"Немає червоних ліній". Від поодиноких справ до масових: чому в Криму більшає жінок за ґратами?

Жінки в Криму дедалі частіше опиняються за ґратами: за чотири роки війни кількість кримчанок у СІЗО та колоніях значно зросла. Їхні діти ростуть без матерів і перебувають під опікою родичів. А деякі й зовсім не знають про долю своїх рідних, яких російські силовики приховують у статусі інкомунікадо.

Crimea Vox розбирається, чому після початку повномасштабної війни політичні переслідування в Криму дедалі частіше зачіпають жінок.

"Переслідуватимемо всіх"

Повномасштабна війна Росії проти України змінила не лише лінію фронту, а й характер репресій в окупованому Криму. Жінки дедалі частіше стають їхньою прямою мішенню. До осені 2023 року правозахисники активно почали фіксувати нові кримінальні справи проти кримчанок.

Голова Кримської правозахисної групи Ольга Скрипник у розмові з Crimea Vox зазначає, що йдеться вже про системну практику: "До 2022 року в наших списках політичних в'язнів було до п'яти жінок, зараз — понад 60 позбавлених волі з політичних мотивів".

За словами менеджерки проєктів Центру прав людини ZMINA Вікторії Нестеренко, особливо помітне зростання порушених справ спостерігається в останні два роки: "З 2022 року темпи незаконних затримань жінок із подальшим арештом зросли, особливо у 2024–2025 роках. Найбільше жінок було затримано у 2025 році — щонайменше 11".

Вона пов'язує це зі спробою окупаційної влади посилити контроль над суспільством і придушити будь-які прояви незгоди. Під переслідування потрапляють ті, хто висловлює проукраїнські погляди, засуджує російську агресію чи просто демонструє нелояльність.

"Це спроба залякати місцевих жителів, показати, що "для нас немає червоних ліній. Ми переслідуватимемо всіх, навіть жінок із малолітніми дітьми чи літніх", — зазначає Ольга Скрипник, підкреслюючи, що йдеться про цілеспрямовану політику, пов'язану з активізацією російських силових структур.

За даними Кримськотатарського ресурсного центру, станом на березень 2026 року відомо щонайменше про 52 жінок, які зазнали політичного переслідування і перебувають у СІЗО або колоніях.

"Станом на сьогодні 21 жінка перебуває в колоніях, а 31 — у СІЗО. І невідомо, скільки ще жінок утримуються в місцях позбавлення волі у статусі інкомунікадо, без зв'язку із зовнішнім світом. Окрім цього, 10 жінок станом на сьогодні переслідуються заочно", — зазначає співзасновниця та менеджерка Кримськотатарського ресурсного центру Зарема Барієва.

За даними Представництва президента України, наприкінці 2025 року в Криму налічувалося щонайменше 224 політичні в'язні, приблизно п'ята частина з яких — жінки. Серед них є як кримчанки, так і жінки, яких затримували і привозили з нещодавно окупованих територій України. Реальна кількість, ймовірно, значно вища: окупаційна влада дедалі частіше приховує імена обвинувачених у своїх судових реєстрах, позбавляючи світ можливості дізнатися про долю цих людей.

"Криміналізація ідентичності"

Характер переслідування жінок у Криму за останні роки помітно змінився і став жорсткішим. Якщо в перші роки після окупації адміністративні справи використовувалися точково й поодиноко (насамперед проти матерів і дружин політв'язнів, які виходили на одиночні пікети), то сьогодні за адміністративними статтями за антивоєнні висловлювання карають масово. І дедалі частіше під удар потрапляють саме жінки.

Крим поступово перетворився на простір доносів і покарань за слова. За даними Служби зовнішньої розвідки України, вже до осені 2025 року на півострові зафіксували понад 1,5 тисячі протоколів за статтею про "дискредитацію армії" РФ. На початок грудня їхня кількість зросла до 1642, повідомляло Представництво президента України в АРК. У більшості випадків це завершується штрафами: 1518 постанов уже винесено. До того ж саме жінки становлять більшість притягнутих до відповідальності: 53% (803 випадки) проти 47% чоловіків (713).

