Внутрішнє переміщення в Україні: тест, який держава досі провалює

Сьогодні внутрішнє переміщення вже виходить далеко за межі суто гуманітарного реагування. Це питання стійкості держави, ефективності публічної політики та здатності гарантувати права людини в умовах тривалої війни.

Станом на червень в Україні офіційно обліковано 4,6 млн внутрішньо переміщених осіб. Серед них — 827 504 дитини, 232 493 особи з інвалідністю та 1 338 519 пенсіонерів.

Ці цифри свідчать: внутрішнє переміщення давно стало одним із ключових системних викликів для державної політики та всієї архітектури захисту прав людини.

Права людини як основа політики щодо ВПО

Моя позиція залишається принциповою: внутрішнє переміщення насамперед є питанням прав людини.

Державна політика у цій сфері має бути не ситуативною, а комплексною і довгостроковою — від евакуації та забезпечення базових потреб до повної інтеграції людей у нові громади. Це включає:

• забезпечення житлом;
• доступ до соціальних і медичних послуг;
• працевлаштування;
• реалізацію права на компенсацію.

Сьогодні в Україні діє значна кількість програм підтримки ВПО. Але їхня ключова слабкість — відсутність єдиної логіки. Різні інструменти існують паралельно, не складаючись у цілісну систему. У результаті політика розпадається на окремі рішення, які не формують довгострокового ефекту.

Окрему роль відіграють громади. Саме вони сьогодні є першою лінією інтеграції: забезпечують доступ до послуг, підтримують соціальну згуртованість і працюють із людьми, які втратили свої домівки. Але громади не можуть нести цей тягар самостійно. Вони потребують ресурсів, координації та передбачуваної державної політики.

Житло як основа інтеграції

Житлове питання залишається одним із визначальних факторів інтеграції ВПО. Саме доступ до житла впливає на можливість людини:

• працевлаштуватися;
• навчатися;
• отримувати медичні та соціальні послуги;
• відновлювати нормальне життя.

Наразі в Україні функціонує 1 117 місць тимчасового проживання ВПО. Значна частина з них потребує модернізації, забезпечення безбар'єрності та створення належних умов проживання.

Коли право є, але доступу до нього немає

Житлове питання виходить далеко за межі тимчасового розміщення — воно включає і компенсаційні механізми.

Показовий приклад — мешканці Часового Яру, чиє житло було знищене внаслідок російських обстрілів. У 2025 році вони подали заяви на компенсацію, однак їх розгляд був призупинений через неможливість фізичного обстеження об'єктів у зоні бойових дій. Водночас законодавство передбачає можливість дистанційного обстеження.

Після колективного звернення 15 заявників до Офісу Омбудсмана ситуацію вдалося зрушити: провели дистанційне обстеження, внесено дані до реєстру, і люди отримали житлові сертифікати для придбання нового житла.

Цей кейс чітко демонструє: вирішальним є не лише наявність права, а здатність держави його реалізувати.

Найбільш вразливі групи: окремий фокус уваги

Окремої уваги потребують найбільш вразливі категорії ВПО — люди похилого віку, особи з інвалідністю, сім'ї з дітьми.

Майже кожна третя внутрішньо переміщена особа — це людина пенсійного віку. Сотні тисяч людей потребують постійного доступу до медичних, соціальних і реабілітаційних послуг. Це вимагає системного підходу, де жоден елемент політики не існує ізольовано.

Роль Офісу Омбудсмана у захисті прав ВПО

Офіс Омбудсмана системно працює над захистом прав внутрішньо переміщених осіб і людей, які постраждали внаслідок збройної агресії проти України.

Лише протягом 2025 року ми провели понад 2 тисячі моніторингів за напрямом захисту прав осіб, постраждалих внаслідок збройної агресії проти України, за результатами яких надали майже 7 тисяч рекомендацій органам державної влади та органам місцевого самоврядування.

Ми постійно отримуємо звернення від внутрішньо переміщених осіб. Лише у 2026 році до Офісу Омбудсмана надійшло вже 3 352 такі звернення. Найчастіше громадяни порушують наступні питання:

• право на отримання допомоги на проживання;
• право на отримання компенсації за пошкоджене / знищене нерухоме та рухоме майно внаслідок військової агресії РФ;
• внесення інформації до Реєстру збитків для України;
• право на отримання пенсійних виплат для ВПО;
• право на взяття на облік як ВПО.

