Дискусія щодо дотримання принципу презумпції невинуватості
Презумпція невинуватості – один із найпоширеніших та найвідоміших юридичних термінів, він широко застосовується не лише у правовій сфері, а й у суспільному житті. Його використовують у професійній діяльності правники, політики та журналісти, пересічні громадяни часто згадують цей принцип у повсякденних дискусіях, вивчення сутності принципу презумпції невинуватості входить до шкільних програм.
Принцип презумпції невинуватості – це основоположний принцип чинення справедливого правосуддя у кримінальному судочинстві, одна з найважливіших гарантій чинення правосуддя в демократичній державі, підпорядкованій правовладдю, важлива гарантія прав і свобод людини.
Принцип презумпції невинуватості як загальна гарантія закріплений у численних міжнародних правових актах, серед яких: Загальна декларація прав людини 1948 року (пункт 1 статті 11), Міжнародний пакт про громадянські і політичні права 1966 року (пункт 2 статті 14), Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі – Конвенція) (пункт 2 статті 6). Презумпцію невинуватості як конституційний принцип закріплено і в статті 62 Основного Закону України.
Однак, попри фундаментальне значення Принципу, у юридичній спільноті точаться дискусії щодо сфери дії цієї конституційної гарантії. Поширеною є позиція, що презумпція невинуватості має широкий зміст і не може бути обмежена лише кримінально-правовими відносинами. Водночас опоненти широкого застосування презумпції невинуватості наполягають на її обмеженій дії, зводячи сферу застосування цієї гарантії виключно до кримінальної процедури, у межах якої суд робить висновок про вину особи саме у кримінально-правовому сенсі. Дискусійними також є питання щодо зовнішніх проявів, які можуть свідчити про порушення принципу презумпції невинуватості.
У ситуації, коли від вирішення зазначених питань залежить забезпечення права особи на справедливий судовий розгляд, я не можу залишатися осторонь. Тому в цій колонці я, з урахуванням практики Європейського суду з прав людини (далі – ЄСПЛ), наведу та обґрунтую свою позицію щодо дотримання презумпції невинуватості в дисциплінарних провадженнях стосовно суддів як в одному з видів некримінальних проваджень. Утім вважаю, що наведені нижче висновки, якщо і не повною, то значною мірою є застосовними і до інших некримінальних проваджень, у яких постає питання дотримання принципу презумпції невинуватості.
Викладаючи свою позицію, з цього приводу, я зосереджу увагу на таких питаннях, як сутність, мета та аспекти захисту, які забезпечує презумпція невинуватості, сфера її дії. Окрему увагу буде приділено підходам ЄСПЛ під час визначення обставин, які можуть свідчити про порушення цього принципу.
Ця колонка є продовженням попереднього матеріалу "Чи допустимо використання таємних відомостей у дисциплінарному провадженні щодо судді?", в якій було доведено декілька гіпотез:
а) з огляду на правовий статус, склад, функції, повноваження Вищої ради правосуддя та її дисциплінарних органів, у тому числі повноваження виносити рішення в дисциплінарних провадженнях щодо суддів аж до подання про звільнення судді з посади, Вища рада правосуддя та її дисциплінарні органи для цілей пункту 1 статті 6 Конвенції підпадають під поняття "суд" у матеріальному значенні цього терміна. Наділення цих органів аналогами судових функцій у дисциплінарних провадженнях щодо суддів покладає на них обов'язок дотримання гарантій, передбачених статтею 6 Конвенції. Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя (Вища рада правосуддя) є "судом" у значенні пункту 1 статті 6 Конвенції, який під час здійснення дисциплінарного провадження щодо суддів зобов'язаний дотримуватися процесуальних гарантій пункту 1 статті 6 Конвенції у його цивільному аспекті;
б) право на повагу до приватного життя та кореспонденції не є абсолютним і за певних умов втручання у права, гарантовані цією нормою, допускається. Втручання може бути виправданим за пунктом 2 статті 8 Конвенції лише в разі, якщо воно відповідає закону, має одну або кілька законних цілей, наведених у пункті 2 статті 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві для досягнення будь-якої такої цілі. Передача результатів НС(Р)Д, отриманих унаслідок втручання у приватне спілкування, та їх використання в дисциплінарному провадженні не були "відповідними до закону" у значенні пункту 2 статті 8 Конвенції;
в) під час розгляду дисциплінарної справи Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя (Вища рада правосуддя) встановлює наявність або відсутність обставин, що є підставою для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності.