Але значно тривожнішою тенденцією правозахисники називають зростання кримінальних справ. Як стало відомо редакції Crimea Vox, у Криму переслідують десятки жінок за статтями про державну зраду, шпигунство і тероризм. Йдеться про Ельвіру Аблязову, Марину Бєлоусову, Ларису Бєляєву, Галину Бехтер, Леру Джемілову, Есме Німетулаєву, Хатідже Буюхчан, Насібу Саїдову, Аню Єльцову, Ольгу Цирік, Ніяру Ерсмамбетову та інших.

"Це класична практика криміналізації ідентичності та інакодумства", — вважає Зарема Барієва, співзасновниця Кримськотатарського ресурсного центру. З початком повномасштабної війни у 2022 році ця практика лише посилилася. Будь-яка критика, проукраїнська позиція або навіть непряма нелояльність можуть бути кваліфіковані як "держзрада", стверджує правозахисниця.

"Стаття про державну зраду сама по собі політично мотивована, не має чітких правових рамок і дозволяє непропорційно карати практично за будь-які дії", — підкреслює голова Кримської правозахисної групи Ольга Скрипник.

Правозахисники зазначають: навіть співпраця з окупаційною владою не захищає від репресій. Так, кримчанка Людмила Колесникова кілька років працювала дізнавачкою в російській поліції, при цьому зберігши українське громадянство, але це не врятувало її від кримінального переслідування. У 2022 році вона виїхала з Криму до Ірландії, але у 2024 році повернулася до Ялти через хворобу матері. Після похорону її спочатку затримали за адміністративною статтею — дівчина відбула 12 діб арешту за "дрібне хуліганство", нібито за лайку в громадському місці. Потім втрутилася ФСБ. У результаті Колесникову звинуватили у державній зраді і засудили до 17 років позбавлення волі.

Репресії, за словами правозахисників, дедалі частіше виходять за межі окремих справ і зачіпають цілі родини. Організації фіксують випадки, коли одночасно під кримінальне переслідування потрапляють матері й доньки. Так, за обвинуваченнями у державній зраді (ст. 275 КК РФ) проходять Олександра та Вікторія Стрілець, а також Оксана та Анна Соценко. Як і в інших подібних справах, документи обвинувачення залишаються закритими для журналістів.

Про справу матері й доньки Стрілець прокуратура повідомила: "У суді встановлено, що молода жінка [Олександра Стрілець] вирішила за винагороду вести конфіденційне співробітництво з представниками України проти безпеки Російської Федерації. До здійснення цієї діяльності вона залучила матір. У вересні 2023 року Олександра Стрілець передала зроблені її матір'ю фотографії об'єктів Збройних сил Російської Федерації у розпорядження підконтрольного ГУР МОУ каналу в інтернет-месенджері".

Обох, і Олександру, і Вікторію Стрілець, засудили до 12 років колонії загального режиму.

Кримськотатарська журналістка і правозахисниця Лутфіє Зудієва додає, що з 50 відомих їй випадків кримінального переслідування жінок 29 (58%) обвинувачують саме у держзраді. Ще 8 жінок (16%) проходять за обвинуваченнями у шпигунстві, 5 (10%) — у терористичній діяльності, а решта 8 (16%) — за іншими або невідомими статтями. При цьому більшість жінок раніше не мали судимостей.

"Примусова депортація"

У Криму відсутня окрема жіноча колонія, тому засуджених жінок етапують до російських регіонів — за сотні і тисячі кілометрів від дому. Фактично йдеться про примусове переміщення: жінок вивозять із території півострова, що суттєво обмежує їхнє право на зв'язок із родиною і доступ до захисту.

Багатьох кримчанок уже відправлено до СІЗО та колоній на території Росії. Серед них — Надія Грекова, жителька Севастополя, фотографка і мати двох синів. 30 липня 2025 року її засудили до 22 років позбавлення волі в колонії загального режиму за низкою тяжких статей, включно з державною зрадою, підготовкою теракту і навчанням терористичній діяльності. Нині вона перебуває в колонії у Республіці Бурятія, далеко від дому і родини, де очікує розгляду апеляції.

