Правосуддя після війни: як системі впоратись з новими викликами

Сучасна система правосуддя дедалі частіше стикається з ситуаціями, коли для справедливого результату недостатньо лише визнати факт правопорушення. Не менш важливо зрозуміти обставини, які вплинули на поведінку людини, та визначити механізми зниження ризику повторного конфлікту із законом.

Саме на цьому ґрунтується концепція терапевтичного правосуддя, що активно розвивається в різних країнах. Її основна ідея — щоб система правосуддя враховувала вплив травматичного досвіду та працювала не лише з наслідками, а й із причинами поведінки людини.

В Україні ця дискусія розпочалася насамперед щодо ветеранів/-ок — адже держава має особливий обов'язок враховувати наслідки участі людини в обороні країни та забезпечувати підтримку тим, хто її потребує. Переважна більшість успішно адаптується до цивільного життя, однак саме ця категорія має стати першою для апробації інструментів судово-реабілітаційної процедури — як вираз особливої відповідальності держави перед захисниками/-цями. При цьому в центрі підходу — не статус людини, а її потреби та обставини, що могли вплинути на конфлікт із законом.

У межах дослідження наша команда запропонувала концепцію судово-реабілітаційної процедури (СРП), що спирається на міжнародний досвід — зокрема, практику Veterans Treatment Courts у США. Ключова особливість підходу — не створення нових інституцій, а побудова ефективної взаємодії між тими, хто вже працює з людиною. Саме ця логіка покладена в основу запропонованої для України моделі.

Яка ж нова логіка взаємодії?

Коли в Україні виникає новий виклик, першим рішенням часто стає пропозиція створити новий орган. Проте проблема рідко у відсутності інституцій — набагато частіше у відсутності взаємодії між тими, хто вже працює.

У сфері підтримки ветеранів/-ок сьогодні діють десятки державних органів, громадських організацій та спеціалізованих служб. Кожен виконує важливу функцію, але ці функції не завжди поєднані в єдину систему.

Міжнародний досвід показує: ефективність програм терапевтичного правосуддя визначається саме здатністю об'єднати навколо людини різні механізми підтримки та забезпечити їхню скоординовану роботу.

Саме тому судово-реабілітаційна процедура — це насамперед механізм міжвідомчої взаємодії, а не нова установа. В її основі — травмочутливий підхід, що дозволяє своєчасно виявляти потреби людини та координувати підтримку між різними учасниками процесу. Фактично це механізм, який дозволяє державі працювати з першопричинами проблеми, а не лише реагувати на наслідки, поєднуючи соціальний захист, медичну, психологічну, правову допомогу та менторську підтримку.

З чого ж має складатися такий механізм?

Перший елемент — ідентифікація ветеранів/-ок

Будь-яка система підтримки починається з розуміння того, кого вона має підтримувати. Саме тому першим елементом судово-реабілітаційної процедури є ідентифікація ветерана/-ки.

При цьому йдеться не про окремий режим правосуддя і не про привілеї залежно від статусу. Ідентифікація потрібна для того, щоб система вчасно побачила людину, щодо якої держава має забезпечити належну підтримку та врахування наслідків пережитого досвіду.

Статус ветерана/-ки не є поясненням поведінки — він лише сигналізує про необхідність перевірити, чи існують потреби, пов'язані з військовою службою, бойовим досвідом або адаптацією до цивільного життя.

Фактично ідентифікація — це перший крок до травмочутливого підходу: перехід від сприйняття людини виключно через призму кримінального провадження до розуміння її життєвого контексту та потреб.

Другий елемент — скринінг та виявлення потреб

Після ідентифікації важливо зрозуміти, чи існують обставини, що потребують додаткової уваги. Мета скринінгу — визначити, які фактори могли вплинути на поведінку людини та які потреби залишилися без належної уваги.

Це можуть бути наслідки травматичного досвіду, психологічні труднощі, залежності, проблеми зі здоров'ям, житлом, працевлаштуванням, сімейними відносинами або доступом до соціальних послуг.

Травмочутливий підхід виходить із того, що правопорушення ніколи не виникає у вакуумі. Тому скринінг має бути спрямований не лише на виявлення травми, а й на визначення потреб, які могли стати першопричиною конфлікту із законом. Результатом цього етапу є розуміння того, які механізми підтримки здатні усунути або мінімізувати фактори ризику в майбутньому.

Третій елемент — міждисциплінарна команда

Після скринінгу та виявлення потреб ключовим завданням стає їх системне вирішення. Міждисциплінарна команда працює саме з тими факторами, які могли стати першопричиною правопорушення.

Людина не існує у відриві від своїх життєвих обставин. Якщо психологічна реабілітація необхідна — вона має бути забезпечена. Проте сама по собі вона не вирішить проблему, якщо першопричинами залишаються невирішені житлові питання, відсутність роботи, правові проблеми, сімейні конфлікти чи брак доступу до соціальних послуг. Ці питання також повинні стати предметом роботи системи підтримки.

Міждисциплінарна команда має розглядати потреби людини комплексно, поєднуючи психологічну, медичну, соціальну та правову підтримку в єдиний план дій. Практичним кроком для цього є створення мапи потреб та мапи наявних ресурсів: програм, послуг і повноважень органів влади, охорони здоров'я, пробації, правничої допомоги, ветеранських сервісів та громадських організацій.

Поєднання цих мап показує, хто відповідає за конкретну потребу, де існують прогалини, а де — дублювання. Людина отримує зрозумілий маршрут підтримки — єдину систему подолання першопричин правопорушення, а не розрізнені сервіси.

Саме в цьому полягає головна роль міждисциплінарної команди і одна з ключових відмінностей судово-реабілітаційної процедури від традиційних підходів у системі правосуддя.

Четвертий елемент — моніторинг

Навіть найкраща процедура не матиме результату без належного супроводу. Тому система моніторингу є невід'ємним елементом СРП.

Після визначення потреб людини та запуску механізмів підтримки важливо розуміти: хто координує процес, як оцінюються результати і як реагувати на зміну обставин.

Моніторинг дозволяє не лише контролювати виконання заходів, а й оцінювати ефективність усієї системи — розуміти, що працює, де виникають проблеми і що потребує доопрацювання. У перспективі він має забезпечити накопичення доказової бази щодо найбільш ефективних інструментів подолання факторів ризику та запобігання повторним правопорушенням.

Чому СРП важлива для всієї системи правосуддя

Судово-реабілітаційна процедура розробляється насамперед у контексті ветеранів/-ок, однак її значення виходить далеко за межі ветеранського статусу. В основі підходу — здатність системи правосуддя враховувати життєвий контекст і травматичний досвід, виявляти потреби та працювати з причинами поведінки, що призвела до конфлікту із законом.

Саме тому СРП — це один із перших практичних кроків до травмочутливої, людиноорієнтованої системи правосуддя в Україні. І для цього не потрібні нові інституції — лише взаємодія, координація та готовність об'єднати наявні ресурси навколо потреб людини. У цьому і полягає головна цінність терапевтичного правосуддя.

Леся Кляровська, експертка з правових питань та правосуддя, співзасновниця та ​​головна менеджерка ГО "Фундація Л.І.І.Д"