Кордицепс Кремля. Як Кирієнко проєктує інформаційну війну проти України, Європи та світу
Вступ. Угорщина, Орбан і почерк, який уже неможливо не впізнати
Новини з Угорщини останніх тижнів виглядають як набір окремих скандалів: затримання українських банківських співробітників, вилучені десятки мільйонів доларів і золото, напруга між Києвом і Будапештом, фейкові сюжети про загрози безпеці, розмови про російське втручання у виборчий цикл Орбана.
Але якщо подивитися на це уважніше, починає проступати не хаос, а метод. У березні 2026 року Reuters підтвердив, що угорські силовики затримали сімох українських громадян, пов'язаних з Ощадбанком, які перевозили близько 82 мільйонів доларів готівкою і золото. Згодом Угорщина повернула броньовані автомобілі, але залишила у себе гроші і золото, посилаючись на розслідування щодо відмивання коштів. Київ назвав це фактичним державним бандитизмом і політичним тиском.
Паралельно The Washington Post повідомив про план "Gamechanger", у межах якого російські структури нібито пропонували інсценований замах на Орбана, щоб перевести виборчу кампанію з незручних для влади тем у площину страху, загрози і "стабільності". Тобто йдеться не просто про дружбу Кремля з окремим європейським лідером, а про спробу цілеспрямовано змінити політичну температуру в державі-члені ЄС.
Саме тут і виникає головне питання. Хто в сучасній Росії мислить такими композиціями? Хто працює не тільки з грубою брехнею, а з усім середовищем, у якому страх, інформаційна плутанина, моральна підміна, бюрократія, "турбота" і політична технологія починають працювати разом? Відповідь веде до постаті, яку масова аудиторія знає значно гірше, ніж Соловйова або Симоньян, але яка насправді небезпечніша за них обох. Йдеться про Сергія Кирієнка – першого заступника керівника Адміністрації президента РФ, одного з головних операторів внутрішньої політики, окупаційного управління і міжнародних інформаційних операцій Кремля. Офіційна кремлівська біографія прямо фіксує його на цій посаді з 5 жовтня 2016 року.
У Кирієнка інша функція, ніж у публічних рупорів режиму. Він не повинен подобатися або викликати миттєву огиду. Він не повинен бути обличчям. Його завдання – будувати контури. Саме тому зрозуміти його означає зрозуміти не просто російську пропаганду, а нову фазу російської агресії – ту, в якій брехня, цифровий контроль, псевдовибори, гуманітарна маска, окупаційна бюрократія і робота з майбутніми поколіннями більше не існують окремо, а зав'язані в одну систему.
Не Соловйов і не Симоньян. Хто насправді керує пропагандою
Проблема російської загрози часто описується поверхово. Нам здається, що ми добре її розуміємо, бо бачимо телевізійний крик, відвертий фейк, карикатурний пафос і очевидну підміну понять. Але це лише вітрина. Такі люди, як Соловйов і Симоньян, потрібні системі саме для того, щоб усі дивилися на них. Публіці показують тих, хто кричить. Людей, які проєктують саму систему, намагаються тримати в тіні.
Кирієнко важливий саме тому, що він не належить до старого типу імперського пропагандиста. Його біографія робить його особливо показовою фігурою. Це не людина, яка все життя виглядала як карикатурний мракобіс. У 1998 році він був прем'єр-міністром Росії, мав репутацію технократа і реформатора. Саме ця риса і робить його особливо корисним для Путіна. Бо він приніс у кремлівську систему не просто відданість, а стиль корпоративного управління (KPI). Те, що інші робили грубо, інстинктивно або істерично, він навчився оформлювати як керований процес.
У цьому сенсі Кирієнко – не просто чиновник і не просто "сірий кардинал". Це технократ терору. Не тому, що він особисто кричить найгучніше, а тому, що допомагає перетворити насильство, брехню і моральну дезорієнтацію на бізнес-процес.
У його логіці пропаганда – не хаотичний викид фейків, а конвеєр із плануванням, моніторингом, коригуванням, вимірюванням ефективності і роботою по конкретних вразливостях. Такий тип мислення особливо небезпечний під час війни, бо він дозволяє поєднати різні інструменти в один контур – від цифрових кампаній до псевдовиборів на окупованих територіях, від молодіжної ідеології до гуманітарних проєктів.