24-річну кримську татарку Хатідже Буюхчан викрали 7 травня 2025 року — понад два місяці її місцеперебування залишалося невідомим. Лише 14 липня ФСБ заявила про затримання, звинувативши її у державній зраді і підготовці теракту. Увесь цей час вона перебувала в повній ізоляції, без зв'язку з близькими і захисту. Нині Буюхчан утримується в СІЗО-3 Ростовської області, де її справу розглядає суд першої інстанції.

За даними редакції Crimea Vox, відомо щонайменше про 16 випадків етапування жінок із Криму.

"Деякі з арештованих жінок уже тривалий час утримуються в місцях позбавлення волі і мають серйозні проблеми зі здоров'ям. Зокрема, Ірина Данилович і Галина Довгопола перебувають у колоніях за сотні кілометрів від рідного дому без належної медичної допомоги", — зазначає кримськотатарська правозахисниця Зарема Барієва.

У 2023 році після апеляції журналістку й активістку Ірину Данилович, засуджену до 6 років і 11 місяців колонії у справі про незаконне зберігання вибухівки, етапували з кримського СІЗО до колонії в Зеленокумську Ставропольського краю. Попри майже повну втрату слуху, її доставили на огляд до лікарні лише один раз. При цьому необхідна медична допомога Данилович так і не була надана.

"Фактично допомога існувала лише на папері: лікар, не провівши огляду і не призначивши аналізів, просто поставив діагноз і призначив мінімальне короткострокове лікування, яке не принесло полегшення. Ірина й надалі страждає від постійних головних болів, надмірної чутливості до гучних звуків і безперервного гулу у вусі", — розповіли її колеги-правозахисники з ініціативи "Кримський процес".

У 2019 році ФСБ затримала 64-річну пенсіонерку Галину Довгополу за обвинуваченням у державній зраді. Слідство стверджувало, що вона збирала "секретні відомості військового характеру" про Чорноморський флот для української розвідки. Пізніше сама Галина заявила, що підписала всі документи під загрозою арешту доньки, яка тоді щойно народила.

За час слідства Галина втратила 16 кг ваги, у неї розвинувся гастрит. Під час етапування з Криму над літньою жінкою знущалися: у січні 2021 року її тримали в автозаку без їжі, води, ліків і теплих речей, через що вона відморозила пальці ніг. У березні того ж року Довгополу засудили до 12 років колонії загального режиму і до обмеження волі на рік.

Так практика етапування жінок у віддалені від Криму регіони не лише посилює ізоляцію, а й стає додатковим інструментом тиску — як на самих ув'язнених, так і на їхні родини.

"Це, по суті, примусова депортація. І у багатьох із них є неповнолітні діти, які страждають і не можуть бути поруч зі своїми матерями", — пояснює Вікторія Нестеренко.

Журналістка Лутфіє Зудієва звертає увагу на ще одну системну проблему: у Криму фактично існує лише один слідчий ізолятор із жіночим блоком — СІЗО-1 у Сімферополі. За законом, саме там мають утримуватися всі жінки.

На практиці цього правила часто не дотримуються. Деякі жінки фактично утримуються в СІЗО-2 у статусі інкомунікадо — повністю відрізаними від зовнішнього світу. Немає побачень, дзвінків, листів, інколи навіть доступу до адвоката. Їхнє становище стає особливо вразливим: немає підтримки родичів, медичної допомоги і контакту із захистом. Зокрема в таких справах інкомунікадо часто ніхто не знає, у чому обвинувачують людей. Рідним не повідомляють ні статті, ні деталі справи, а до винесення вироку інформації може не бути взагалі. Іноді вона залишається недоступною і після ухвали суду.

Окрім повної ізоляції, ув'язнені стикаються з додатковими порушеннями їхніх прав і релігійних свобод.

"У випадку з незаконно заарештованими кримськотатарськими жінками йдеться і про релігійні потреби, які майже завжди ігноруються", — додає Зарема Барієва. Вона зазначає, що чотирьох жінок у кримському СІЗО змушували знімати хустки під час обов'язкових обходів.

