Ветеранські організації України: роль, фінансування та виклики
На дванадцятому році війни ні для кого не секрет, що ставлення до ветеранів залишається неоднорідним: хоча переважна більшість українців сприймають їх позитивно, кожен третій має перестороги й намагається зберігати дистанцію. Але за останні роки поруч із ветеранами виріс цілий сектор — організації, які підтримують, захищають, навчають і адвокатують. І чим помітніша їхня роль, тим частіше в кулуарах звучить насторожене запитання: "А яку силу вони насправді становлять?"
Якщо піднятися на інституційний рівень і придивитися до ветеранських організацій уважніше: хто вони, чим займаються, як впливають і як із ними взаємодіяти — стає очевидно, що це окремий кластер, який про вплив, стандарти, гроші, політику і право голосу. І це змінює баланс сил у сфері ветеранської політики.
Ми дослідили цей сектор. IREX у співпраці з дослідницькою агенцією "Фама" провів мапування ветеранських ГО, яке дає відповіді на питання про те, що це за звір такий і чи варто його боятися.
В Україні понад 1000 саме ветеранських організацій. Їхня кількість суттєво зросла з 2022 року, що не дивно, з огляду на різке збільшення потреб. Сконтактувати з ними не завжди просто, навіть якщо йти за вказаними адресами, телефонами, сторінками в соцмережах. Після щонайменше триразового намагання достукатися, нам вдалося верифікувати приблизно 900 організацій, з яких 234 — заповнили опитувальник і розповіли більше про свою роботу.
Цей "звір" має тисячі рук: волонтерських, професійних, виснажених, але мотивованих
Ветеранські ГО мають різні правові форми та муніципальні ветеранські інституції, які фінансуються з бюджетів громад, наразі близько 5%. Кожна друга організація працює локально, а отже глибоко вкорінена в громаді і добре знає своїх людей. При цьому ми бачимо дистанцію між фактичною роботою ГО на користь громад і фінансуванням цієї діяльності з місцевих джерел.
Вони працюють із широким колом людей. Основна група — ветерани, але також родини ветеранів та родини загиблих або зниклих безвісти. 75% підтримують військовослужбовців — що важливо для планування переходу до цивільного життя, і половина підтримує ВПО, адже значна частка ветеранів і їхніх родин вимушено переїхали. І це — ключова зміна парадигми.
Ветеран більше не ізольована категорія. Це частина родини, громади, економіки. І ветеранські організації це зрозуміли швидше, ніж система. І невпинно та наполегливо доводять, що саме так потрібно розглядати суб'єкта ветеранської політики: як людину в родині, в місті чи селі, а не у вакуумі.
Послуги ветеранських ГО охоплюють увесь спектр — від здоров'я до працевлаштування та інтеграції в громаду.
Найчастіше організації надають психологічну підтримку. Адже це одна із першочергових потреб і найбільших прогалин, яку державна система не може закрити самостійно, зважаючи на обсяг і терміновість. Близько 15% організацій зосереджені на адвокації. Хоча ця частка порівняно невелика, саме вона має відчутний вплив і значною мірою формує майбутні зміни політик.
Якщо подивитись на теми консультування, які надають ГО, то стає зрозумілим, що організації фактично виконують роль навігаційних хабів — допомагають людям розібратися з виплатами, процедурами, сімейними питаннями, аж до фінансового шахрайства. Ветеранські ГО тут працюють пліч-о-пліч з фахівцями супроводу ветеранів, яких наразі все ще недостатньо і, мабуть, ніколи не буде вдосталь. Скоординована співпраця фахівців з ветеранськими ГО на місцях може вирішити питання масштабування послуг.
Команди ветеранських ГО невеликі. Чверть мають менше десяти людей в організації і майже половина — від 10 до 50 осіб. І, як знає будь-хто з неприбуткової організації: якщо у вас десять людей в штаті, то, скоріше за все, вони закривають 40 посад. Разом з цим, близько 80% організацій мають штатні розписи і посадові інструкції, особливо ті, хто відкрилися ще в 2014 році.
На відміну від "звичайних" організацій в громадах, які почали динамічно з'являтися з реформою децентралізації, чи молодіжних організацій, які драйвували місцеві ініціативи, ветеранські ГО виглядають більш зрілими і організованими від початку. У них більше розуміння потреби мати політики і процедури, діяти згідно з місією, а не у відповідь на ситуативні можливості.