Водночас запобігти злочинові чи з'ясувати істину під час розслідування кримінальної справи не є ні метою, ні завданням дисциплінарного провадження, вирішення зазначених питань здійснюють відповідні органи в порядку, визначеному кримінальним процесуальним законодавством України.
Таким чином, установлені статтею 31 Конституції України випадки, які дозволяють втручання в гарантоване право на таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції, не дозволяють використовувати в дисциплінарних провадженнях як доказ матеріали НС(Р)Д.
Ураховуючи, що в уявно змодельованій ситуації єдиними доказами на підтвердження обставин, що можуть стати підставою для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, є виключно матеріали НС(Р)Д, використання яких у дисциплінарному провадженні не дозволено Конституцією України, можна констатувати, що на підставі таких доказів Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя (Вища рада правосуддя) не може в жодному разі дійти висновку про наявність у діях судді складу дисциплінарного проступку і, як наслідок, притягнути суддю до дисциплінарної відповідальності.
Читайте також: Презумпція невинуватості. Чи варто на неї розраховувати у ВАКС?
Переходячи безпосередньо до розгляду окреслених питань цієї колонки, насамперед необхідно зазначити, що відповідно до статті 62 Конституції України сутність принципу презумпції невинуватості полягає в тому, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.
Принцип презумпції невинуватості був закріплений і в Кримінальному процесуальному кодексі України, відповідно до частини першої статті 17 якого особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили.
Згідно з пунктом 2 статті 6 Конвенції кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.
Розглядаючи питання мети принципу презумпції невинуватості, варто зазначити що ЄСПЛ неодноразово наголошував: пункт 2 статті 6 Конвенції в її відповідному аспекті спрямований на запобігання негативному впливу на справедливий судовий розгляд кримінальної справи упереджених заяв, зроблених у тісному зв'язку із цим судовим розглядом.
Право на презумпцію невинуватості, закріплене в пункті 2 статті 6 Конвенції, є одним з елементів справедливого судового розгляду кримінальної справи, який вимагається відповідно до пункту 1 цієї ж статті. Воно забороняє передчасне висловлення самим судом думки про те, що "той, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення", є винним, до того, як це буде доведено відповідно до закону самим судом. Воно також охоплює заяви інших державних посадових осіб щодо кримінального розслідування, які заохочують громадськість вважати підозрюваного винним і передують оцінці фактів компетентним судовим органом (рішення ЄСПЛ у справі "Довженко проти України" від 12 січня 2012 року, заява № 36650/03, § 47).
Мета права вважатися невинуватим доти, доки вину не буде доведено, полягає не лише в тому, щоб гарантувати справедливість кримінального судового розгляду від неналежного впливу, а й у захисті репутації особи від необґрунтованого таврування її провини (рішення ЄСПЛ у справі "Kemal Coşkun проти Туреччини" від 28 березня 2017 року, заява № 45028/07, § 42).
У своїй прецедентній практиці ЄСПЛ визнав існування двох аспектів захисту, які забезпечує презумпція невинуватості: процесуальний аспект, пов'язаний із проведенням кримінального провадження, і другий аспект, спрямований на забезпечення поваги до висновку про невинуватість у контексті наступних проваджень, коли існує зв'язок із кримінальним провадженням, яке закінчилося іншим результатом, ніж засудження.
Згідно з першим аспектом принцип презумпції невинуватості забороняє державним службовцям робити передчасні заяви про вину підсудного та діє як процесуальна гарантія забезпечення справедливості самого кримінального процесу. Тоді як сфера застосування першого аспекту згідно з пунктом 2 статті 6 Конвенції охоплює період, протягом якого особа була обвинувачена у вчиненні кримінального правопорушення до моменту завершення кримінального провадження, другий аспект захисту презумпції невинуватості вступає в дію, коли кримінальне провадження закінчується іншим результатом, ніж засудження, і вимагає, щоб невинуватість особи щодо кримінального правопорушення не ставилася під сумнів у наступних провадженнях (рішення ЄСПЛ у справі "Urat проти Туреччини" від 27 листопада 2018 року, заяви № 53561/09 та № 13952/11, § 42).
