Прогулянка музеєм

Це був звичайний синій одноразовий медичний ID-браслет – типовий для служб швидкої допомоги у США. Використовується для ідентифікації пацієнтів, які перебувають під медичним наглядом.

За яких обставин на людину надягають браслет? Коли хтось викликав медиків через самопочуття, дезорієнтацію, падіння, непритомність, сильний стрес, підвищений тиск, біль тощо. Медики, шо прибули за викликом, надягають браслет одразу – ще до того, як везти людину до госпіталю. За протоколом, вони з першої секунди ставляться до неї як до пацієнта, навіть якщо діагноз не встановлено, госпіталізація не знадобилася і ситуація швидко вирішилася.

Цей браслет одягли мені в Музеї сучасного мистецтва у місті Орландо у Флориді.

Тут автор повинен зізнатися, що він справді психічно хвора людина, має діагноз. Це стійка депресія із рідкісними психозами. За 30 років хвороби психоз виникав лише тричі. І треба ж такому статися, що останній напад стався саме напередодні відвідин музею.

За правилами безпеки, музей не оцінює стан і не ставить діагноз, а лише викликає швидку і передає ситуацію медичним службам.

І от я – з браслетом на руці. Дівчата, застібуючи його, якось дивно на мене дивилися. Я знервував, розхвилювався, присів у куточку, узявся жувати нікотинову жуйку для заспокоєння. У мене виникла підозра, що вони мають якесь секретне діагностичне обладнання. Бо не було сумніву, що мій діагноз був якимсь чином "зчитаний" без моєї згоди. У цьому стані я вирішив подати до суду на керівництво музею за втручання у конфіденційну інформацію та її оприлюднення.

Почав шукати очима дружину. Вона йшла мені назустріч, але звернула до туалету.

Я вихопив з кишені смартфон і, завернувшись за порадою до штучного інтелекту, описав йому ситуацію. Він тут же відповів: "Думки про те, що "вони знали діагноз, мали доступ до конфіденційної інформації, застосували приховану діагностику" — дуже типові саме для психотичного чи передпсихотичного стану".

Шляхи відступу були відрізані. Повільно, не привертаючи уваги, я пройшов вестибюлем, сів на стілець. Думав: хто ж з'явиться першим — поліція, санітари чи дружина?

У країні, де я народився (СРСР), санітари спершу робили заспокійливий укол або одягали спеціальну сорочку для присмирювання, міліція ж зазвичай "присипляла" ударом кулака по голові.

Зрештою з'явилася дружина. І… на ній був синій браслет.

– Навіщо ти це вдягла? – Закричав на неї я.

— Заспокойся, любий, ти такий неуважний, – лагідно сказала вона. – Ходімо й побачиш: ці браслети вдягли на всіх.

Справа в тому, що на виставку фотографій діти віком до 18 років не допускаються. "Дітям до 18-ти заборонено…"

Це словосполучення я згадав. На моїй батьківщині його писали лише в одному випадку – на кіноафішах до фільмів з еротичними сценами.

Юними хлопчиками-школярами ми дуже хотіли будь що пробратися на такий фільм. Проскочити повз підсліпувату контролерку на вході, чи перелізти паркан у літньому кінотеатрі без даху. Знали, що у маркованому "до 18-ти" фільмі з'явиться оголена жінка, а може, навіть будуть натяки на секс.

Я часто відвідую картинні галереї та виставки в США. Але ніколи на мене не одягали браслет. "Що ж у цій залі?" – подумав я і мимоволі почервонів.

Дружина це помітила і запропонувала мені ще одну таблетку та склянку води. Від пігулки я відмовився, і ми рушили до зали.

Я пройшов повз служителів на дверях, спеціально засунувши руку в кишеню. Вони навіть не намагалися з'ясувати, чи на мені є браслет. Мені 68, з підлітком мене не сплутати – це факт. Я спеціально затримався біля входу й переконався, що нікого на наявність браслета не перевіряють.

Проте, я дещо поясню. Америка – країна демократії, порядку та дисципліни. Щоб службовці відчули, навіщо потрібні браслети, потрібен 8-годинний тренінг із складанням іспиту на комп'ютері (multiple choice).

