Paris Defense and Strategy Forum: як Європа відкриває оборону і входить у війну без оголошення
У Франції щойно завершився третій Паризький форум з питань оборони та стратегії. Цей форум, організований під патронатом президента Еммануеля Макрона – один із найпотужніших тематичних майданчиків у Європі, який обʼєднує військових лідерів, експертів, представників урядів та громадськості для обміну думками, аналізу тенденцій у глобальній безпеці та розробки стратегій. Цього року він тривав три дні, з 24 по 26 березня. Фінальної цифри ще немає, але попередньо йдеться про тисячі відвідувачів і сотні спікерів.
Я розповідала про український досвід під час панелі, присвяченої громадянській силі України. А поза тим – намагалася відвідати й інші панелі форуму, про санкції, кібербезпеку, гуманітарну діяльність, тощо. Але скажу чесно: одній людині це було практично не під силу – завелика концентрація важливих подій в обмеженому часовому проміжку.
Мій головний висновок із кількох днів дискусій такий – Європа нарешті почала рухатися у напрямку, який Україна вже була змушена пройти під тиском повномасштабної війни. Йдеться не лише про переозброєння чи збільшення оборонних бюджетів, а про глибшу трансформацію – відкриття і демократизацію самого сектору оборони.
Цей форум разюче відрізнявся від першого, де я була три роки тому. Тоді дискусії були переважно внутрішньофранцузькими, робочою мовою залишалася французька, а сам сектор оборони виглядав закритим, майже герметичним для зовнішнього середовища. Цього року форум став по-справжньому міжнародним – англійська мова домінувала, склад учасників розширився, а Франція продемонструвала чітке прагнення вийти за межі власної оборонної традиції і позиціонувати себе як один із центрів формування європейської безпекової політики. Водночас це означає і поступове відкриття французької оборонної системи, яка історично була однією з найбільш закритих у Європі.
Найважливіша зміна – це поява нового розуміння ролі суспільства в обороні. Традиційно оборонний сектор існував як закрита вертикаль: інформація була обмежена, доступ для громадянського суспільства – мінімальний, а рішення ухвалювали вузьким колом представників державних і військових інституцій. Український досвід фактично зруйнував цю модель. Війна показала, що однієї армії недостатньо – армія не існує окремо від суспільства, вона виростає з нього і тримається на ньому.
Саме тому сьогодні в європейських дискусіях дедалі частіше звучить концепція тотальної оборони – підходу, який передбачає залучення всіх секторів: від громадянського суспільства до приватного бізнесу, від академічного середовища до технологічних компаній. І це вже не абстрактна теорія.
Європейські країни дивляться на Україну як на практичний приклад і бачать, що значна частина інновацій у війні прийшла не з класичних військових структур.
Український кейс демонструє, що громадянський сектор може бути джерелом критичних рішень – від розвитку дронів і аеророзвідки до створення інструментів громадського контролю.
Приватний сектор забезпечує швидкість і масштаб технологічних рішень, включно з цифровими системами, такими як додатки повітряної тривоги.
Паралельно виникають нові інституції, які раніше не сприймалися як частина оборони, – зокрема антикорупційні механізми, як-от Громадська антикорупційна рада при Міністерстві оборони України.
Це принципово змінює саму логіку безпеки. Антикорупцію і належне врядування більше не можна розглядати як другорядні або "допоміжні" елементи. Вони стають безпосередньою складовою оборони, оскільки забезпечують ефективність використання ресурсів, підвищують довіру до інституцій і зміцнюють стійкість держави. Саме цей підхід – інтеграція governance і defense – поступово починає знаходити відображення і в європейських дискусіях.
Однак паралельно з цим відкриттям оборонного сектору на форумі звучало ще одне, не менш важливе усвідомлення: війна, в якій перебуває Європа, вже триває, але вона не відповідає традиційним уявленням про війну.
Те, що раніше називали дезінформацією, дедалі частіше визначається як когнітивна війна. Йдеться не про окремі фейкові новини, а про системний вплив на мислення, сприйняття реальності та здатність суспільств приймати рішення.
Росія, Китай та інші актори не просто просувають свої наративи – вони змінюють рамку, в якій ці наративи сприймаються, використовуючи для цього розгалужені медійні екосистеми, соціальні мережі та мережі псевдоекспертів.
Ця діяльність відбувається в тому, що на форумі неодноразово називали "зоною нижче порогу" – under the threshold. Кібератаки, інформаційні операції, політичне втручання та економічний тиск здійснюються постійно, але не досягають формального рівня, який дозволив би класифікувати їх як акт війни і запустити відповідні механізми відповіді. У класичній війні існують чіткі рівні ескалації. У гібридній – таких порогів фактично немає.
Це створює фундаментальну асиметрію: авторитарні режими можуть діяти агресивно і системно, залишаючись формально в межах, які не провокують прямої відповіді, тоді як демократичні держави залишаються обмеженими власними правилами і процедурами.
У підсумку форум, на мою думку, продемонстрував дві паралельні трансформації. З одного боку, Європа поступово відкриває свій оборонний сектор, рухаючись у бік моделі, де оборона стає справою всього суспільства, а не лише військових інституцій. З іншого – вона лише починає усвідомлювати масштаби війни нового типу, яка вже відбувається без формального оголошення і без чітко визначених порогів.
Саме в цьому розриві між новим розумінням оборони і старими механізмами реагування сьогодні і знаходиться головний виклик для Європи.
Олена Трегуб, виконавча директорка Незалежної антикорупційної комісії (НАКО)