Українська самовільна армія

Незабаром мій підрозділ поповниться на 10 нових вйськовослужбовців. Їм пощастило: згідно законодавства, вони могли б поповнити СІЗО та в'язниці. Йдеться про військових, що самовільно залишили свої місця служби і стали частиною однієї з найбільших проблем сучасного українського війська – СЗЧ.

Ми охоче беремо до себе таких людей. З кожним випадком розбираємося індивідуально. Сприяємо поверненню. Думаємо, як не допустити повторної втечі.

Але проблему СЗЧ в масштабах країни ми вирішити, звісно ж, не в змозі. Потрібні рішення на рівні держави – системні й комплексні.

Новий міністр оборони Михайло Федоров нещодавно озвучив цифру: 200 тисяч людей в цьому статусі. Вона точно суттєво занижена, адже статистика враховує кількість кримінальних впроваджень, а не самих втікачів.

Але навіть така цифра вражає. Для порівняння: українська армія на початку повтомасштабного вторгнення загалом налічувала 250 тисяч. Саме ця кількість військових відбила Гостомельський десант, не пустила окупантів до Харкова, послала подалі руський воєнний корабль та й взагалі врятувала Україну від російського бліцкрігу.

Годі й говорити, що поповнення сучасного війська на 200 тисяч людей здатне суттєво змінити ситуацію – як на полі бою, так і за столом перемовин. І повернути їх, або принаймні суттєву частину, цілком реально.

Для початку розберемося, хто саме йде в СЗЧ і чому так вчиняє. Багато хто уявляє собі таку картину: мобілізований потрапив у перший бій, злякався і втік. Але насправді велика кількість СЗЧ відбувається з тилових частин та з навчальних центрів! Тікають навіть обмежено придатні, які за визначенням не братимуть участі в штурмах.

Інший розпосвюджений стереотип – в СЗЧ йдуть слабкі та безвольні люди, які й у цивільному житті нічого собою не являли. Знову мимо! Нерідко військові частини залишають ті, хто становить кістяк підрозділу та користується повагою і авторитетом серед побратимів.

Ба більше: серед них чимало військовослужбовців з колосальним бойовим досвідом. Серед них – побратим Сергій із позивним "Луна", один з тих десяти, хто поповнив мій підрозділ. Ми з "Луною" разом воювали з 2014 року. Пройшли Дебальцеве. Брали участь у боях. Ви ще вірите у стереотип про слабких втікачів-боягузів?

"Луна" був у СЗЧ останні півтора року. Вирішив повернутися у військо, коли випадково побачив моє відео в соцмережах. Зателефонував, пояснив ситуацію, ми зробили йому відношення – і наша армія отримала дуже цінного бійця з великим досвідом.

Читайте також: "Схематоз" із СЗЧ. Чи дійсно в Україні існує окрема армія із дезертирів?

А тепер поговоримо про реальні причини СЗЧ – і не менш реальні шляхи їх подолання.

Почнемо з "учебки". Я давно й послідовно просуваю ідею реформи навчальних центрів. Навчання має здійснюватися невеликими групами на базі тих підрозділів, де новобранці потім служитимуть. У цьому випадку інструктор має чітку мотивацію: від якості навчання залежить боєздатність його підрозділу та, зрештою, життя й здоров'я побратимів.

Натомість маємо величезні пострадянські полігони з великим скупченням людей, зневажливим ставленням до новобранців, низькою якістю навчання.

Та ще й з ризиком для життя – згадайте, скільки разів ви читали в телеграм–каналах повідомлення "Балістика на Гончарівське!". Від такого дійсно хочеться втекти.

Йдемо далі. Відомий факт: 80% СЗЧ відбувається з 20% бригад. Чому так? Відповідь теж відома: неадекватне керівництво. До речі, від непрофесійних та нелюдяних командирів передусім тікають саме досвідчені й мужні бійці. Вони просто фізично не можуть терпіти таке ставлення до себе!

Звісно ж, ситуацію не виправиш законом "Про адекватних командирів". Але можна принаймні звертати увагу на підрозділи з великою кількістю СЗЧ і проводити службові розслідування.

Ще одна розповсюджена причина СЗЧ – фізичні вади чи травми, яких людина набула до служби в армії або вже під час неї. Система часто "не помічає" проблему – і в окопах під Гуляйполем опиняється людина, яка не мала там опинитися. Причин може бути багато: поверхнево проведена ВЛК, помилки в документах, знову ж таки, неадекватне командування.

Такі люди дуже потрібні в частинах забезпечення – в тому числі в моєму підрозділі. Моя частина на 95% складається з тих, кого за старим законодавством називали "обмежено придатними". І головне, що військові, які зараз в СЗЧ і мають вади зі здоров'ям, в більшості своїй бажають служити. Але бояться, що їх відправлять або на передову, або в ту частину, звідки вони втекли – і бояться небезпідставно.

Моя пропозиція – створити окремі ВЛК для людей з цим складним статусом, що бажають повернутися в стрій. Ті люди, які чітко знають про свої обмеження по здоров'ю, отримають реальний шанс. Так, вони не поповнять штурмову піхоту. Але й не будуть ховатися по квартирах.

Водії, кухарі, чергові за камерами спостереження, радіоінженери – всі ці посади вкрай важливі для функціонування Сил оборони.

Як командир частини забезпечення можу впевнено сказати: чим більше військових служить в тилу, тим краще для фронту. Вчасно доставлена зброя, амуніція та харчування; вчасно евакуйовані поранені, вчасно відремонтована техніка – це зберігає життя наших хлопців та зупиняє ворога.

Тому ми радіємо кожному, хто звертається до нас. А звертаються багато – передусім завдяки комунікацію через соцмережі. Нам вдалося налагодити механізм комунікації з такими людьми. Ми намагаємося забирати всіх, кого можемо забрати з юридичної точки зору – нагадаю, передусім мова йде про обмежену придатність.

Якщо ви або ваші знайомі зараз у СЗЧ – звертайтеся до нас, до інших командирів, яких ви знаєте та яким довіряєте. Але повертайтеся, допомагайте захищати країну. Сподіваюсь, що держава на своєму рівні створить для цього відповідні умови. Бо лише покаранням людей у військо не повернути.

Андрій Іванов "Прокурор", командир військової частини забезпечення, 17 корпус