами, логікою. Так, як Індія звикла мислити.

2) Показувати Індії, що "вихід" з російської пастки не є приниженням, а є посиленням

Індійська політика не любить моралізаторства. Але вона поважає силу.

Ми повинні подати широку диверсифікацію не як "поступку Заходу", а як спосіб Індії стати сильнішою. Менше ризиків. Більше доступу до технологій. Більше довіри. Більше простору для власної гри.

3) Повернутись у смисловий простір Індії

Ось де ми програли найбільше. Росія принесла в Індію символи. Вона створила ілюзію цивілізаційної близькості. Вона намагається сховати агресію за культурними кодами.

Україна має зрозуміти культурно-історичний код Індії і прийти до неї з альтернативою смислів. І ці смисли не повинні бути тупою дзеркальною калькою з російської пропаганди в нашому бажанні її спростувати. Мовляв, Росія каже про своє вторгнення аргумент "Х", а ми спростовуємо його аргументом "-Х". Нам треба вибудовати більш глибоку свідомість міжнародних відносин, що буде зацікавлена працювати з особливостями індійської ментальності: сентиментальністю, бажанням світового статусу та визнання, і насамперед, з домінуючою в суспільстві релігійністю. З правдою, яка резонує з індійськими категоріями дгарми, відповідальності, захисту жертви, честі, справедливої відсічі, боротьби за звільнення від колоніальних кайданів.

Ми маємо забрати у Росії монополію на "високі слова" в Індії. Бо коли зло говорить мовою священних текстів, мовчання добра стає співучастю.

Висновок: момент не втрачено. Його потенціал просто не був задіяний

Фраза "multiple sources" може здатися дрібницею. Але у ній – стратегія.

Індія демонструє, що залишає собі вихід. Вона не цементує залежність. Вона не прирікає себе на одного партнера "назавжди". Вона дивиться на світ як на простір ризиків і можливостей.

Це означає, що "російська пастка" не є приреченням. Це лише поточний маршрут.

А раз так, то Україна має перестати поводитися так, ніби ми не маємо можливості впливати на маршрут. Маємо. Але це робота. Вона не робиться емоціями. Вона робиться смислами, інтересами і наполегливістю.

Можливо, саме зараз настав момент, коли нам варто повернутися до Індії не з образою, а з планом. Не з надією на "чудо", а з холодним розумінням індійської логіки.

Бо якщо навіть нафту сьогодні купують через "multiple sources", то і геополітику ніхто не підписує назавжди.

А Україна не може дозволити собі розкіш ігнорувати півтора мільярда людей і четверту економіку світу. Бо шанс є – але його ще треба вибороти.

Михайло Ташков, начальник служби логістики 299-ї бригади тактичної авіації імені генерал-лейтенанта Василя Нікіфорова