Що таке multiple choice? Це тест з 20-40 питань, з чотирма варіантами відповіді по кожному. Одна відповідь правильна, одна – близька до істини і дві абсолютно недоречні. Треба вибрати правильну.

Аби тест вважався пройденим, має бути 70 відсотків правильних відповідей. Якщо ви не закінчили школу – ви пройдете тест. Якщо ви взагалі не навчалися у школі – ви однак його пройдете. Якщо ви дебіл – швидше за все – теж пройдете.

Якби у тесті було питання: "Навіщо потрібен браслет?", вваріанти відповідей були б десь такі:

а) щоб вас перерахували після пожежі;

б) щоб у нього сякати;

c) щоб отримати коктейль "Секс на пляжі" на нашій вечірці:

д) щоб забезпечити нашу нову програму "Мистецтво 18+".

А потім усі розписуються у спеціальній відомості.

Це була виставка David La Chapelle. Я вперше почув це ім'я. На запит у смартфоні штучний інтелект мене просвітив: "David LaChapelle — американський фотограф і режисер, один із найвідоміших авторів у сучасній візуальній культурі. Кар'єрно стартував у Interview у Енді Воргола. Особливості творчого стилю – гіпернасичені кольори, сюрреалізм, поп-арт, релігійні та соціальні алюзії, іронія та гротеск. Його клієнтами та героями були Мадонна, Майкл Джексон, Леді Гага, Брітні Спірс, Каньє Вест та інші.

То ж я зрозумів, що це дуже знаменита і дуже багата людина. Проте, я нічого не розумію у такому мистецтві.

Коли дружина поцікавилася моїми враженнями, я – довго подумавши – тільки й зміг сказати: ця людина зазнала впливу Енді Воргола.

Швидше за все, виставка була дуже цікавою, але… Але я не міг дивитися її, бо не розумів, ЧОМУ НА МЕНЕ НАДІЛИ ЦЕЙ ФАКІНГ БРАСЛІТ!!!

Відвідувачів було не надто багато, але у дверях вишикувалася величезна черга людей з альбомами фотографа, які продавалися в музеї. Фотограф підписував альбоми. Я теж хотів про всяк випадок отримати автограф, але альбоми були дуже дорогі (від 50 $ до 90 $), і мені стало шкода грошей.

Я ВЕСЬ ЧАС ДУМАВ ПРО БРАСЛЕТ!!! І почав ходити по залах і питати у людей, що вони думають про браслет.

Ось результати мого "соціологічного опитування":

а) 70% не знали, навіщо потрібний цей браслет;

б) 25% думали, що це через оголену натуру;

в) 5% ввічливо відмовилися зі мною розмовляти.

Примітка: Людям із категорії "б" я резонно зауважував, що в інших залах (в котрих "до 18-ти" дозволено) "оголених" фото набагато більше. У відповідь ці люди вибачалися (!!!), обіцяли погуглити і з'ясувати, чому.

Я спробував уявити самого себе в тоталітарному СРСР на фотовиставці: бігає якийсь бородатий чоловік і пристає до відвідувачів із безглуздими питаннями, говорячи при цьому з сильним акцентом... Картинка ще та.

Там де я народився "соціологія" була би інша: 100% би точно знали, чому їм повісили браслет; 100% не обурилися б і не скаржилися; 10% мене би просто послали лісом.

Висновки робіть самі. Я тут не хочу довго і солодко читати проповіді про свободу та людську гідність. Як сказав мій улюблений письменник Данііл Хармс: "Театр закривається, нас усіх нудить". А згодом цього письменника розстріляли.

Мої надійні джерела повідомили, що такий формат виставки (обов'язкові браслети) обумовлений непростою політичною ситуацією в республіканській Флориді та залежністю музею від фінансування штату.

P. S. Я повернувся додому з Флоріди, браслет чомусь не знімаю. В нас дуже холодно. Я погано сплю. Підходжу до вікна і раптом помічаю, що вночі у світлі ліхтарів браслет світиться якимсь дивним металевим світлом. Світиться як кайданок.

Михайло Пієвський, Орландо-Чикаго