Саме тому Кирієнко небезпечніший за багатьох публічних рупорів Кремля. Соловйов потрібен, щоб виплеснути агресію на екран. Симоньян потрібна, щоб упакувати її в "медійну" оболонку. А Кирієнко потрібен, щоб усе це працювало як операційна система. Він зшиває те, що інші бачать окремо: внутрішню політику, зовнішні інформаційні операції, окупаційне адміністрування, молодіжні проєкти, псевдодемократичні процедури, цифровий моніторинг і міжнародне маніпулювання. Це не просто пропаганда. Це архітектура.
Doppelganger. Кирієнко, як координатор інформаційної війни
Найсильніша опора в розмові про Кирієнка – не метафори, а юридична мова. У вересні 2024 року Міністерство юстиції США оголосило про зрив масштабної російської операції впливу Doppelganger. У матеріалах Міністерства юстиції США (DOJ) сказано не просто, що російські структури поширювали дезінформацію. Там прямо вказано, що "російські компанії "Агентство соціального дизайну" (SDA), "Структура національних технологій" (Structura) та "АНО Діалог", що діють під керівництвом та контролем Адміністрації Президента Росії, зокрема першого заступника керівника Адміністрації Президента Сергія Владиленовича Кирієнка". Це формулювання має зовсім іншу вагу, ніж звичайний експертний коментар. Йдеться про офіційну правову позицію американської влади.
Що таке Doppelganger в практичному сенсі? Це операція, у якій російська система не просто вигадувала фейки. Вона підробляла саму оболонку довіри. Використовувалися домени, що імітували авторитетні західні медіа, платна реклама, фальшиві профілі, "інфлюенсери", AI-згенерований контент і цільове просування матеріалів для конкретних аудиторій. Мета полягала в тому, щоб зменшити міжнародну підтримку України, просувати проросійські інтереси і впливати на виборців у США та інших країнах.
Це дуже важливий момент. Стара пропаганда брехала в лоб. Нова, Кирієнківська, паразитує на когнітивних слабкостях людей, загортаючи фейки в обкладинку легітимності авторитетних медіа. Вона краде дизайн, мову, інтонацію і репутацію справжніх джерел, щоб підсунуту брехню людина сприйняла як щось знайоме і пристойне. У цьому і полягає новий рівень загрози. Кремль уже не просто вигадує неправду. Він атакує саму інфраструктуру довіри. А коли довіра руйнується, суспільство стає вразливішим не лише до фейку, а й до цинізму, внутрішньої втоми і політичного розпаду.
У цій конструкції особливо важливе місце займає "АНО Діалог". І Міністерство юстиції США, і пізніші європейські санкційні рішення включали цю структуру в контур російських операцій з інформаційного впливу. Фактично йдеться про інструмент, що допомагає відстежувати реакції аудиторій, виявляти вразливості, тестувати ефективність вкидів і підлаштовувати наступні хвилі кампаній. Тобто це цифрові "очі" режиму, які дають змогу перетворити інформаційну війну на систему зі зворотним зв'язком, а не на набір хаотичних атак. Саме тому слово "технократ" у випадку Кирієнка не пом'якшує оцінку, а навпаки посилює її. Перед нами не істеричний пропагандист, а менеджер керованої дезорієнтації.
Україна як лабораторія. Які наративи просував Кирієнко
Одна з найбільших помилок у текстах про російський вплив – говорити надто загально. Фраза "Кирієнко курує інформаційні операції проти України" сама по собі правильна, але недостатня. Потрібна конкретика. І така конкретика є.
29 серпня 2023 року ГУР МО України повідомило про нараду в Кремлі, де затверджували тематику нового етапу інформаційної війни проти України. Серед учасників прямо згадувався Сергій Кирієнко разом із кремлівськими політтехнологами та представниками залучених медіаресурсів. Найважливіше тут – перелік тем, бо він показує не абстрактну "інформаційну активність", а точне картографування вразливостей українського суспільства. За даними ГУР, ішлося про просування таких наративів, як "тотальна мобілізація", "мобілізація неповнолітніх", "невіра партнерів у перемогу України", "мир в обмін на території", "таємні домовленості", "тотальна корупція" і "красиве життя" на окупованих територіях.
Це дуже показовий набір. Тут немає випадкових тем. Кожна з них б'є по конкретному нерву країни, яка веде війну на виснаження.
"Тотальна мобілізація" – щоб розігнати страх і підозру.
"Мир в обмін на території" – щоб привчити до думки, ніби капітуляційний сценарій є реалістичним компромісом.
"Таємні домовленості" – щоб підірвати довіру до власної держави і союзників.
"Тотальна корупція" – щоб морально обеззброїти українців і змусити їх запитати себе, чи взагалі є за що боротися.
"Красиве життя" на окупованих територіях – щоб прикрити насильство картинкою побутової нормальності.