За результатами звернень поновили 21 181 право, у тому числі за результатами розгляду колективних звернень.

Коли бюрократія сильніша за право

Показовою є така ситуація. Багатодітна родина двічі тікала від війни. Вперше сім'я отримала статус ВПО ще у 2014 році. У 2022 році через активні бойові дії вона була змушена вдруге залишити свій дім і починати життя з нуля.

Родина орендувала дім, а допомога на проживання ВПО була для них можливістю покривати базові потреби.У 2024 році мати разом із дітьми була змушена виїхати за кордон у зв'язку з похованням близької людини. Тривале перебування родини за кордоном призвело до автоматичного зупинення виплат відповідно до технічних алгоритмів системи. У 2026 році сім'я повторно звернулася за її поновленням, однак отримала відмову.

Проте родина мала повне право на допомогу за новими критеріями — багатодітна, двічі переміщена сім'я без інших доходів, що орендує житло. Формальний підхід посадових осіб призвів до того, що матір із трьома дітьми фактично залишили без належної державної підтримки. 

Для вирішення цієї ситуації я скерував відповідні запити до Пенсійного фонду України. У результаті родині поновили право на допомогу на проживання ВПО строком на шість місяців у загальному розмірі 66 тисяч гривень, частину коштів уже виплачено.

Цей випадок демонструє, що навіть за наявності законодавчо гарантованих прав внутрішньо переміщені особи нерідко стикаються з бюрократичними бар'єрами та формальним підходом з боку державних органів. Саме тому Офіс Омбудсмана не лише реагує на кожне звернення, а й системно працює над усуненням причин таких порушень.

Стратегічний підхід до підтримки внутрішньо переміщених осіб

11 червня 2026 року Кабінет Міністрів України схвалив Стратегію державної політики щодо внутрішнього переміщення на період до 2030 року та операційний план заходів з її реалізації на 2026–2028 роки.

Це важливий крок, адже держава переходить від тимчасових рішень до довгострокової системної політики підтримки ВПО. Йдеться про створення умов для інтеграції, відновлення прав і забезпечення стабільного життя людей, які були змушені покинути свої домівки.

Водночас ухвалення Стратегії — це лише перший етап. Ключове значення матиме її реальне виконання всіма відповідальними міністерствами, обласними військовими адміністраціями, районними державними адміністраціями та органами місцевого самоврядування.

У 2024 році ми провели аналіз виконання попередньої Стратегії ВПО на період до 2025 року, який засвідчив наявність проблем із реалізацією окремих заходів, дотриманням строків та належною координацією між відповідальними органами. Крім того, у 2026 році я презентував Спеціальну доповідь "Місцеві програми підтримки ВПО: аналіз ефективності та перспективи", у якій проаналізовано місцеві програми підтримки ВПО та надано рекомендації для Мінсоцполітики, Мінрозвитку, обласних військових адміністрацій і органів місцевого самоврядування.

Системна нерівність всередині ВПО

Окремою проблемою залишається нерівність між ВПО залежно від року переміщення.

Люди, які виїхали у різні періоди, опинилися в різних умовах підтримки. Частина громадян фактично випадає з програм допомоги лише через дату свого переміщення — з 2014 року.

У підсумку доступ до програм підтримки визначається не потребою, а датою.

Це створює системну несправедливість, підриває довіру до держави та формує внутрішні розриви всередині самої спільноти ВПО. У довгостроковій перспективі це ускладнює інтеграцію та посилює соціальну напругу.

Час рішень, а не реакцій

Ставлення до внутрішньо переміщених осіб сьогодні є одним із ключових індикаторів спроможності держави. Мільйони людей втратили домівки через війну. Але вони не повинні втратити доступ до своїх прав.

Сьогодні держава стоїть перед вибором. Або вона формує цілісну політику щодо ВПО — з житлом, соціальним захистом, працевлаштуванням і реальними механізмами інтеграції. Або внутрішнє переміщення остаточно закріпиться як довготривала соціальна криза, яку вже неможливо буде "адмініструвати" окремими програмами.

Дмитро Лубінець