Ми воюємо з Росією і знаємо, чому вона програє

Напередодні повномасштабного вторгнення у 2022 році західні аналітичні центри та розвідувальні спільноти припустилися фундаментальної помилки в оцінці російської військової потуги.

Їхні прогнози, що віщували падіння Києва за лічені дні, базувалися на кількісних показниках: мільйона армія, тисячі літаків, танків та артилерійських систем. Цей підхід лякав пересічних читачів, однак ігнорував нематеріальні, але вирішальні фактори: культуру командування, моральний дух, соціальну згуртованість та здатність до адаптації.

Аналітики неправильно витлумачили як толерантність Путіна до ризику, так і ізольованість процесу прийняття рішень у Кремлі, що призвело до хибних прогнозів щодо можливої ескалації та реакції Росії на підтримку України з боку НАТО.

Ця аналітична сліпота частково зберігається й досі. Багато хто на Заході продовжує розглядати цей конфлікт суто крізь призму війни на виснаження, де перемога визначається виключно обсягом ресурсів та здатністю мобілізувати більше людей. Це небезпечна помилка.

Ця війна є не просто зіткненням армій, а остаточним випробуванням двох діаметрально протилежних систем, що виникли на пострадянському просторі. Одна система, українська, — це мережева модель, побудована на довірі, яка вивільняє людський потенціал. Велика частина змін ініційовані та розроблені тут простими громадянами, солдатами, сержантами та молодшим офіцерським складом. Зокрема і перехід Сил оборони України на корпусну систему, який просувався "Азовом" у якості необхідного кроку.

Сили оборони України, особливо в підрозділах, що виросли з добровольчого руху, як наприклад "Азов", культивували командну філософію, що ґрунтується на принципах децентралізації та розширення повноважень.

Ця модель є сучасною інтерпретацією німецької концепції Auftragstaktik (Mission Command), яка була розроблена для ведення бойових дій на динамічному, нелінійному полі бою.

Суть цього підходу полягає в тому, що вище командування визначає мету операції та кінцевий результат ("що" і "чому"), тобто формулює "замисел командира". В подальшому, командири підпорядкованих підрозділів відпрацьовують рішення на затвердження (у взаємодії з командиром, або самостійно). Тобто, "як" досягти цієї мети, залишається на розсуд командирів на місцях, які володіють найактуальнішою обстановкою на полі бою.

Після подальшого корегування або фінального затвердження рішення — розпочинаються дії/операція. Цей підхід вимагає високого рівня довіри та взаємодії між усіма ланками командування. Це створює середовище з високим рівнем довіри, де ініціатива не просто заохочується, а є основою бойової ефективності. Підрозділ перетворюється на єдиний організм, "сім'ю" або "команду", де кожен відчуває свою причетність і відповідальність за виконання поставленої задачі.

Цей принцип не є неформальною практикою; він закладений в основу бойових статутів, які наголошують на рішучості, раптовості дій та проявлені ініціативи для виконання бойового завдання в складних умовах проти переважаючих сил противника.

Яскравий приклад цьому — це те, що зробили Сили Оборони на Добропільському напрямку у другій половині 2025 року — це по суті переосмислення концепції мобільної оборони в умовах сучасної війни. Гігантський сіряк, кілл-зона протяжністю до 20 км від лінії бойового зіткнення, змішані бойові порядки, засідки, пошуково-ударні дії, вогневі нальоти, точкові хірургічні контратаки, оточення російських підрозділів, сотні ворожих полонених.

Російська система управління військами є прямою протилежністю. Вона являє собою жорстку, вертикально інтегровану ієрархію радянського зразка, де кожен крок регламентується зверху. Ця система була створена не для максимальної бойової ефективності, а для забезпечення політичного контролю над армією, де лояльність до режиму завжди була важливішою за компетентність. В результаті така структура призводить до операційного паралічу на сучасному полі бою.

Ключовим доказом цієї системної вади є хронічний недорозвиток молодшого командного складу та безумство старших офіцерів, які готові покласти величезну кількість особового складу (прямо до останнього солдата), аби догодити керівництву, не відходячи ні на крок від замислу старшого начальника, навіть якщо він був з самого початку приречений на провал. Це свідчить про відсутність гнучкості в прийняті рішень та страху перед системою брати на себе відповідальність, щоб не стало ще гірше.