На основі наявних відкритих даних можна стверджувати, що в переважній більшості випадків, коли суддів в Україні притягали до дисциплінарної відповідальності за тими самими фактами, які лежали в основі і кримінального звинувачення, рішення дисциплінарні органи ухвалювали раніше, ніж було прийнято остаточні судові рішення у кримінальних провадженнях по суті обвинувачення.
Отже, із двох аспектів захисту, які забезпечує презумпція невинуватості, у дисциплінарних провадженнях стосовно суддів майже в абсолютній більшості випадків постає питання саме за першим – процесуальним – аспектом. Тому далі аналіз буде зосереджено лише на питанні дотримання права судді на презумпцію невинуватості в дисциплінарному провадженні, що належить до сфери застосування першого аспекту. Водночас не можна виключити виникнення питань і за другим аспектом презумпції невинуватості в ситуаціях, коли дисциплінарне провадження щодо судді здійснюється після того, як кримінальне провадження завершилось іншим результатом, ніж засудження.
Cфера захисту згідно з першим аспектом презумпції невинуватості поширюється на всі заяви, зроблені державним органом, незалежно від того, чи були вони виголошені в межах кримінального процесу, в іншому публічному місці або в іншому паралельному судовому процесі. Однак, чи є заява державного службовця порушенням презумпції невинуватості, необхідно визначати в контексті конкретних обставин, за яких було зроблено оскаржувану заяву.
Презумпція невинуватості, яка розглядається у світлі загального обов'язку щодо справедливого кримінального судового розгляду згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції, виключає встановлення вини поза межами кримінального провадження в компетентному суді першої інстанції, незалежно від процесуальних гарантій у такому паралельному провадженні та незважаючи на загальні міркування щодо доцільності. У зв'язку із цим ЄСПЛ вважає, що обов'язок утримуватися від упереджених або передчасних коментарів щодо вини особи застосовується a fortiori до інших судів, ніж той, який виносить висновок про кримінальне обвинувачення (рішення ЄСПЛ у справі "Kemal Coşkun проти Туреччини" від 28 березня 2017 року, заява № 45028/07, § 42).
У цій же справі ЄСПЛ зазначив, що презумпцію невинуватості може бути порушено не лише в контексті кримінального провадження, а і в окремому цивільному, дисциплінарному чи іншому провадженні, яке ведеться одночасно із кримінальним провадженням (рішення ЄСПЛ у справі "Kemal Coşkun проти Туреччини" від 28 березня 2017 року, заява № 45028/07, § 41).
В іншій справі ЄСПЛ виснував, що принцип презумпції невинуватості не обмежується лише процесуальними гарантіями у кримінальних справах: його обсяг є ширшим і вимагає, щоб жоден представник держави не казав, що особа є винною у вчиненні правопорушення до того, як її провину встановить суд. У зв'язку із цим презумпцію невинуватості може бути порушено не лише в контексті кримінального провадження, а й в окремих цивільних, дисциплінарних чи інших провадженнях, які проводяться одночасно з кримінальним провадженням (рішення ЄСПЛ у справі "Urat проти Туреччини" від 27 листопада 2018 року, заяви № 53561/09 та № 13952/11, § 42).
Наведена практика ЄСПЛ свідчить, що презумпція невинуватості, гарантована пунктом 2 статті 6 Конвенції та статтею 62 Конституції України, не обмежується лише процедурою, яка за своєю суттю є кримінальною, а поширюється й на інші провадження, зокрема на дисциплінарні провадження щодо суддів. З огляду на це позиція прихильників обмеженої сфери дії презумпції невинуватості є нелогічною та викликає подив. Безпідставно стверджувати, що презумпцію невинуватості не може бути порушено в дисциплінарних провадженнях, які проводяться одночасно із кримінальним, адже ЄСПЛ чітко вказує на протилежне.
