Тінь перемоги: що не так з наявними концепціями оборони України в світлі реалій 2026 року

Це перший матеріал серії з трьох частин, підготовлених аналітичною командою Sahaidachnyi Security Center, присвячених питанню існуючих концепцій оборони України та пошуку реалістичної моделі перемоги у нинішніх умовах.

До недавнього часу, в публічному та експертному дискурсі щодо моделей оборони України домінувала концепція стратегічного стримування – так званий "сталевий дикобраз". В її основі лежить припущення, що через суттєву ресурсну асиметрію на користь рф єдиною реалістичною стратегією України є побудова настільки потужної оборони, щоб продовження агресії стало для противника неприйнятно витратним – і він зупинився,а потім не наважився на її повторення.

Проте чотири роки повномасштабної війни показали обмеженість цього підходу.

У сучасній технологічній війні ефективна оборона – це вже не мережа статичних опорних пунктів. Це складна, динамічна система інженерного обладнання, сенсорів та ефекторів, що потребує постійної підтримки і адаптації. Більше того, кількісне нарощування та якісний розвиток безпілотних систем та їх операторів перетворило цикл ураження на їхній основі із інструмента асиметричної переваги в обороні на засіб суцільного знищення. Він дозволяє ефективно руйнувати оборону та швидко виснажувати її людські та матеріальні ресурси.

Тому, в умовах значної диспропорції потенціалів України та агресора, в моделі стратегічного стримування оборона поступово неминуче втрачає стійкість і з часом руйнується. Станом на 2026 рік брак ресурсів, персоналу та технічних активів Сил оборони досягли межі, коли вже йдеться не про "сталевого дикобраза", а про ризик структурної деградації оборони як такої.

Оборона в умовах технологічної війни

На цьому фоні росія має та розвиває власний щільний контур дистанційного циклу ураження, форсовано масштабує безпілотні й роботизовані спроможності, нарощує ефективні засоби оперативно-стратегічного впливу – від розвідувальних та ударних БпАК "шахедного" типу до балістичних та крилатих ракет. Україна, попри впровадження і розвиток власних ефективних організаційних і технічних рішень, у відносному вимірі поступово втрачає попередні асиметричні переваги, насамперед у сфері безпілотних систем.

Внутрішні ресурси та фінансова підтримка партнерів є обмеженими і не покривають потреб війни на виснаження. Проте ключовим і фактично некомпенсованим обмеженням стає дефіцит боєздатного особового складу. Хронічна плинність кадрів призводить до поступового зниження бойової ефективності, а досягнення критичної межі цього дефіциту загрожує колапсом системи оборони в цілому.

Усвідомлення цих тенденцій стимулювало зміщення візії перемоги – з відновлення територіальної цілісності воєнним шляхом до примусу рф до переговорів і припинення бойових дій без юридичного визнання територіальних змін. Водночас такий підхід містить фундаментальну ваду: "перемога" у формі зупинки по лінії зіткнення може стати відкладеною поразкою. Без структурного руйнування військової машини ворог зберігає можливість відновити потенціал агресії, особливо за умов послаблення санкційного тиску, що відкриває доступ до міжнародної торгівлі та критичних технологій.

Політичне керівництво України прагне компенсувати цей стратегічний ризик шляхом отримання дієвих "гарантій безпеки" від партнерів. Проте поточна ситуація не дає надмірних сподівань для оптимізму. Декларативні формати на кшталт "Коаліції охочих" ще на етапі ініціації демонструють відсутність реальних механізмів стримування. При цьому, сама опція компромісного завершення війни виглядає сумнівною: імітація рф переговорного процесу має ознаки спеціальної операції, спрямованої на деморалізацію українського суспільства, ерозію підтримки партнерів, та зниження тиску з боку США. Отже, Україні важливо заздалегідь мати план "Б", щоб бути готовими до будь-якого варіанту розвитку подій.

