Іранський вузол Трампа: чому Україна може стати архітектором безпеки в Затоці

7 квітня, за кілька годин до дедлайну, який мав стати "кінцем іранської цивілізації", президент США обрав дипломатичне маневрування замість обіцяного "вогню та люті". Отже, Трамп дав задню. Вчетверте за 39 днів війни.

Формальний привід – прохання "поважних людей" (прем'єра Пакистану Шахбаза Шаріфа та, ймовірно, Мухаммеда бін Салмана). Реальна причина – жорстке зіткнення медійної риторики з воєнною реальністю.

Ринок відреагував миттєво: ціна на Brent впала з $110 до $92 за барель. Гра в ультиматуми нібито скінчилася. Але чи справді настав мир?

Чи ми просто спостерігаємо народження нової, значно небезпечнішої архітектури нестабільності?

Анатомія відступу: коли лідер не має обʼєктивної "картинки"

Останній тиждень став моментом істини для адміністрації Трампа. Поки очільник Пентагону Піт Хегсет заявляв про "знищення іранського потенціалу", розвідувальна спільнота (IC) через Washington Post засвідчила: понад 50% ракетних пускових установок Ірану неушкоджені, а тисячі дронів чекають свого часу.

Ми бачимо класичний цикл Трампа: максимальна ескалація – зіткнення з реальністю – відступ. Це стратегія, яку ми десятиліттями спостерігали у Путіна, з однією різницею: Путін не відступає, а переносить вектор ескалації. Трамп же змушений "продавати" відступ як перемогу.

Але в чому "перемога"? Насправдц Іран виходить із цих 39 днів загартованим:

• Верифікований шантаж: здатність перекрити Ормузьку протоку тепер не теорія, а доведений факт.
• Юань-толл: дедоларизація перейшла у практичну площину – транзитні збори в юанях та перехід на систему CIPS стали реальністю.
• Крах погроз: Тегеран (та інші потенційні вороги) емпірично переконався, що американські дедлайни – це як гумові стрічки, які можна розтягувати нескінченно.

Схоже, Трамп рухається до угоди, яка буде м'якшою за ту (JCPOA 2015), з якої він сам зі скандалом вийшов у 2018-му.

Рівновага озброєної невизначеності

З точки зору теорії ігор, ми опинилися в точці рівноваги Неша, де жоден гравець не може покращити свою позицію самотужки. Це не мир, це – озброєна невизначеність. Фактично, реалізується той самий сценарій, який Advanter Group з початку війни показував і як найбільш ймовірний, і як рівноважний.

Іран не може тримати протоку закритою вічно, але не відкриє її без гарантій. США не можуть силою розмінувати море за лічені дні (FPRI оцінює це у 4+ тижні, але ми сумніваємося в реалістичності цього сценарію через значні виклики і протидію з боку Ірану), але й не можуть визнати поразку перед виборами.

Країни Затоки опинилися під екзистенційною загрозою: удари іранських дронів по опреснювачах – це надто значний виклик для ОАЕ чи Бахрейну. Система застигла. Ормуз буде формально відкритим, але під фактичним іранським "toll booth". Нафта по $85–100 стане новою нормою. А ядерне питання залишиться у сірій зоні: Іран "не розробляє" зброю, але продовжує збагачувати уран.

Що це означає для України: вікно можливостей, що зачиняється

Для України ця "Холодна війна Затоки" не просто далекий конфлікт. Це ринок, де попит на нашу експертизу стає структурним. Ми маємо те, чого немає в інших: реальний досвід боротьби з "Шахедами" та балістикою в промислових масштабах.

Ми – ідеальний партнер для арабських монархій: без політичного тягаря НАТО чи Ізраїлю, але з перевіреними технологіями.

Ми проаналізували чотири ймовірні сценарії розвитку подій, і в кожному з них попит на українські рішення залишається актуальним, хоча й змінює свій характер.

Найбільш імовірним опитані нами експерти наразі вважають сценарій SS-1 – "Ісламабадська угода" (40%). У разі перемир'я попит на наші протидронові системи стає структурним. Іран збереже свій потенціал, а Країни Затоки потребуватимуть побудови стратегічної системи захисту на роки вперед. Це вже не гострий попит "дайте зброю на вчора", а наше вікно для входу в довгострокові оборонні програми регіону.

Другий за ймовірністю сценарій – SS-4, або "Затяжна невизначеність" (35%). Це стан озброєної рівноваги, де попит стає стабільним через постійну загрозу, проте увага світу до України ризикує розмитися.

Експерти також не виключають повторну ескалацію (SS-2, 15%) або наземну операцію та рейди (SS-3, 10% і ймовірність суттєво знизилася протягом тижня). У цих випадках попит на українську експертизу злетить до максимуму, але виникне критичний ризик: у парламенті Великої Британії та в Конгресі вже лунають голоси про те, що системи Patriot і HIMARS, призначені для України, можуть бути перенаправлені на іранський фронт.

Наш план дій має бути блискавичним:

• Конвертація в контракти: Меморандуми (MOU) з Саудівською Аравією та ОАЕ мають стати реальними замовленнями вже зараз. Коли настане остаточне затишшя, на цей ринок повернуться американські та китайські корпорації, які витіснять нас ресурсом.
• Позиціювання в Safe Passage: Україна має стати частиною міжнародної коаліції з безпеки судноплавства. Наш бойовий досвід – це сервіс, який ми можемо і повинні продавати.
• Битва за пріоритети в Конгресі: ми маємо довести, що Іран – це не "замість" України, а той самий фронт. Якщо Patriotи поїдуть у Затоку замість Харкова, це буде стратегічною поразкою всього демократичного світу.

"Каток" (армія США) не "поїхав", як очікували прихильники MAGA. Але й поразка США, про яку поспішають писати деякі аналітики є перебільшенням. Сталося дещо витонченіше: світ увійшов у стан стійкої нестабільності.

Іран грає в довгу. Китай грає в довгу. Трамп грає до наступних виборів. Україна ж має навчитися грати довше за всіх. Наші угоди з країнами Затоки сьогодні мають стати для нас не просто експортом зброї, вони мають стати нашою страховкою на завтра, коли увага Вашингтона може остаточно зміститися на внутрішні чвари.

Часове вікно для нас стрімко звужується. У нас є два критичні дедлайни: кінець квітня (завершення дії War Powers Resolution для Трампа) та 13 травня (візит Трампа до Пекіна, який, щоправда, вчергове може бути відкладений). Після цих дат ситуація вийде на нове плато. Або Трамп оголосить "перемогу" і повернеться до тиску на Україну щодо "угоди з рф", або остаточно зав'язне в Ірані, викресливши Центральну та Східну Європу з пріоритетів. Часу на роздуми немає.

Андрій Длігач, д.е.н., голова Advanter Group, засновник Kyiv Foresight Foundation, глобальний амбасадор Singularity University, професор КНУ імені Тараса Шевченка