"Я вважаю, що важливо підтримувати постраждалих, навіть не знаючи їхніх історій"

Минулого листопада мене глибоко зворушили слова однієї жінки, постраждалої від сексуального насильства, пов'язаного з конфліктом, і водночас лідерки в нашій спільній роботі в Україні. Вона розповіла, що коли вперше наважилася говорити за себе й за інших постраждалих їй здавалося, що в неї є лише її історія. Її запрошували до середовищ, де ухвалюються рішення, але вона не була певна, що має достатньо знань і досвіду, щоб там звучати впевнено.

З часом і завдяки підтримці правозахисників, агенцій ООН та інших партнерів вона разом з іншими змогла створити сильні спільноти постраждалих і напрацювати інструменти для впливу на рішення та програми. Сьогодні вона – визнаний голос у темі прав постраждалих від сексуального насилля під час війни як в Україні, так і на міжнародному рівні. Разом з іншими жінка працює над тим, щоб будувати майбутнє, у якому є справедливість і підтримка для людей, які пережили подібні жахи.

Її історія для мене – це нагадування: важливо не просто "дати слово" постраждалим, а створити умови, в яких вони можуть реально впливати на рішення. І ще одне важливе послання, яке сьогодні часто звучить в Україні: "Нічого про нас без нас".

Що таке "сексуальне насильство, пов'язане з конфліктом"?

Щоб зрозуміти, що таке СНПК і чим воно відрізняється від інших форм насильства, важливо пам'ятати: йдеться про насильство, яке прямо або опосередковано пов'язане з війною чи збройним конфліктом.

У світі сексуальне насильство під час збройних конфліктів часто використовується як інструмент приниження, залякування, осоромлення та примусу. Стигма, пов'язана з такими злочинами, часто заважає людям говорити про пережите. Це підриває довіру в суспільстві й може руйнувати громади та сім'ї.

Наприклад, військовий може вчинити зґвалтування цивільної особи в громаді, яку вважає ворожою лише тому, що ця людина уособлює "іншу сторону". У деяких випадках такі злочини вчиняються на очах у членів родини, що спричиняє глибоку травму не лише для самої людини, а й для близьких і навіть наступних поколінь.

Сексуальне насильство, спричинене війною в Україні

З початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну у лютому 2022 року Моніторингова місія ООН з прав людини задокументувала понад 780 випадків сексуального насильства, пов'язаного з війною. Більшість із них були скоєні представниками російської сторони щодо українських військовополонених і цивільних, яких утримували у в'язницях як на території окупованої України, так і в Росії. Хоча жінки також постраждали, більшість зафіксованих випадків стосуються чоловіків.

За даними звіту Управління Верховного комісара ООН з прав людини за вересень 2025 року, понад 92% звільнених цивільних, яких опитували з червня 2023 року, повідомили про тортури під час утримання, зокрема із застосуванням сексуального насильства.

Цивільні затримані розповідали про зґвалтування та їхні спроби, удари електричним струмом, побиття по статевих органах, примусове оголення, принизливе поводження та погрози сексуального насильства. У житлових районах на окупованих територіях російські військові також вчиняли сексуальне насильство щодо цивільного населення, переважно жінок. Постраждалі повідомляли про зґвалтування, групові зґвалтування, сексуальні напади та домагання.

Страждають не лише жінки, а й чоловіки

СПНК часто асоціюється з насильством проти жінок і дітей. Моя посада в Україні офіційно звучить як "старша радниця з питань захисту жінок", попри те, що значна частина випадків СПНК, задокументованих Моніторинговою місією ООН з прав людини, стосується чоловіків. Багато повідомлень надходять від цивільних затриманих і колишніх військовополонених, де більшість постраждалих – чоловіки. Гендерні стереотипи й стигма відіграють тут значну роль. Чоловікам часто надзвичайно складно сказати: "Це сталося зі мною", – і бути почутими. Навіть коли вони наважуються говорити, вони не завжди отримують належну допомогу.

Уявлення про те, хто саме страждає від СПНК, впливають на доступність послуг. Одна з керівниць місцевої правозахисної організації розповідала, як через скорочення фінансування у 2025 році їм довелося закрити програми допомоги, які були доступні і для чоловіків, і для жінок. До них звернувся чоловік, який пережив сексуальне насильство, але вони не змогли йому допомогти.

Уявіть весь жах такої ситуації як і для організації, так і для людини, яка звернулася по допомогу. Адже за гуманітарними принципами кожен має мати рівний доступ до підтримки. Згодом організації вдалося відновити ці послуги, однак їхня сталість для всіх постраждалих, незалежно від статі чи віку, залишається під загрозою.