Функціональна поразка: приваблива модель, але є питання

У цих умовах, в експертному дискурсі обговорюється стратегія "технічного" завершення війни незалежно від переговорної позиції Москви, через ресурсне виснаження рф (демографічне та/або економічне банкрутство) або через завдання так званої "функціональної поразки". Це означає створення умов, за яких противник, зберігаючи військовий потенціал, втрачає можливість його ефективного застосування. Як приклад наводиться ситуація в морському домені, де асиметричні дії Сил оборони в 2023-2024 роках заблокували спроможності маневру рф без повного знищення флоту.

Разом з тим, функціональна поразка противника в окремому домені або на окремому етапі війни не гарантує стратегічної незворотності перемоги. Надводна та підводна війна – єдиний субдомен, в якому Україна імплементувала спроможності нового технологічного покоління (безпілотні та роботизовані системи), а рф — ще ні. Проте цей успіх якраз демонструє ключову вразливість концепції — часову обмеженість "вікна можливостей" від функціональної поразки. рф активно ліквідує це відставання, і щойно це відбудеться, його функціональну поразку може бути нівельовано навіть на морі.

В інших доменах, станом на 2026 рік, подібного порядкового розриву на користь України немає. Є перелік сфер, в яких зберігається відносне відставання противника (цифрові інструменти C2, наземні роботизовані комплекси, окремі сегменти БпЛА), проте це не поколінський розрив, що міг би забезпечити умови функціональної поразки.

У багатьох кластерах спроможностей ситуація варіюється від відносного паритету (кібернетичний та електромагнітний домени), до збереження за рф суттєвої переваги (стратегічна і тактична авіація, ракетне озброєння).

Теоретично змінити ситуацію могла б комбінація винятково ефективних, нелінійних організаційних рішень точного передбачення і швидкого масштабування технічних рішень, які мають потенціал наступних "гейм-чейнджерів" на полі бою. Проте і ця опція в умовах сучасної війни на виснаження проти рф виглядає практично обмеженою.

Двовекторна агресія: фронт і глибокий тил як незалежні операційні театри

Ці обмеження накладає, в тому числі, двовекторний характер російської кінетичної (тобто без урахування інформаційного і когнітивного вимірів) агресії. Вона розподілена у просторі та часі на два практично автономні напрями: глибинне ураження критичної інфраструктури в тилу України та бойові дії безпосередньо на фронті. Хоча для України ці вектори мають кумулятивний руйнівний ефект, для рф процеси генерації та застосування відповідних спроможностей є фактично незалежними одне від одного. Блокування одного вектора не просто не призводить автоматично до нейтралізації іншого, але майже не впливає на його ефективність.

Це означає, що навіть повна нейтралізація повітряного терору не гарантує змін на фронті: противник зберігатиме здатність до "повзучого" просування на основі циклів дистанційного ураження і тактики інфільтрації малих груп. І навпаки – стабілізація лінії фронту не вплине на спроможність агресора завдавати масованих ракетно-дронових ударів по всій території України. рф продовжує масштабувати та вдосконалювати засоби дальнього ураження незалежно від успіхів чи невдач своїх сухопутних військ.

Більше того, навіть у випадку повної зупинки російського наступу на фронті, замість повного припинення агресії, більш вірогідним є перехід противником до позиційного виснаження і на тактичному рівні – дистанційного знищення Сил оборони та прифронтової інфраструктури без постійних спроб прориву.

Зберігаючи ресурсну основу і політичну керованість всередині рф, агресор здатен комбінувати ці підходи та продовжувати війну на виснаження ще довго. Крім того, оскільки технологічний фазовий перехід війни не завершено і нова модель не вийшла на нове "плато", поява нових інновацій може потенційно нівелювати функціональну поразку в будь-якому домені.

Саме тому, не відмовляючись від логіки функціональної поразки як складової, пропонуємо розглянути концепцію термінальної поразки. Її візія наступна: гарантування безпеки можливе лише через повне структурне руйнування спроможності рф вести війну та демонтаж чинного агресивного політичного режиму. Будь-яке тимчасове припинення вогню — під санкціями чи без – надасть противнику час для відновлення і майже неминуче призведе до нової хвилі агресії.

Детальніше логіку та параметри моделі термінальної поразки буде викладено в наступній колонці.