Крім того, запропонований прихильниками обмеженої сфери дії презумпції невинуватості підхід є шкідливим і навіть згубним для цієї гарантії. Виключення дисциплінарних проваджень зі сфери її дії виходить за межі формальної констатації цього факту. Такий підхід штучно створює умови, за яких у дисциплінарному провадженні, що здійснюється паралельно із кримінальним, легітимізується використання дисциплінарним органом формулювань, що містять звинувачення особи у вчиненні злочину, наприклад вбивстві, торгівлі людьми, розбої тощо. Тоді як ЄСПЛ неодноразово наголошував на важливості ретельного добору слів державними органами, щоб не ставити під сумнів презумпцію невинуватості особи. Спроби легітимізувати можливість у дисциплінарних провадженнях звинувачувати особу у вчиненні дій, що за кримінальним законодавством кваліфікуються як злочини, підриває саму сутність цієї гарантії.
Після визначення сфери дії принципу презумпції невинуватості, далі буде наведено та проаналізовано підходи ЄСПЛ до визначення обставин, що можуть свідчити про порушення цього принципу, а також надано приклади зовнішніх проявів таких порушень.
Читайте також: Судді. Презумпція винуватості
Необхідно зазначити, що в рішенні у справі "El Kaada проти Німеччини" ЄСПЛ вкотре наголосив, що пункт 2 статті 6 Конвенції застосовується, коли судове рішення, ухвалене у провадженні, яке формально не було спрямоване проти відповідної особи як "обвинуваченого", однак було пов'язаним із кримінальним провадженням, що одночасно розглядалося щодо неї, могло містити передчасну оцінку її вини.
Презумпція невинуватості спрямована на захист осіб від заяв державних службовців, які спонукають громадськість вважати відповідних осіб винними до того, як їхню провину буде доведено відповідно до закону, і які завдають шкоди оцінці фактів компетентними судами першої інстанції, а отже, в такий спосіб вона гарантує справедливий судовий розгляд у цих судах.
Якщо припустити, що порушення встановлюється, то воно тягне за собою необґрунтоване визнання заявника винним у кримінальному злочині та, таким чином, має серйозний вплив на особисту репутацію заявника, а також на справедливість провадження що розглядається проти нього (рішення ЄСПЛ у справі "El Kaada проти Німеччини" від 12 листопада 2015 року, заява № 2130/10, § 37, § 42).
ЄСПЛ у своїх рішеннях також неодноразово зазначав, що презумпцію невинуватості буде порушено, якщо судове рішення або заява державного службовця щодо особи, обвинуваченої у кримінальному злочині, відображає думку про її винуватість до того, як цю винуватість буде доведено відповідно до закону. Достатньо, навіть за відсутності будь-якого офіційного висновку, щоб існували певні підстави, які свідчать про те, що суд або посадова особа вважає обвинуваченого винним (рішення ЄСПЛ у справі "Böhmer проти Німеччини" від 3 жовтня 2002 року, заява № 37568/97, § 54).
У справі "Konstas проти Греції" ЄСПЛ наголосив на важливості коректних формулювань представників держави у висловлюваннях, зроблених до того, як суд розглянув справу та визнав особу винною у правопорушенні. ЄСПЛ вважає, що під час застосування пункту 2 статті 6 Конвенції вирішальним є справжній зміст висловлювань, а не їх буквальна форма (рішення ЄСПЛ у справі "Konstas проти Греції" від 24 травня 2011 року № 53466/07, § 33).
З метою належного розуміння наведених підходів ЄСПЛ щодо встановлення обставин, за яких може бути порушено пункт 2 статті 6 Конвенції, вважаю доцільним навести декілька конкретних прикладів із його практики.
Спершу пропоную звернутися до згадуваного вище рішення ЄСПЛ у справі "Urat проти Туреччини". У цій справі щодо двох заявників, які є братами, здійснювалося кримінальне провадження за звинуваченням у членстві в незаконній терористичній організації. Паралельно із кримінальним провадженням щодо заявників здійснювалися дисциплінарні провадження за тими самими фактами, що й кримінальне звинувачення. На підставі рішення дисциплінарного органу заявників було звільнено з державної служби у зв'язку із вчиненням дисциплінарних проступків.
Переглядаючи рішення дисциплінарного органу щодо другого заявника, національний суд підтвердив його звільнення, змінивши його правові підстави. Водночас у своїй аргументації національний суд зазначив, що деякі елементи кримінальної справи свідчать про те, що другий заявник був членом терористичної організації. ЄСПЛ дійшов висновку, що сама по собі ця заява становила однозначне проголошення кримінальної відповідальності другого заявника та суперечила його праву на те, щоб його невинність не було поставлено під сумнів у кримінальному провадженні. Підсумовуючи, ЄСПЛ констатував, що мало місце порушення пункту 2 статті 6 щодо другого заявника.