Усе це разом і є технологією морального роззброєння. Її мета не обов'язково в тому, щоб люди повірили в один конкретний фейк. Її мета – щоб дедалі більше людей почали жити в атмосфері цинізму, втоми, недовіри і розмитих орієнтирів. Саме це і робить Кирієнківську систему небезпечнішою за звичайну пропаганду. Вона не просто нав'язує один "правильний" кремлівський погляд. Вона вчить суспільство втрачати ґрунт під ногами.
Саме тому Україна для Кирієнка є не просто мішенню, а лабораторією. Тут відпрацьовуються моделі, які потім можна масштабувати на інші демократії – насамперед там, де вже існують природні лінії напруги, втома від війни, недовіра до еліт або поляризація. Звідси прямий перехід до угорського кейсу. Там теж ми бачимо не просту "симпатію Орбана до Росії", а значно небезпечніший процес – спробу створення керованої політичної турбулентності в середині ЄС.
Reuters задокументував затримання працівників Ощадбанку і утримання грошей та золота. The Washington Post описав план "Gamechanger", покликаний перевести виборчу кампанію в режим страху та безпекової мобілізації. Разом це виглядає не як набір випадковостей, а як експорт звичної для Кремля технології керованого хаосу.
Окупація як бізнес-процес. Технологія нормалізації злочину
Якщо Doppelganger показує Кирієнка як координатора зовнішньої інформаційної війни, то окуповані території України показують його ще небезпечніше – як менеджера нормалізації злочину. Саме тут його технократичний стиль видно найчистіше. Терор, викрадення, примусова паспортизація, знищення української освіти, псевдовибори, контроль над медіа, обробка дітей і молоді – все це в російській системі подається не як злочин, а як "державне управління", "відновлення", "інтеграція", "соціальна політика" і "виборчий процес". І саме така мова є одним з найнебезпечніших інструментів окупації.
CSIS на початку 2026 року прямо описував сферу відповідальності Кирієнка на окупованих українських територіях як таку, що охоплює "фіктивні вибори, відбудову, освіту, контроль над медіа та ширші зусилля з соціокультурної інтеграції". У цій формулі важливе кожне слово. Кирієнко не просто курує окремі напрямки. Він зшиває їх в одну систему.
Псевдовибори створюють видимість легітимності. Відбудова створює видимість турботи. Освіта створює видимість майбутнього. Медіаконтроль створює видимість нормальності. Разом це і є механізм перетворення окупації на адміністративно оформлену буденність.
Саме тому таким показовим є сюжет із роботою по молоді. На окупованих територіях фіксувалися "школи молодого виборця", залучення старшокласників до підготовки псевдовиборів, а згодом і ще ширші практики політичної обробки молодших вікових груп. Йдеться не лише про пропаганду в її звичному сенсі. Йдеться про те, щоб з дитинства привчити людину жити всередині фейку як усередині норми. Коли дитину вчать сприймати окупаційний спектакль як "звичайну демократичну процедуру", це вже не просто брехня. Це колонізація самої здатності відрізняти справжнє від підставного.
Тут ми виходимо на ще один критично важливий блок – захоплення майбутнього. У російських університетах у 2023-2025 роках системно впроваджувався курс "Основи російської державності". Сам факт його широкої присутності підтверджується програмами і кадровими сторінками університетів, зокрема Вищої школи економіки та інших закладів. Йдеться не про нейтральний академічний предмет, а про спробу перевести імперську ідеологію в режим освітнього стандарту. Студентів системно вводять у рамку "російської цивілізації", "російського світогляду", "цінностей державності" і нормативного бачення майбутнього країни. Це і є спроба перепрошити ідеологічний код наступних поколінь не лише через телевізор, а на рівні формальної освіти.
У публічному російському дискурсі все частіше звучить і поняття "когнітивного суверенітету". На словах це нібито захист від зовнішнього інформаційного впливу. Насправді йдеться про право держави монополізувати рамки мислення. Не просто контролювати поведінку, а визначати, що взагалі вважається допустимим способом думати про історію, політику, війну і майбутнє. Саме в цій точці зв'язка Кирієнка з молодіжною політикою, освітою, цифровим моніторингом і окупованими територіями виглядає особливо небезпечною.
Це вже не тоталітаризм старого зразка, де людину просто змушували мовчати. Це новіша форма ідеологічного адміністрування, де людину вчать мислити всередині наперед заданого коридору.
