Як НРК в Україні еволюціонували від імпровізованих камікадзе до штатних бойових систем і що гальмує розвиток

Сьогодні словосполучення "наземний роботизований комплекс" вже не викликає подиву в кабінетах Міноборони чи на засіданнях Генштабу. Ми бачимо штатні структури у все більшій кількості підрозділів, чуємо про державні контракти на тисячі одиниць, командування анонсує масштабне розгортання роботизованих сил.

За чотири роки повномасштабної війни ми пройшли шлях від повного нерозуміння того, навіщо потрібні НРК, до усвідомлення, що це абсолютна необхідність.

Але попри всі анонси ми досі впираємося в організаційні стіни. Ми кажемо про армію майбутнього, але на практиці стикаємося з довгим перекладанням відповідальності між установами.

Щоб зрозуміти, де ми зараз і що робити далі, треба відкотитися на чотири роки назад, у часи, коли системності не існувало, а майбутнє галузі залежало виключно від окремих ініціатив.

Мій шлях до НРК: від перших тестів до усвідомлення критичної потреби

Моє знайомство з НРК почалося у 2022 році. Ми тоді були в розвідці й разом з побратимом робили мозковий штурм. Фантазували, які технології варто розвивати: FPV, скиди, баражуючі боєприпаси. І тоді прозвучала ідея по наземним дронам.

Ми були не єдиними, хто тоді шукав шляхи. На Запорізькому напрямку в нашому підрозділі вже були поодинокі спроби застосування наземних дронів розміром близько 20 кг, їх споряджали вибухівкою та відправляли на ворожі позиції.

Ми з побратимами завдяки друзям знайшли кошти та теж замовили перший невеличкий гусеничний дрон на 12 кілограмів. Він приїхав лише наприкінці 2022-го. Ми разом з товаришем його самі допрацьовували: переробляли зв'язок, встановлювали відеокамери, застосовували 3D друк, щоб зробити нормальні кріплення. І вже у січні 2023 року на Бахмутському напрямку ми вивели цей апарат на перші тести.

Втім ми швидко зрозуміли, що НРК мають значно більший потенціал. Особисто для мене ключовим став вихід на розвідмісію, коли ми підійшли впритул до противника. Зав'язався бій, побратима поранило, і нам довелося його евакуювати. Ситуація була критична: нас прострілювали вздовж усієї посадки. Ліворуч – поле під вогневим контролем ворога, праворуч так само. Виходу не було. Ми несли пораненого на собі по цій лісопосадці 800 метрів.

Хто пробував це робити, знає: нести на собі людину у спорядженні – це, м'яко кажучи, не дуже легка задача. Саме тоді у мене в голові викристалізувалося розуміння: якби у нас був наземний дрон, ми б просто поклали хлопця на нього і вивезли.

2022-2023: Галузь у режимі хаосу

На самому старті повномасштабної війни ми майже нічого не знали про реальні можливості НРК. Наземні дрони розглядалися переважно як керовані міни-камікадзе, також були спроби інтегрувати на них турелі, а логістичний потенціал платформ майже не брався до уваги.

Навіть у 2023 році, коли виробників побільшало і почали з'являтися перші невеличкі серії, процес залишався хаотичним. Держава не формувала конкретної потреби та не контрактувала НРК, тому все купувалося за власні кошти або за гроші волонтерів.

Технологічних проривів того року не сталося, це був час пошуку навпомацки. Ми просто їздили країною, знайомилися з тим, що існує, і намагалися зрозуміти реальний потенціал застосування НРК.

2024: Системний злам та іспит Авдіївкою

Наш командир, Андрій Білецький, відразу дав нам карт-бланш, щоб займатись розвитком галузі НРК. Ми привозили дрони, демонстрували, як їх можна застосовувати. А на початку 2024 року ми вирішили: нам потрібна система.

