Концепція термінальної поразки РФ як умова перемоги України
Це другий матеріал серії з трьох частин, підготовлених аналітичною командою Sahaidachnyi Security Center, присвячених питанню існуючих концепцій оборони України та пошуку реалістичної моделі перемоги у нинішніх умовах.
У попередньому матеріалі ми розглядали дві концепції забезпечення оборони України – стратегічне стримування та функціональну поразку противника. Ми проаналізували їхню реалістичність і дійшли висновку, що жодна з них не гарантує незворотного результату. Саме тому запропонована альтернативна рамка – модель "термінальної поразки" рф.
У чому її суть?
Виходячи з двовекторного характеру агресії рф, який ми розглянули в попередній колонці, ця концепція передбачає, що її повноцінна відсіч можлива тільки через реалізацію двох взаємопов'язаних векторів дій: ліквідації та стримування.
Вектор ліквідації: запуск незворотних процесів
Сегмент ліквідації передбачає виявлення та системну експлуатацію критичних вразливостей рф із метою створення каскадних і незворотних руйнівних ефектів стратегічного рівня. Йдеться не просто про послаблення противника, а про довготривалу нейтралізацію його спроможності вести війну (програма "мінімум") – і, як максимум, про демонтаж політичного режиму та розпад самої рф.
Це принципово відрізняється від лінійного виснаження через періодичні удари по критичній інфраструктурі, яку можна відновити. Мова про комбінований вплив на ключові сфери життєдіяльності й економіки, здатний запустити незворотні дегенеративні процеси. Результатом має стати корозія військового потенціалу та якісна деградація державної системи рф – економічна, технологічна й когнітивна.
Ключова вимога до цього процесу – автономність. Латентні й відкриті процеси руйнації повинні набути власного "моментуму" (імпульсу). Навіть у разі примусового перемир'я за ініціативи рф, внутрішня деградація має продовжуватися незалежно від наявності активних бойових дій.
Поряд із тими діями, які вже реалізуються Силами оборони, перспективними напрямами кратного підсилення цього вектора є (перелік не є вичерпним):
- Формування цільових аналітичних спроможностей з виявлення та оцінки вразливостей росії, прогнозування ефектів їх експлуатації першого і другого порядків.
- Розвиток спроможностей Deep Strike нового покоління на основі автономії та ройових технологій, пріоритизація засобів дальнього ураження радіусом 3000+ км для формування ефекту "всюдисущого ураження" і позбавлення противника можливості зберігати активи в глибокому тилу;
- Cистемне масштабування спеціальних операцій на території противника та операцій когнітивної війни.
Якщо мета – остаточне усунення загрози з боку рф, це неминуче змінює й логіку другого вектора.
Вектор стримування: не "утримувати все за будь-яку ціну", а вигравати час
У цій моделі стримування перестає бути самоціллю. Його завдання – забезпечити режим "мінімально достатнього стримування" на лінії зіткнення та в повітряному просторі, утримувати периметр оборони і вигравати час для досягнення цілей вектора ліквідації.
Це означає переосмислення ролі оборони. Мова вже не про утримання кожного квадратного кілометра будь-якою ціною. Пріоритет – збереження цілісності оборонного периметра та живучості підрозділів ЗСУ. Логіка виходить з припущення, що деокупація територій відбудеться "автоматично" після загального колапсу противника.
Таким чином, замість моделі безстрокового стримування – постійного латання крихкої оборони – пропонується концепція обмеженого в часі стримування. Це дозволяє чіткіше визначати технічні й тактичні пріоритети та раціональніше розподіляти ресурси між фронтом і операціями глибокого ураження.
Стратегічна мета стримування "на землі" – стабілізувати лінію оборони й створити умови, за яких безповоротні втрати противника системно перевищуватимуть його мобілізаційний ресурс.