В березні ми відзначали першу річницю від створення 1-го корпусу НГУ "Азов". За короткий термін було сформовано управління та штаб корпусу з переліку бойових офіцерів з багаторічним військовим досвідом, які ще в 2014-2015 роках брали участь в боях, перебуваючи на рядових та сержантських посадах.

Переважна більшість з них пройшли всі ланки управління: бувши на командних та штабних посадах, брали на себе відповідальність, і добре знають війну з окопу.

1. За сприяння Головнокомандувача ЗСУ генерала Сирського, зібрано повний комплект військ корпусу, що надало змогу повноцінно вести оборонну операцію. Всі бригади тримають оборону у визначеній смузі корпусу та пліч-о-пліч виконують бойові завдання на належному рівні.

Зникла проблематика взаємодії між бригадами на стиках, що не дає змоги противнику прорвати основний рубіж оборони в слабких місцях та розвивати успіх з виходом на оперативний простір.

Проведення бойової та спеціальної підготовки інструкторами по "азовським стандартам" дають свої плоди:

• підвищився рівень навченості в ході проведення БЗВП;
• проведення інструкторсько-методичних занять з молодшим командним складом та спеціалістами;
• проведення командно-штабних навчань з офіцерами управління/штабів.

Це чітко відображається в бажанні тих, хто навчається, та в якості виконання поставлених бойових завдань.

2. Придані підрозділи ЗСУ, НГУ, ДПСУ та Національної поліції виконують бойові задачі на рівні зі штатними підрозділами і стали невідʼємною частиною корпусу. Приймають бойовий досвід, отримують належне забезпечення, проводять спільні заняття та тренування.

3. Влітку 2025 року на Добропільському напрямку було зосереджено головне зусилля противника, якому вдалося здійснити прорив фронту шириною 15 км і до 20 км в глибину.

У взаємодії з Силами оборони було зупинено просування противника, успішно проведено контрнаступальні дії по відновленню втраченого положення та забезпечено стійкість оборони.

4. З моєї ініціативи смуга корпусу поступово збільшується з метою посилення флангів, прикриття атакованих ділянок фронту та підвищення стійкості оборони, де це необхідно, що дає змогу вивільняти підрозділи сусідніх корпусів та відновлювати їх.

5. При чітко вибудовуванній роботі управління на рівні корпусу ніяких проблем у взаємодії з підрозділами СБС, ДШВ та штурмовиків немає.

6. Створено нові штатні підрозділи:

• 8-ма ОАБр "Гармаш";
• 41-й полк безпілотних систем "Pilum";
• ОЗСП "Туман";
• підрозділи тилового забезпечення (БМТЗ, АБ, РВБ);
• 14-й штурмовий полк (в процесі формування);
• Полк сил підтримки (в процесі формування);
• Медичний батальйон (в процесі формування).

7. Закрили тактично-оперативну та оперативну глибину: розвідка, ураження, мінування. Ворожа техніка, склади, ПТД та ін. палають на глибині до 250 км.

8. Медична служба та Супровід:

• впроваджено процедуру доставки крові дронами на передову;
• проведення евакуації з поля бою на НРК;
• протягом року здійснюється співпраця з провідними медичними закладами України;
• повна відповідність міжнародним протоколам;
• здійснюється робота над масштабним проектом по реабілітації та підтримці звільнених з полону.

9. Розвиваємо корпусну інфраструктуру: полігони, школи, лабораторії, майстерні, виробництво, склади тощо.

10. Корпусна розвідка, міжнародне співробітництво, навчальні підрозділи, школа хорунжих та багато інших починань спрямовані на масштабування цінностей "Азову", зміцнення обороноздатності держави та ефективних методів управління.

11. Західні партнери навчаються у нас і охоче переймають бойовий досвід.

Битва за Донбас у розпалі! Продовжуємо працювати, бити ворога та боротись за повернення наших полонених.

Слава Україні!

Денис Прокопенко