Батіг і пряник. Кремлівська інженерія вигідної кризи
Ще один вимір Кирієнківського методу – економічний. Кремлівська політична технологія працює не лише через страх, фейки й ідеологію. Дуже часто вона працює як класична імперська зв'язка батога і пряника: спочатку створити або використати кризу, а потім виступити як сила, без якої цю кризу нібито не можна врегулювати. Саме тут особливо корисний старіший російсько-індійський контекст навколо справи про "Бгаґавад-ґіту як вона є".
У грудні 2011 року Reuters повідомив, що судова справа в Томську, де прокуратура вимагала визнати екстремістською російську версію "Bhagavad Gita As It Is", викликала в Індії сильний політичний скандал. Обурення було настільки великим, що індійський парламент фактично паралізував роботу.
У березні 2012 року російський суд відхилив вимогу про заборону. На тлі цієї токсичної напруги 2012 року Reuters також фіксував великі російсько-індійські військові домовленості – зокрема на поставку 71 вертольота Мі-17V5, ліцензійне виробництво 42 винищувачів Су-30МКІ та розширення будівництва АЕС "Куданкулам". Загальний пакет контрактів склав майже 4 мільярди доларів. І десь непомітно для світового суспільства російська релігійна спільнота кришнаїтів лягла під чобот російських спецслужб. Але цей кейс вартий окремої публікації.
Тут важливо бути точним. Коли йдеться про секретні інформаційні спецоперації у нас з вами не буде багато доказів стверджувати, що саме Кирієнко особисто запустив томську справу або що вона була прямою розмінною монетою під конкретний контракт. Але ми маємо повне право говорити про метод. Російська система дуже добре вміє використовувати символічну або політичну кризу як валюту впливу. Спершу створюється токсична напруга. Потім Росія входить у позицію сили, яка нібито здатна цю напругу зняти, перенаправити або "врегулювати". І вже на цьому фоні вирішуються цілком матеріальні питання – зброя, технології, атомна енергетика, геополітичні пакети.
Саме в такому стилі мислить Кирієнко. Для нього інформаційний скандал, культурний конфлікт, дипломатичний подразник, псевдоюридичний тиск і політична провокація – це не окремі емоційні події, а активи.
Якщо кризу можна сконструювати, перегріти, використати і конвертувати у вплив, значить вона вже є ресурсом. І в цьому сенсі угорський кейс виглядає дуже знайомо. Там теж є штучне або політично використане загострення. Там теж є переведення уваги з незручних тем у режим тривоги і зовнішньої небезпеки. Там теж є спроба створити атмосферу, в якій суспільство перестає розуміти, де корупція, де спецоперація, де інформаційна провокація, а де справжня безпека. Саме це і є один із найхарактерніших Кирієнківських підписів – не просто брехати, а керувати самою політичною температурою.
Найнебезпечніше – гуманітарна маска російської агресії
Але, мабуть, найтонший і найнебезпечніший вимір цієї системи полягає навіть не у фейкових медіа й не в псевдовиборах. А в тому, що вона вміє маскуватися під добро. Саме тут Кирієнко особливо небезпечний як архітектор середовища. Бо озброєний окупант викликає природний спротив. Каральний апарат легко впізнати як зло. А от коли поруч з окупацією з'являються "гуманітарна турбота", "волонтерство", "гаряча їжа для мирних жителів", моральна картина для масової аудиторії ускладнюється. І саме в цій зоні моральної плутанини російська система часто почувається найвпевненіше.
Тут дуже показовий кейс "Пищи жизни Донбасс" – російського підрозділу міжнародної мережі благодійних фондів створених при Міжнародному Товаристві свідомості Крішни, які займаються по всьому світу годуванням малозабезпечених верств населення. Офіційні матеріали самої організації фіксують, що у грудні 2021 року керівник "Їжі життя Донбас" Валерій Долгополов отримував премію #МыВместе з рук Сергія Кирієнка і навіть подарував йому символічну срібну монету з портретом засновника релігійної організації. У подальших звітах і пов'язаних публікаціях прямо зазначалося, що проєкт "Їжа життя Донбас" розгорнув роботу "как только военная операция началась" і що з 26 лютого 2022 року на території так званої "ЛНР" діяв додатковий стаціонарний табір волонтерів. Тобто йдеться не про нейтральну гуманітарну діяльність у вакуумі, а про проєкт, що діє всередині російської державної рамки війни і описує її мовою російської пропаганди.
