Феномен волі. До Дня українського добровольця

Український доброволець – феномен, який росія не змогла спрогнозувати ані у 2014 році, ані у 2022-му. Бо доброволець на війні – це математичний збій для армій, які звикли керувати особовим складом як статистикою, а не людьми.

Жодним чином ворог не міг передбачити фактор перших українських добробатів у 2014-му, які чинили опір без примусу й наказу. В кросівках, із мисливською зброєю вони зупиняли "руську весну" в Маріуполі, допомагали звільняти Слов'янськ та Краматорськ. Це були страшні і величні події водночас. Це була нова армія, що постала з волонтерських складів.

У 2015 році з малою групою вінницьких добровольців ми почали виїздити в АТО воювати неоформленими. Спочатку з різними патріотичними формуваннями, а згодом – на постійній основі із 130-м окремим розвідувальним батальйоном. Натхненний комбатом 130-го розвідбату Олександром Безручком "Парусом", я пізніше підписав контракт із Збройними Силами.

Це були часи піднесення. Ми вірили, що здатні повернути Крим і відбити Схід – це лише питання часу. Хоча на той момент в України не було ані "армії дронів", ані власних ракет, здатних дістати російський ВПК за сотні кілометрів. Тобто, вважайте, нічого, порівняно з 2026 роком.

Охоплені бойовим духом, під час "піратських" виїздів на Луганщину ми часто зупинялися в Лисичанську в Іванича. Це був легендарний перевалочний пункт для українських військових, про який, здається, знали всі в АТО. Саме там наші дороги вперше перетнулися з українською розвідкою і тоді ще підполковником Кирилом Будановим.

У Сєвєродонецьку він жив із нами в одній будівлі місяць. Ми готувалися до виходу на територію, підконтрольну бойовикам лнр, для здійснення розвідки. Хто міг тоді знати, що на задачу з нами йтиме майбутній очільник ГУР (нинішній очільник ОП), а війна триватиме ще довгі 11 років?

Треба сказати, що у більшості з нас тоді ще не було юридичного статусу, виплат чи гарантій. Лише ідея того, що треба чинити опір.

Через роки і досвід пройденої служби зараз цей період формування добровольчого руху видається сповненим романтики. Та жоден із тих, хто його прожив, не скаже, що все було марно. Тепер підрозділ активних дій Головного управління розвідки Міністерства оборони України "Артан", командиром якого я маю честь бути з 2022 року, майже повністю складається з бійців, які обрали приєднатися до армії свідомо й добровільно. Середній вік – до 35 років. І таких бригад, корпусів, підрозділів в Україні десятки.

Просто зараз в "Артані" на посадах операторів БПЛА проходять службу кілька хлопців, які подали анкету через рекрутинговий центр "Артану" в день свого 18-річчя. Вони розуміли, що виплат за "контрактом 18-24" тут не буде, але буде високий статус ГУР, побратимство, дійсно якісна підготовка і людяне командування. І хоча до нас не стоять черги, для підрозділу кожен такий кандидат – честь, бо його мотивація виходить за межі раціонального.

Гідне забезпечення воїнів – принципова позиція, на якій варто наполягати і за яку варто боротися. Бо у кожної людини на службі вдома залишаються рідні, і їхній побут має бути достойним. Але грошова мотивація не може бути єдиною.

Там, де є довіра до командира, – є результат. Там, де довіри немає, – немає підрозділу, а є лише озброєні люди у формі. За тими, кому не вірять, добровільно не підуть ніколи.

В "Артані" та в бойових підрозділах ГУР загалом на довірі один до одного тримається все. Розвідка в широкому сенсі – специфічна робота. Ми воюємо пліч-о-пліч. Ми власними силами дбаємо про своїх ветеранів і родини полеглих не тому, що так пише інструкція, а тому, що це частина наших принципів. Зокрема, ветеранські простори "Артану" наразі працюють уже в 12 містах України – рівно рік тому стартував цей проєкт.

У 2014 та 2022 роках будь-який розрахунок співвідношення сил показував, що Україна має впасти. Перевага у кількості ресурсів ніколи не була на нашому боці, але була феноменальна здатність швидко об'єднатися перед обличчям ворога.

Сьогодні, коли країну роз'їдають зневіра та внутрішні кризи, треба усвідомити: саме цей феномен є нашим головним ресурсом. Існує величезна кількість підрозділів, які були створені добровольцями і куди люди досі йдуть усвідомлено. Це те, що ми зобов'язані берегти, розвивати та підтримувати. Поки в Україні є ті, хто свідомо обирає боротись, перемога можлива.

Дякую кожному добровольцю – зокрема у складі спецпідрозділу "Артан". Ми – брати по зброї, і за свій особовий склад ми стоїмо так само непохитно, як ви стоїте за Україну.

Слава українським добровольцям!

Віктор Торкотюк "Титан", командир спецпідрозділу ГУР МОУ "Артан"