Європейська інтеграція, яку видно у ваших платіжках: навіщо громадам корпоративне врядування

Українські громадяни часто питають, у чому практична користь європейської інтеграції для їхнього повсякденного життя. Реформи в рамках асоціації з ЄС часто здаються абстрактними, але йдеться про якість води, тепла, транспорту та вулиць у кожному селі й місті.

Уявіть містечко, де одне комунальне підприємство ледве тримається на плаву, інше – давно перетворилося на "мертвий" актив, а третє –могло б працювати краще, але між політичними призначеннями, ручним керуванням та відсутністю прозорої звітності його потенціал губиться. Саме для таких випадків запровадження міжнародних стандартів управління публічними активами стає не черговою бюрократичною вимогою, а важливим кроком до відчутних змін.

На початку квітня Україна зробила три кроки, які формують нову рамку для управління державними і комунальними підприємствами.

По‑перше, Україна офіційно приєдналася до Керівних принципів Організації економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР) з корпоративного управління; це означає перехід від створення законодавчої архітектури до практичної імплементації прозорих, підзвітних і ефективних підходів у державному секторі та відповідальне використання публічних ресурсів.

По‑друге, у Верховній Раді зареєстровано законопроєкт № 15121, який зобов'язує великі комунальні підприємства створити незалежні наглядові ради, запровадити внутрішній контроль і комплаєнс, проводити конкурсні відбори керівників та щорічний зовнішній аудит. Ці вимоги мають діяти не тільки для державних, а й для комунальних активів.

По‑третє, Кабінет Міністрів затвердив Національну програму адаптації законодавства до права ЄС, яка передбачає імплементацію понад 1 600 актів; хоча для громад виконання має рекомендаційний характер, у контексті євроінтеграції такі рекомендації дедалі частіше перетворюються на фактичні очікування з боку донорів та міжнародних фінансових інституцій.

Крім того, Верховна Рада увалила в цілому законопроект №14030, який в контексті ОМС уніфікує правила державного нагляду (контролю) для усіх сфер господарської діяльності незалежно від рівня власності. Це означає, що комунальні підприємства розглядаються як рівноправні суб'єкти регулювання, до яких застосовуються однакові процедури, стандарти та гарантії. Фактично, КП змушені переходити від логіки "реагуємо на перевірки" до логіки управління ризиками, що є базовим елементом сучасного корпоративного й публічного врядування.

Утім, найбільші виклики починаються на рівні громад. У більшості міст і селищ немає чіткої політики власності щодо комунальних активів, розмежування ролей між міською радою, наглядовою радою та менеджментом, методик оцінки ефективності чи стратегічного планування; рішення ухвалюють у логіці політичного циклу, а наглядові ради сприймають як формальність.

Автори Керівних принципів ОЕСР наголошують, що нормативні зміни без належної реалізації залишаються на папері. Рівень політичного впливу, практики "ручного управління", низька автономія менеджменту й відсутність культури незалежного нагляду означають, що застосування стандартів ОЕСР у комунальному секторі потребує змістовного перекладу, а не механічного копіювання. Йдеться про формування нової дисципліни — муніципального корпоративного врядування — якої в Україні фактично не існувало.

Сам законопроєкт передбачає кілька базових інструментів: більшість членів наглядової ради мають бути незалежними та обиратися через відкритий конкурс, запроваджується комплаєнс і внутрішній аудит, а також конкурсний відбір керівників і обов'язковий зовнішній аудит. Для великих підприємств громада зобов'язана розробити політику комунальної власності — документ, що визначає роль підприємств у стратегії розвитку громади та очікувані результати. Щорічний лист очікувань власника закріплює конкретні фінансові й нефінансові цілі; без таких інструментів публічні зобов'язання перед громадою залишаються розмитими.

Важливо також, що закон чітко розмежовує повноваження: рада затверджує правила й цілі, виконавчий орган організовує конкурси та аудит, наглядова рада ухвалює стратегію та контролює її виконання. Цей розподіл запобігає тому, щоб місцеві депутати одночасно керували й контролювали підприємство.

Запровадження міжнародних стандартів управління комунальними активами — це, зрештою, питання довіри й інвестицій. За відсутності незалежного нагляду, прозорої звітності та передбачуваного управління жоден відповідальний інвестор не вкладатиме кошти у водоканал чи теплопостачальне підприємство. Корпоративне врядування стає інфраструктурою довіри, без якої відновлення після війни буде дорожчим і повільнішим.

Тому реформу варто почати ще до того, як вона стане обов'язковою: громади, які вже сьогодні впроваджують політику власності, розмежовують повноваження й інвестують у управлінську спроможність, отримають перевагу завтра. Головне — зрозуміти, що виклик не в ухваленні ще одного закону, а в реальному зміцненні управлінських команд та формуванні нової культури підзвітності. Лише так міжнародні стандарти стануть не модним словом, а джерелом кращих послуг у кожному місті.

Ольга Коваленко, експертка з належного врядування, керівниця проєкту Українського незалежного центру політичних досліджень (УНЦПД)