Ми поїхали в турне Україною, зустрічалися з виробниками, а згодом разом з друзями з Генштабу та Brave1 ми написали ту штатну структуру, яка була нам потрібна. У результаті нам її погодили. Влітку 2024-го перша офіційна штатна структура НРК у Силах оборони з'явилася у Третій штурмовій.

Проте навіть тоді вистачало скептиків. Лід рушив, коли побратими почали застосовувати дрони на Авдіївському напрямку. Там, де логістика класичним транспортом стала майже неможливою, НРК показали, на що здатні. Найкращим контраргументом була наша робота: ми просто рухалися вперед, бо вірили в це.

З'явилася й інша проблема – інерція мислення. Коли ми почали використовувати дрони для евакуації, виникали абсурдні суперечки: "А чи можна евакуювати людину дроном, якщо він не має спеціальної підвіски?". Наша позиція була і залишається простою: будь-який засіб, що рятує життя – це хороший засіб. Ми почали з того, що було під рукою, і вдосконалювали це в процесі, не чекаючи ідеальних рішень.

2025: Масштабування через опір

Минулий рік став часом великого масштабування, але й серйозного спротиву. З'явилася школа НРК 3-ї ОШБр, почалося систематизоване навчання операторів. Держава нарешті законтрактувала близько 15 тисяч наземних дронів. Це величезна цифра, але шлях до неї був тернистим. Штатні структури почали спускати по підрозділах, але система намагалася відторгнути нове.

Мало хто знає, але ще влітку 2025 року на рівні управлінь обговорювалася ідея розформування новостворених рот НРК. Командування не бачило в цьому потреби, вважало це примхою чи забаганкою, без якої можна обійтися. Подолати цей опір вдалося лише завдяки ініціативі людей, яким не байдуже: благодійних фондів, бойових командирів та керівників інноваційних підрозділів, які буквально пробивали стіни в Генштабі, пояснюючи очевидне.

А вже буквально за кілька місяців ситуація на фронті змінилася так, що логістика та пересування по полю бою стали майже неможливими без роботизованих платформ. Ті підрозділи, які почали впроваджувати НРК раніше, зберегли сотні життів. Тоді сумніви зникли остаточно.

2026: Стан системи та три головні перепони

Зараз технології зробили стрибок: зв'язок став стабільнішим, механіка – витривалішою. Але сьогодні масштабування гальмують уже не інженерні перепони, а бюрократія та відсутність цілісного бачення.

Я виділяю три ключові проблеми, які ми маємо розв'язати негайно:

1. Відсутність єдиної координації. Нам потрібен національний координаційний центр. Зараз процес масштабування та розвитку підрозділів роботизації не має єдиної стратегії та правильних пріоритетів, що призводить до розпорошення ресурсів.
2. Рекрутинг та спеціалізація. Ми маємо пріоритизувати рекрутинг саме під роботизовані підрозділи. Навчання покращується, але системного підходу до залучення фахівців на напрям НРК на рівні всієї армії досі не вистачає.
3. Фінансовий тягар та ПДВ. Повернення ПДВ для НРК на початку цього року стало справжнім фінансовим бар'єром. Дрони фактично прирівняли до звичайних автівок, що збільшило їхню вартість і лягло тягарем на підрозділи. Додайте сюди відсутність штатних майстерень: дрони ламаються в боях, а чинити їх у полі офіційно досі немає чим; забезпечення для майстерень ми вибиваємо місяцями.

Шлях еволюції НРК за ці чотири роки – це рух від нерозуміння до необхідності. Я впевнений: кожен підрозділ має стати роботизованим. Це не просто чергова реформа, це новий еволюційний виток військової справи. Ми або роботизуємо війну, зберігаючи людей, або програємо в битві ресурсів.

Залізо має воювати. Люди мають жити. Це проста математика перемоги, яку ми нарешті маємо реалізувати в масштабах усіх Сил оборони.

Віктор Павлов, засновник Школи НРК, офіцер батальйону НРК Третьої штурмової бригади Третього армійського корпусу