Спецтрибунал щодо злочину агресії: як створити дієвий суд спільними зусиллями

Минулого місяця в Кишиневі 36 держав та Європейський Союз ухвалили Розширену часткову угоду (EPA), яка визначатиме засади управління Спеціальним трибуналом щодо злочину агресії проти України (Спецтрибунал). Це один з трьох ключових документів поряд із Угодою між Україною та Радою Європи та Статутом трибуналу.

Наступний крок — ратифікація EPA на національному рівні. Вона має набути чинності і тоді відкрити двері до формування Керівного комітету. Після цього відбудеться повноцінний перехід до стадії формування "каркасу" Спецтрибуналу ("skeleton phase"), коли в Гаазі поступово вибудовуватиметься його операційна структура.

Ідея створити спеціальний механізм, щоб притягнути до відповідальності вище політичне та військове керівництво Росії за розв'язання війни у порушення статуту ООН виникла у 2022 році невдовзі після повномасштабного вторгнення РФ на територію України. Через обмежену юрисдикцію МКС, основне завдання Спецтрибуналу – закрити наявну прогалину в міжнародному праві і забезпечити відповідальність за злочин агресії.

Шлях до запровадження Спецтрибуналу був і залишається непростим. Процес супроводжувався політичними та юридичними дебатами щодо того, якою має бути ця інституція. Серед ключових викликів: визначення злочину агресії; правовий статус трибунала та його повноважень у притягненні до відповідальності так званої "трійки" (президента, голову уряду та міністра закордонних справ), які за загальним правилом захищені від переслідування, поки обіймають свої посади; розгляд справ за відсутності обвинуваченого, співвідношення Спецтрибуналу та МКС.

Певні країни (зокрема окремі представники групи G7) з пересторогою ставляться до ідеї механізму, який міг би притягти до відповідальності керівництво держави за незаконне застосування сили, зокрема через те, що деякі з їхніх власних операцій могли б підпасти під таку категорію. Це відображає ширшу проблему політизації переслідування за злочин агресії загалом, через яку юрисдикція МКС залишається обмеженою по принаймні до 2029 року (коли відбудеться наступний перегляд положень Римського статуту щодо злочину агресії).

Тепер, після тривалих перемовин та пошуку компромісів, щоб дати Спецтрибуналу реальний шанс, 36 держав, які ухвалили Розширену часткову году, мають посилити обраний курс конкретними діями: після ратифікації на національному рівні, взяти на себе зобов'язання щодо фінансування та забезпечити сталу політичну підтримку механізму на подальших етапах. Що швидше буде завершено ратифікації, то швидше трибунал перейде до формування повноцінної інституції.

Долучення ще більшої кількості держав зміцнить міжнародну легітимність та спроможність Спецтрибуналу. Україна продовжує працювати з країнами по всьому світу, доводячи, що він може служити ширшій міжнародній спільноті: створити сучасний прецедент переслідування за злочин агресії, розвинути міжнародне право й допомогти стримувати агресію в майбутньому.

Кроки на підтримку системи міжнародного правосуддя загалом, зокрема посилення юрисдикції МКС щодо злочину агресії може допомогти переконати країни — зокрема низка країн "глобального півдня" —, які мають застереження щодо подвійних стандартів та вибіркового підходу до правосуддя та обмеженого кола потенційних підозрюваних. Україна вже діє у цьому напрямку — зокрема виступила на підтримку посилення повноважень МКС щодо злочину агресії під час спеціальної сесії Асамблеї країн-учасниць влітку 2025 року — і, як очікується, буде діяти так і надалі.

Читайте також: Документування воєнних злочинів на полі бою: новий етап інституційного розвитку України

Розмова про питання, які визначатимуть роботу трибуналу

Поки триває підготовча робота Передової групи (Advance team) щодо вирішення визначальних питань для роботи Спецтрибуналу, залишаються ті, що потребують особливої уваги. Зокрема від фінансових та логістичних аспектів до структури проваджень, залучення постраждалих і свідків, заходів захисту тощо. Частина цих питань вирішується вже зараз. Інші перейдуть до Керівного комітету після його формування, а також — до суддів, які врегулюють решту через правила процедури та доказування.

Серед цих аспектів є ті, що потребуватимуть особливої уваги, зокрема:

• Кого визнаватимуть постраждалим від злочину агресії і як постраждалі братимуть участь у провадженнях?
• Як буде організована робота зі свідками?
• Як справи передаватимуться й розподілятимуться між українськими національними провадженнями та трибуналом?

Вичерпних відповідей на ці питання ще немає. Але вони важливі не лише для того, щоб трибунал став дієвим інструментом правосуддя, а й щоб сформувати реалістичні очікування мільйонів людей, яких війна зачепила в різній мірі.