Примітним у цій справі також є заперечення щодо аргументів другого заявника, надані урядом Туреччини, у яких стверджувалося, що оскільки національний суд у своєму рішенні обмежив свої міркування дисциплінарною сферою, прямо вказавши, що кримінальні звинувачення проти заявника було припинено, не можна стверджувати, що аргументація цього суду суперечить презумпції невинуватості. Зазначені твердження демонструють спробу реалізації раніше згаданого підходу прихильників обмеженої сфери дії презумпції невинуватості шляхом заперечення її застосування у дисциплінарних провадженнях. Як відомо, ЄСПЛ такий аргумент не переконав, порушення було констатовано.
В іншій справі "Kemal Coşkun проти Туреччини" заявника, працівника поліції, обвинувачували у вчиненні злочинів, пов'язаних із незаконним позбавленням волі, пограбуванням і замахом на зґвалтування. Паралельно із кримінальним провадженням проти нього здійснювалося дисциплінарне провадження, що ґрунтувалося на тих самих фактах і звинуваченнях. Водночас вчинення пограбування та замаху на зґвалтування прямо визначалися як підстави для звільнення в дисциплінарному статуті.
На підставі рішення дисциплінарного органу заявника було звільнено з поліції у зв'язку із вчиненням дисциплінарних проступків. Переглядаючи рішення дисциплінарного органу, національний суд підтвердив правомірність звільнення заявника на тій підставі, що він вчинив незаконне позбавлення волі, пограбування та замах на зґвалтування. Коли національний суд переглядав рішення про звільнення заявника, остаточного рішення у кримінальному провадженні ухвалено ще не було. ЄСПЛ встановив, що національний суд, підтверджуючи рішення дисциплінарного органу, фактично визнав заявника винним до того, як його вину було доведено відповідно до закону. З огляду на чіткий і беззастережний характер цих висловлювань ЄСПЛ констатував, що вони були проголошенням вини заявника до того, як його вину було доведено відповідно до закону.
До речі, заперечуючи аргументи заявника, уряд Туреччини також стверджував, що дисциплінарні органи не робили жодних висновків щодо поведінки заявника з позиції кримінального права. Такими запереченнями уряд Туреччини намагався виключити дисциплінарне провадження зі сфери дії презумпції невинуватості. ЄСПЛ такий аргумент не переконав, порушення пункту 2 статті 6 Конвенції у цій справі було констатовано.
Далі наведу ще один приклад із рішення ЄСПЛ у справі "Konstas проти Греції". Ця справа не пов'язана зі здійсненням дисциплінарних проваджень, але вона яскраво демонструє, наскільки широким є підхід ЄСПЛ до визначення та оцінки обставин, які можуть свідчити про порушення принципу презумпції невинуватості. У цій справі заявника, який був професором в Афінському університеті "Пантейон" та в певні періоди обіймав посаду президента цього університету, та ще дев'ятьох осіб вироком суду першої інстанції від 6 червня 2007 року засудили до 14 років позбавлення волі за привласнення державних коштів, шахрайство проти держави та неправдиве подання фактів. Заявник негайно подав апеляцію, і виконання вироку щодо нього було призупинено.
11 червня 2007 року під час дебатів у парламенті заступник міністра фінансів згадав це провадження, розкритикував "пантейонських шахраїв" і звернувся до членів парламенту від соціалістичної партії із запитанням: "Хіба не ви призначали їх виконувачами обов'язків міністра у справах преси, повноважними послами в Раді Європи, коли спливли пантейонські скандали?" і додав, зокрема: "Ви навіть крадете одне в одного". Попри те, що ім'я заявника фактично не було названо, ЄСПЛ дійшов висновку, що ці висловлювання вочевидь були спрямовані проти заявника, оскільки наведені заступником міністра фінансів деталі значно полегшили його ідентифікацію.