ООН разом із урядом України та громадянським суспільством працює над тим, щоб підхід до протидії такому насильству був не лише орієнтованим на постраждалих, а й гендерно інклюзивним. Також приділяється увага іншим групам, які можуть стикатися з додатковими бар'єрами, зокрема етнічним меншинам і LGBTQI+ спільнотам.

Голос постраждалих стає сильнішим

Україна сьогодні вирізняється на глобальному рівні завдяки партнерству держави з постраждалими та організаціями, які їх підтримують, а також завдяки активній роботі з підвищення обізнаності.

Ще два роки тому участь постраждалих у зустрічах здебільшого обмежувалася розповідями про власний досвід. Сьогодні ситуація змінюється: вони дедалі частіше самі формують порядок денний і очолюють дискусії через мережі постраждалих та організації.

Наразі в Україні діє вісім таких мереж: дві жіночі та шість чоловічих, три з яких створено лише у 2025 році. Вони підтримують зв'язок зі своїми громадами, допомагають людям знаходити потрібні послуги й юридичну допомогу, створюють безпечний простір для тих, хто ще не готовий говорити відкрито, а також адвокатують інтереси своїх учасників.

Деякі з цих мереж уже починають самостійно надавати послуги. Так, створена у серпні 2025 року за підтримки МОМ та партнерів мережа чоловіків-постраждалих "Шлях вільних" у співпраці із Запорізькою обласною адміністрацією відкрила клініку спеціалізованої допомоги. Вона безкоштовно обслуговує як чоловіків, так і жінок і надають один з найбільш затребуваних видів підтримки постраждалим – спеціалізовану медичну допомогу.

Роль ООН у цій роботі залишається чіткою: підтримувати ці ініціативи доти, доки вони не зможуть функціонувати самостійно.

У 2024 році Україна ухвалила перший закон, який визнає постраждалих від сексуального насильства, пов'язаного з війною, та їхнє право на відшкодування. Поліція й надавачі послуг дедалі частіше застосовують підходи, орієнтовані на постраждалих і чутливі до травматичного досвіду, зокрема завдяки таким рішенням, як спеціально облаштовані кімнати для опитування. Крім того, деякі регіональні органи влади передбачили фінансування для роботи з CRSV у своїх планах на 2026 рік, щоб підтримати ці зусилля.

Рішення для всієї громади

У 2022 році ЮНФПА та Офіс віцепрем'єр-міністра з питань європейської та євроатлантичної інтеграції запустили по всій країні модель "єдиного вікна", відому як Центри допомоги постраждалим. Вони обслуговують не тільки постраждалих від СНПК, а і допомогають розібратися і з іншими запитами. Водночас усі працівники проходять спеціальне навчання щодо роботи з випадками СНПК. Це означає, що будь-яка людина незалежно від статі чи віку може звернутися до центру без відчуття стигматизації.

Минулого року я відвідала центр у Львові, який приймає велику кількість внутрішньо переміщених людей з різних регіонів України. Під час однієї зустрічі нам вдалося визначити прогалини в роботі з LGBTQI+ спільнотами, зокрема з людьми, які були змушені покинути свої домівки, і налагодити контакт із місцевою організацією, що працює з цими групами. Зараз ці дві структури співпрацюють: координують свої дії, обмінюються направленнями та поступово вибудовують довіру. Такий підхід є надзвичайно важливим, адже дозволяє охопити допомогою також тих постраждалих, які можуть не довіряти надавачам послуг поза межами своїх спільнот.

Яким є майбутнє для постраждалих?

Щоб створити краще майбутнє для постраждалих від СПНК, необхідно зрозуміти їхні унікальні виклики та слухати їх, коли вони говорять про свої потреби.

Це вимагає довгострокових інвестицій у постраждалих, зокрема у їхні мережі, у механізми відшкодування відповідно до їхніх потреб і пріоритетів, а також у створення просторів і підтримки для збереження та розвитку вже досягнутого прогресу в Україні.

Спільна робота уряду, Організації Об'єднаних Націй, громадянського суспільства та фахівців, які працюють безпосередньо з постраждалими, посилила відповідь України на сексуальне насильство, пов'язане з війною. Тисячі спеціалістів уже пройшли навчання, що дозволило покращити підтримку постраждалих і зробити послуги доступнішими. У пілотних регіонах ефективніше працюють системи перенаправлення, а краща координація між службами та чіткіше розуміння наявних послуг допомогли розширити доступ до життєво необхідної допомоги.

Ця робота із забезпечення прав і справедливості для постраждалих є, по суті, інвестицією у національну стабільність, добробут, рівність і перехід до довгострокового відновлення під керівництвом уряду України як на національному рівні, так і в областях і громадах по всій країні.

Тому наша спільна робота є вкрай необхідною, щоб досягнутий прогрес не було втрачено і щоб підзвітність і справедливість для постраждалих, а також їхні права були дотримані в процесі довгострокового відновлення України.