Ув'язнена Насіба Саїдова розповідає, що їй довелося навчитися захищати себе: іноді чоловіки відверталися самі, іноді — лише на її прохання, а деякі все одно вимагали зняти хустку в їхній присутності. У жовтні 2025 року делегація родичів заарештованих разом із кримськотатарськими старійшинами передала до Москви колективне звернення з вимогою звільнити Насібу Саїдову, Ельвізу Алієву, Февзіє Османову та Есму Німетулаєву. Документ підписали понад 6,5 тисячі жителів Криму. Делегації вдалося зареєструвати його в Генпрокуратурі РФ, адміністрації президента і в російського уповноваженого з прав людини. Попри це, жінки залишаються під арештом.

"Обвинувачення під загрозою, що дітей заберуть"

Міжнародні організації вважають жінок у місцях позбавлення волі особливо вразливою групою.

"Ця вразливість зумовлена тим, що пенітенціарні системи майже не враховують специфічні потреби жінок. Не доводиться говорити і про доступ до засобів жіночої гігієни, а посилки від рідних або не приймаються, або повертаються з позначкою: "Не дозволено"", — пояснює Зарема Барієва, співзасновниця Кримськотатарського ресурсного центру.

Правозахисники зазначають, що тиск на жінок часто чиниться через родину і дітей.

"Вони погоджуються визнати будь-які обвинувачення під загрозою, що дітей заберуть", — пояснює Ольга Скрипник.

Коли Олександру Стрілець заарештували у справі про держзраду, її старшій доньці Соломії було п'ять років, а молодшій Лері — лише п'ять місяців. Лера від народження перебувала на апараті штучної вентиляції легень і більшу частину життя провела в реанімації. Матір відправили до СІЗО, а суд відмовився надати відстрочку покарання заради дітей. Її повернення до родини можливе лише після відбуття всього 12-річного строку, якщо тільки жінку не обміняють за політичними домовленостями. Тепер дівчатка живуть із батьком, Максимом. Він залишився з ними після арешту матері і взяв на себе турботу про них.

У Ніяри Ерсмамбетової, також обвинуваченої у справі про держзраду, на волі залишилися двоє дітей: 9-річна донька і 16-річний син, яких після арешту матері довелося передати під опіку літнього батька Ніяри, 70-річного дідуся з інвалідністю. У 2025 році жінку засудили до 15 років колонії і півтора року обмеження волі.

Менеджерка проєктів Центру прав людини ZMINA Вікторія Нестеренко розповіла, що в Оксани Соценко, затриманої разом із матір'ю, також є неповнолітній син з інвалідністю, який потребує постійного догляду. За її словами, їхніх родичів залякали співробітники ФСБ, щоб вони навіть не намагалися втручатися чи розшукувати їх. Жінок близько 10 місяців утримували у статусі інкомунікадо — без права на листування і побачення з родичами та адвокатом, після чого висунули обвинувачення у державній зраді. Нині справа Соценко перебуває на стадії слідства.

Після обшуку і арешту Есми Німетулаєвої, кримської татарки, обвинуваченої у справі "Хізб ут-Тахрір", її п'ятьох неповнолітніх доньок одразу передали дядькові, Асану Бекірову, який взяв на себе турботу про них. Він зв'язався з органами опіки і підтвердив, що діти будуть під його наглядом і в безпеці. Завдяки цьому вони уникнули потрапляння до дитячого будинку.

"Зростаючі з кожним роком окупації Криму цифри політв'язнів свідчать про те, що, попри 12-й рік окупації, люди не хочуть і не будуть миритися з незаконною спробою анексії Криму.

Розуміючи ці процеси і усвідомлюючи всю загрозу для себе, держава-окупант проводить такі публічні інквізиції для підтримання атмосфери страху. І демонструє, що російська репресивна машина не враховуватиме ні вік, ні стан здоров'я політв'язнів, якщо йдеться про так звану загрозу російському окупаційному режиму. І що всі ті, хто чинитиме опір, опиняться в місцях позбавлення волі, де їм доведеться відбувати свої незаконні тривалі строки покарання у суворих умовах", — резюмує Зарема Барієва.