У цих організацій точно є люди, а не лише печатки і статути в шухляді засновника. Понад половина команд поєднують штатних співробітників і волонтерів. Це дає гнучкість, але також підвищує ризики вигорання.
Гроші в секторі ветеранських ГО є, але вони непередбачувані. Переважна більшість, 82%, живуть завдяки приватним донатам — підтримці людей і бізнесу. Ще 59% залучають проєктне фінансування від держави чи міжнародних донорів. 37% підстраховуються додатковими джерелами: продають мерч, запускають краудфандингові кампанії під конкретні ініціативи.
Та якщо придивитися уважніше, лише 11% організацій мають річний бюджет понад 10 мільйонів гривень. А кожна друга взагалі не змогла чітко назвати свій річний бюджет. Сектору критично бракує системного фінансового менеджменту, планування, підзвітності. І більше — інституційної спроможності.
Втім, є й позитив: 35% організацій збільшили свої бюджети торік, попри турбулентний період з фінансуванням від донорів. Це означає, що українським ГО довіряють, адже попри виклики вони показують результат. І їхня робота справді важлива.
Країна не може дозволити собі ставитися до ветеранських ГО як до другорядних гравців
Партнерства — одна з ключових сильних сторін ветеранських ГО. 91% будують горизонтальні зв'язки з іншими ГО та фондами. Крім того, вони взаємодіють з урядом, місцевою владою, донорами, бізнесом та медіа. Наразі ГО, можливо, грають не провідні ролі в історії повернення ветеранів до цивільного життя. Наприклад, у взаємодії з донорами значно частіше виступають отримувачами фінансування, аніж експертами, які визначають ті ж пріоритети фінансування. Чи виступають "кейсами" для медіа радше, ніж партнерами, які формують дискурс у суспільстві. Однак, відкритість до різноманітної взаємодії дає ветеранським ГО ще одну силу і демонструє, що сектор не працює ізольовано, а вибудовує сполучну тканину майбутньої загальнонаціональної системи підтримки.
Ветеранські ГО – це одночасно дуже молодий і динамічний сектор. Інколи хаотичний, але ціннісний і натхненний. І цю силу можна трохи боятися, як остерігаються нашої армії іноземні партнери. А можна з цією силою більше подружитися і краще її інтегрувати в існуючі системи.
Якщо ми справді хочемо сильну ветеранську політику, варто перестати дивитися на ветеранські ГО як на "додаток" і почати бачити в них партнерів. Зробити їх співвиконавцями місцевих, регіональних і державних програм із відповідним фінансуванням: дати заповнити прогалини у послугах, які вони вже якісно роблять. Разом з цим зростатиме довіра до державних та муніципальних сервісів. Бо ветеранські організації вміють те, що формальній системі дається найважче: вибудовують довіру, є гнучкими, мають живий зв'язок із мешканцями громад.
Їхній досвід — це не "польові історії", а практичні уроки, які варто інтегрувати в систему. Залучення ветеранських ГО до розроблення спільних стандартів послуг і підходів могло б реально підсилити якість послуг не на папері, а в житті. З викликом масштабування допомогла б впоратися модель регіональних хабів, коли кілька організацій координуються, щоб комплексно підтримувати один регіон.
І донорам, і державі, і місцевому самоврядуванню необхідно інвестувати не просто в проєкти, а й в інституційний розвиток ГО: управління, підзвітність, фандрейзинг, а також підтримувати добробут персоналу. Організаційна міцність та профілактика вигорання мають стати стратегічними, щоб команди не зійшли з дистанції. Громадянам і компаніям, які вже підтримують ветеранські ГО, варто подумати про перетворення разових внесків на системні.
Сектор ветеранських ГО уже сильний, і при цьому дружній звір. З належною підтримкою він може стати трансформаційним для гідного повернення ветеранів до цивільного життя. Питання не в тому, кому варто боятися й уникати ветеранських організацій. Питання в тому, чи готова держава і донори визнати: без них система повернення ветеранів до цивільного життя просто не працюватиме.
Познайомтеся з ветеранською ГО у вашому населеному пункті: мапа.
Юлія Ткачук, директорка проєктів IREX