Вибори до Ради ветеранів: чи не закладаємо ми проблему довіри вже на старті?

Зараз на рівні областей відбувається Процес формування Ради ветеранів війни за незалежність України, старт якому поклало Положення про Раду, затверджене наказом Міністерства ветеранів №90

В сучасному світі війни потрібно чітко відповісти на питання – які цілі для себе реалізують Міністерство ветеранів Україні і безпосередньо ветерани. Чи стане Рада репрезентативним органом, або ж залишиться черговою консультативною конструкцією, сформованою за принципом адміністративної зручності.

Важливо пам'ятати, що саме Міністерство у справах ветеранів створювалося вже під час війни — у період АТО та ООС — із розумінням, що державна політика має охоплювати не лише ВСІХ ветеранів, але й їхні родини, сім'ї загиблих, зниклих безвісти, осіб у полоні.

Тобто йдеться про значно ширше середовище, ніж статус учасника бойових дій, і саме воно формує реальну ветеранську політику. Але Міністерство ветеранів вирішило дати визначення: "громадські об'єднання ветеранів війни" – неприбуткові громадські організації та громадські спілки, які зареєстровані відповідно до вимог законодавства, у яких більше половини від чисельності членів (учасників) є ветеранами і тільки ці організації мають право брати участь в представлення кандидатів.

Зверну увагу, що законодавство України не надає саме таке визначення "громадських об'єднань ветеранів війни", тож зміст Положення, не відповідаючи законодавству України, ставить під сумнів досить правильну ініціативу про діалог зі спільнотою.

Отже, декларуючи в тексті Наказу № 90 і Положенні, що Рада створюється для сприяння забезпечення формування та реалізації державної політики у сфері підтримки та реалізації інтересів ветеранів війни; осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною; постраждалих учасників Революції Гідності (далі – ветерани); членів сімей таких осіб і членів сімей загиблих (померлих) ветеранів війни, членів сімей загиблих (померлих) Захисників і Захисниць України (далі – члени їх сімей), по ФАКТУ прописані умови, які не дозволяють представникам сімей попасти до складу Ради.

Також процес відбору до Ради не може залежати від такого фактору, як фізична можливість людини особисто брати участь у виборах, формально передбачено "дистанційну" можливість залучення усіх ветеранів-кандидатів без винятку, дозволяючи обрання кандидатів не лише на офлайн-зборах, але й шляхом електронного рейтингового голосування (пункт 13 розділу II).

Водночас застереження "у разі наявності технічної можливості" фактично не зобов'язує цю можливість забезпечувати і залишає простір для відмови на рівні ОДА, що власне вже і відбувається…

Зокрема, ветеран з інвалідністю Андрій Овсійчук із Рівненської області повідомляє про відмову забезпечити дистанційне подання документів і голосування з аргументом від місцевої ОДА, що "такий механізм нормативно не передбачений", попри його наявність у самому Положенні.

Залежність від можливості ветерана особисто прибути у визначене місце і час, створює бар'єри для осіб з інвалідністю, ветеранів на лікуванні чи реабілітації, а також тих, хто продовжує службу. У такій ситуації вже йдеться не про процедурний недолік, а про розрив між задекларованими принципами і механізмом їх реалізації. У результаті формується ситуація, коли формально процедура витримана, але значна частина ветеранів фактично виключена з процесу, що ставить під сумнів репрезентативність майбутнього складу Ради.

Показовою є ситуація і в Харківській області, де процес виборів взагалі супроводжується відкритим конфліктом між ветеранською спільнотою та органами влади. Йдеться не лише про загальні зауваження, а про конкретні випадки недопуску кандидатів без чітких критеріїв і належного оформлення рішень.

Повідомлення від органів влади про відмову в телефонному режимі з посиланням на якесь "колективне рішення" не може вважатися належною адміністративною процедурою.

Юридична оцінка подій у Харкові лише підсилює ці застереження: обласні адміністрації мають технічні повноваження щодо перевірки документів, але аж ніяк не дискрецію щодо допуску чи недопуску кандидатів. Відсутність прозорих критеріїв і процедур може свідчити про вихід за межі цих повноважень.

Окремо варто звернути увагу і на концентрацію організаційних функцій у виконавчій владі, що створює ризики адміністративного впливу на результати виборів і вже на їх старті суперечить ідеї незалежного ветеранського самоврядування.

Тож, вважаю, потребує коригування сама модель виборів до Ради ветеранів. Зокрема, і в частині створення рівної можливості для залучення всіх суб'єктів, якими опікується Міністерство ветеранів, і в частині більш чіткого регламенту проведення регіональних зборів і забезпечення електронної форми подання заяв і голосування.

В ситуації на зараз держава ризикує отримати орган, який формально відповідає вимогам, але не відображає реальну структуру ветеранської спільноти – вже зараз я отримую багато повідомлень, що багато реально активних представників ветеранської спільноти навіть не подаються по цій процедурі – бо не вірять їй.

А якщо говорити про відновлення довіри до державних інтституцій, зокрема до Міністерства ветеранів то рівень комунікації і відкритості до діалогу повинен бути не на 100 а на 1000 відсотків. Це має бути системний відкритий діалог, а для нього навіть інколи не потрібно юридичних форм.

Наприклад в проекті "Ветеран Шлях Додому" ми вже об''єднали більше 100 організацій, які мають можливість відкрито ділитись проблемами, пропонувати рішення, адвокати політики інколи для того, щоб чути потрібно просто бути готовим слухати – в тому числі складні речі.

Тарас Тарасенко