У лютому 2008 року міністр юстиції заявив у парламенті, звертаючись до депутатів від опозиції: "Згадайте пантейонський скандал. Грецькі суди прямо й рішуче засудили тих, кого ви завжди захищали". Хоча в цих висловлюваннях не згадувалося ім'я заявника, вони, однак, чітко посилалися на кримінальну справу, про яку йдеться, та осіб, причетних до неї. ЄСПЛ визнав це достатнім для висновку, що висловлювання міністра юстиції стосувалися заявника настільки, що робили його ідентифікованим.
Із наведеними заявами заступник міністра фінансів та міністр юстиції зверталися, коли кримінальне провадження ще перебувало на стадії апеляції.
Аналізуючи висловлювання заступника міністра фінансів ЄСПЛ зазначив, що вжите ним слово "шахрай" відображало його – дуже негативну – особисту думку про заявника після рішення суду першої інстанції. Крім того, вислів "ви навіть крадете одне в одного" – ще одне неявне, але чітке посилання на заявника – мав вигляд нової оцінки фактів, які суд апеляційної інстанції мав розглянути, щоб винести остаточне рішення у справі. Отже, формулювання, використане заступником міністра фінансів, відображало його власне бачення кримінальної справи, наперед визначаючи майбутнє рішення апеляційного суду.
Щодо вислову міністра юстиції про те, що грецькі суди "сміливо та рішуче" засудили осіб, причетних до справи, ЄСПЛ зазначив, що така заява могла створити враження, що міністр юстиції був задоволений вироком суду першої інстанції і хотів, щоб апеляційний суд залишив його в силі. З огляду на викладене ЄСПЛ дійшов висновку, що слова, використані міністром юстиції, виглядали як такі, що наперед визначали рішення апеляційного суду.
Згодом ЄСПЛ, з огляду на висловлювання заступника міністра фінансів та міністра юстиції, дійшов висновку, що мало місце порушення пункту 2 статті 6 Конвенції щодо кримінального провадження стосовно заявника, яке перебувало на розгляді в суді апеляційної інстанції.
Відповідно до наведених вище правових позицій ЄСПЛ та конкретних прикладів із його практики для встановлення порушення права особи на презумпцію невинуватості не вимагається, щоб твердження державного органу було подібним за змістом до обвинувального вироку у кримінальній справі.
Підхід ЄСПЛ до визначення та оцінки обставин, які можуть свідчити про порушення принципу презумпції невинуватості, є значно ширшим. Він зводиться до того, що достатньо навіть за відсутності будь-якого офіційного висновку, щоб існували певні підстави, які свідчать про те, що суд або посадова особа вважає обвинуваченого винним.
Отже, доки вину особи не буде доведено в законному порядку і встановлено остаточним обвинувальним вироком суду, якщо формулювання, які використовують представники державних органів у своїх рішеннях чи висловлюваннях, відображають думку про винність особи, це порушує її право на презумпцію невинуватості. Водночас вирішальним є справжній зміст висловлювань, а не їхня буквальна форма. Наведені вище приклади із практики ЄСПЛ є яскравою демонстрацією зазначеного.
Підсумовуючи, є підстави стверджувати, що презумпція невинуватості має широку сферу дії та поширюється на дисциплінарні провадження стосовно суддів. Під час розгляду дисциплінарних справ дисциплінарні органи у своїх висловлюваннях та рішеннях повинні уникати формулювань, які відображають думку про винуватість особи, обвинуваченої у вчиненні кримінального правопорушення.
У випадках, коли в дисциплінарному провадженні для опису дій особи, що ставляться їй у провину, використане формулювання, яке майже дослівно відтворює положення диспозиції статті кримінального закону, що встановлює кримінальну відповідальність за відповідне діяння, порушення принципу презумпції невинуватості є настільки очевидним, що навіть не потребує додаткових коментарів. Подібні формулювання не можуть не мати негативного впливу на кримінальне провадження та підривають основну мету презумпції невинуватості – гарантувати справедливість кримінального судового розгляду від неналежного впливу упереджених заяв.
Звинувачення у дисциплінарному проваджені судді у вчиненні дій, які згідно з кримінальним законом кваліфікуються як кримінальне правопорушення, порушують право особи на презумпцію невинуватості, що є недопустимим у демократичній правовій державі.
Ця колонка не є офіційною позицією Вищої ради правосуддя або Верховного Суду, а спробою автора висловити власні думки й розпочати публічну дискусію.
Сергій Бурлаков