Підступність Кирієнка досягає апогею у використанні гуманітарних місій як психологічного стимулу. Він зрозумів: образ "святого російського волонтера", який під обстрілами годує кашею українських старих – це ідеальна зброя проти критичного мислення. На камери пропагандистів цей образ активує архетип милосердя. Глядач у Нью-Йорку, Амстердамі чи Делі бачить не окупанта, а "людину з черпаком". І коли Кирієнко особисто нагороджував лідерів цієї організації, це відбувалося тому, що він чітко знає, це – "антивірус" для легітимізації окупації.
Поки волонтер на камеру годує бабусю в Маріуполі, за два квартали від нього ФСБ катує її сусіда, але завдяки зусиллям Кирієнка у світовій пам'яті має залишитися тільки тарілка гарячої каші і очі наповнені вдячністю. Це і є приховане керування реакціями через експлуатацію найсвітліших почуттів. Це і є найнебезпечнішим. Тому, що доброта використовується м'якою обгорткою для агресії та злочину.
У випадку Кирієнка це має особливий сенс, бо його сила саме в тому, що він мислить не тільки категоріями страху, а й категоріями символічного заспокоєння.
Псевдовибори дають видимість волевиявлення. Курси "російської державності" дають видимість академічності. "АНО Діалог" дає видимість сучасної цифрової комунікації. "Гуманітарні" проєкти дають видимість співчуття. Разом це створює багатошарову оболонку, в якій російська агресія перестає виглядати лише як танк і автомат. Вона починає виглядати як "складна реальність", у якій нібито є і порядок, і допомога, і освіта, і відбудова. Саме так зло і вчиться жити довше – не лише лякаючи, а й знижуючи моральну пильність.
Фінал. Архітектор керованого несвідомого і протидія йому
Щоб перемогти ворога, треба правильно оцінити його силу. Кирієнка недостатньо назвати чиновником або політтехнологом. Це надто поверхово. Його треба описувати як особливий політичний тип – талановитого соціального хижака, маніпулятора, хто вміє заходити в "тінь" суспільства, обходити його свідомі антивіруси і працює з людськими слабкостями, страхами, втомою, інстинктами, стадною реакцією, бажанням простих пояснень і психологічної безпеки. Не в клінічному, а в політичному сенсі це тип соціопата з розвинутим інтелектом, заточеним не на емпатію, а на маніпуляцію чужими реакціями. Він Доктор Ганнібал Лектор на службі путінської пропаганди.
Кирієнко працює з суспільством, як дресирувальник із нервовою системою натовпу. Він бачить не просто події, а стимули. Не просто людей, а поведінкові патерни. Не просто медіа, а канали доставки імпульсів у колективне несвідоме. Він не просто аналізує маси – він намагається ними диригувати. Саме тому його роль так важко побачити звичайним поглядом. Він діє не на рівні видимих контурів, а на рівні фонового керування настроєм.
В біології існують гриби-паразити роду Cordyceps (кордицепс). Вони інфікують мураху, проростають у її нервову систему і починають керувати її рухами. Мураха впевнена, що вона йде за їжею, але насправді вона виконує волю гриба. Кирієнко – це "інформаційний кордицепс".
Він не ламає волю силою. Він проростає в нервову систему суспільства крізь стимули, які звичайний розум не здатний ідентифікувати як ворожі.
Він бачить колективне несвідоме як набір клавіш і приховано відправляє туди імпульси, працюючи з нами, як з собакою Павлова.
Він – "технократ інформаційного терору", який перетворив політичну інженерію на зброю масового ураження. Саме так працює велика частина сучасних інформаційних спецоперацій. Їхня мета не в тому, щоб грубо примусити людину думати інакше. Їхня мета – зробити так, щоб людина вважала чужу програму власним висновком.
Путін поставив Кирієнка на одну з ключових позицій не випадково. Для такого режиму потрібен не просто виконавець, а інженер керованого несвідомого. Хтось, хто вміє заходити в "тінь" суспільства, обходити його свідомі антивіруси і працювати з ним через подразники, образи, ритуали, символи, моральну плутанину.
Хтось, хто вміє зробити так, щоб отрута здавалася повітрям. І судячи з відповіді інформаційних "мозків" України, поки ми не здатні ефективно протидіяти кремлівській лабораторії, чи створити їй справжню конкуренцію.
Питання в тому, чи є в нас люди, хто бачить цей виклик і готові створити антидот. Бо поки Україна, Європа і Захід не навчаться бачити Кирієнка та його методи, вони знову і знову ризикуватимуть запізнюватися – не на один фейк, а на цілу технологію. Не на один скандал, а на спроєктоване середовище. Не на одного пропагандиста, а на цілу операційну систему, яка вже давно воює не тільки за території, а й за людську свідомість.
Михайло Ташков