Хоча приймати рішення щодо таких питань будуть відповідні органи на наступних етапах, предметну та інклюзивну розмову по них варто вести вже зараз. На це є три причини.

По-перше, складність цих тем потребує часу та глибокого опрацювання. Наприклад, у практиці трибуналів немає готового рішення, яке можна було б прямо запозичити, щоб визначити, хто є постраждалими від злочину агресії.

Підходи до передачі та розподілу проваджень мають напрацьовуватись та враховуватись до уваги прокурорами та слідчими на національному рівні вже зараз, щоб запобігти проблемам у майбутньому. Виважене обговорення цих аспектів розширює коло варіантів можливих рішень, а сформовані рекомендації можуть лягти в основу дискусій на рівні Керівного комітету, а згодом — суддів.

Тому відкладання розмови не полегшує пошук відповідей, а навпаки лише посилить тиск у момент ухвалення рішень і ризикує затягнути весь процес.

По-друге, залучення ширшого кола учасників, зокрема постраждалих і громадянського суспільства (громадських організацій, незалежних експертів), які мають унікальні досвід та знання, дасть змогу якісно збагатити обговорення.

Спільноти тих, хто пережив злочини, знають, яким може бути реальне та формальне залучення у процеси правосуддя. Організації громадянського суспільства з 2014 року документують злочини, представляють постраждалих, супроводжують і зміцнюють процеси правосуддя — як національні, так і міжнародні. Ці знання мають бути закладені у фундамент Спецтрибуналу.

По-третє, така залученість постраждалих і організацій впливає на ставлення та довіру до Трибуналу. Вона дає можливість суспільству в Україні та за кордоном краще зрозуміти процес, висловити свої зауваження та відчути свій внесок у формування трибуналу.

Вчасне та справжнє залучення сприятиме формуванню підтримки та довіри до Спецтрибуналу, що допоможе витримати моменти політичної турбулентності у майбутньому. Продемонстрована участь та поінформований запит суспільства будуть помітні й державам, які приймають рішення щодо ратифікації EPA та підтримки трибуналу загалом. Це стане сигналом, що ті, заради кого створюється трибунал, зацікавлені в його успіху.

Читайте також: Переосмислення доказів у справах щодо воєнних злочинів: матеріали, здобуті негласним шляхом

Роль громадянського суспільства

На прикладі Міжнародного кримінального суду — досвідом якого в різних аспектах натхненний Спецтрибунал — можна побачити цінність взаємодії із представниками громадянського суспільства. Саме вони стали опорою МКС — власною експертизою, посилюють його правову рамку, супроводжують постраждалих у провадженнях і захищають інституцію в найскрутніші моменти.

Сьогодні, коли Суд стикається із санкціями та безпрецедентним політичним тиском, саме представники таких організацій продовжують його підтримувати, і через це часто опиняються під ризиком. І хоча конструктивна критика є невід'ємною частиною роботи громадянського суспільства, її загальна мета — зміцнити інституцію та вказати на слабкі місця, що заважають ефективному виконанню покладених на неї завдань.

Українське та міжнародне громадянське суспільство може грати подібну роль і для Спецтрибуналу. Це організації, які документують і розслідують саме ті діяння, якими займатиметься трибунал, представляють тих, хто постраждав найбільше, і мають практичний досвід участі у процесах правосуддя в Україні та інших контекстах. Багато з них долучалися до створення тих міжнародних механізмів правосуддя, що існують сьогодні.

Організації громадянського суспільства, що працюють на міжнародному рівні та в окремих регіонах, можуть також адвокатувати на підтримку Спецтрибуналу — його фінансової стабільності, співпраці щодо ордерів на арешт та інших питань, які визначатимуть його фактичну легітимність і вагу. Така залученість виростає зі справжньої взаємодії: організації обстоюють ті інституції, які вважають надійними, чутливими до потреб тих, кого вони представляють, і відкритими до їхньої змістовної участі.

Щоб це стало можливим, консультації з громадянським суспільством слід закласти в архітектуру Спецтрибуналу — як офіційно, так і неформально. Зокрема, передбачити залученість громадянського суспільства в правилах процедур Керівного комітету — поряд із неформальними каналами консультацій та експертизи, які добре зарекомендували себе в інших інституціях.

Чимало зусиль уже вкладено в те, щоб Спецтрибунал став реальністю. Спільне завдання держав, інституцій, громадянського суспільства та суспільства в цілому — забезпечити, щоб він став дієвим інструментом правосуддя за злочин агресії.

Арьє Мора, менеджер з адвокації Ukrainian Legal Advisory Group (ULAG)