Два критичні ризики
Однак цей компонент потребує обов'язкового урахування двох критичних ризиків, здатних радикально вплинути на перебіг бойових дій:
- Перехід рф до тактики дистанційного ураження з положення позиційної оборони без проведення штурмових дій натомість із постійним ураження українських підрозділів артилерією, баражуючими боєприпасами та дронами
- Оголошення загальної мобілізації у рф.
Сьогодні дефіцит живої сили є вузьким місцем для росії. Проте він значною мірою штучний – обмежений форматом "СВО". Повна мобілізація несе для Кремля соціальні ризики, але гарантувати, що це його зупинить, неможливо. У разі відсутності спротиву та успішної мобілізації чисельність наземного угруповання агресора може зрости кратно.
Тому стратегія стримування повинна включати два додаткові елементи:
- радикальне підвищення живучості особового складу в першому і другому ешелонах в умовах гіперлетальності поля бою і ближнього тилу, перенасиченого засобами розвідки й високоточного ураження;
- ущільнення та масштабування власної зони ураження ("кілзони") до рівня, здатного компенсувати навіть різке зростання чисельності противника.
Це потребує прискорення змін у доктрині застосування, організаційно-штатній структурі й системі комплектування ЗСУ, і насамперед – форсованої роботизації всіх бойових функцій переднього краю.
Заявлене масштабування Сил безпілотних систем до 5% від чисельності ЗСУ – лише мінімальний поріг для переходу від пасивної оборони до перехоплення ініціативи. Для повного блокування просування ворога на всьому фронті та стратегічного контролю ризиків частка безпілотних компонентів має зрости до 10%, а потенційно – до 20%, із відповідним зростанням частки безпілотних компонентів у складі інших родів військ ЗСУ.
У поєднанні з інженерним забезпеченням і єдиною мережею ураження це має привести до формування безлюдної роботизованої зони відчуження вздовж лінії бойового зіткнення та державного кордону з рф.
Стратегічне стримування в повітрі
У повітряному просторі, реалізація вектора стримування має спиратися на глибокий аналіз і планування на основі диференціювання засобів повітряного нападу за трьома критеріями:
- реальний рівень шкоди, що завдається;
- потенціал масштабування та якісної еволюції кожного класу засобів;
- можливість економічно ефективної нейтралізації.
За гіпотезою на основі аналізу відкритих джерел за вказаними трьома критеріями найбільшу стратегічну загрозу становлять БпЛА класу "Shahed/Герань/Гербера". Вони кратно дешевші за ракети вже завдають критичної шкоди інфраструктурі й мають високий потенціал еволюції до надвисокої точності та летальності з розвитком автономії та ройових технологій. Тому, особливим пріоритетом має стати досягнення повної зрілості протидронового сегменту ППО.
Визнання цього пріоритету не скасовує необхідності протидії ракетним загрозами, насамперед балістиці, де спектр рішень об'єктивно вкрай обмежений (порівняно з протидією крилатим ракетам). Наразі єдиним ефективним протибалістичним щитом залишаються ракети PAC-3 MSE для систем Patriot, світові запаси яких суттєво поступаються масштабам відповідних засобів нападу рф. Це означає, що Україна вимушена діяти в умовах перманентного дефіциту.
На фоні продовження зусиль з отримання якомога більшої кількості PAC-3, стратегічна відповідь має доповнитися розробкою власного аналогу системи Patriot. Крім того, потрібно подивитися в очі тому факту, що повний захист від балістики об'єктивно неможливий в короткостроковій перспективі, Це зумовлює потребу запуску довгострокової програми перенесення найбільш критичних для обороноздатності та функціонування країни активів під землю – не як ситуативні дії, а в якості окремої програми "глибокого ешелону".
У підсумку, перемога, якщо використовувати це слово за призначенням, – це не про безкінечне утримання фронту, і не про компромісне припинення вогню на умовах, що винагороджують агресію, а про ліквідацію джерела загрози. Тому стратегічний успіх, яким би незначним не залишався на нього шанс, можливий лише за одночасної гри на двох дошках — стримування та ліквідації, де жоден сегмент не спрацює автономно.
Леся Огризко