Добровольці не повинні розчинитися в системі. Чому боротьба за їхній статус – це боротьба за майбутню Україну

Повномасштабна війна показала, хто став справжньою опорою української держави у найважчий момент її існування. Коли регулярна система ще лише розгорталася, тисячі українців добровільно взяли до рук зброю. Саме вони сформували кістяк опору, який дозволив вистояти у перші місяці вторгнення.

Минуло вже кілька років, але питання офіційного визнання добровольця як окремого статусу залишається відкритим. І проблема значно глибша, ніж здається на перший погляд. Йдеться не про пільги чи привілеї. Йдеться про ставлення держави до людей, які свідомо взяли на себе найбільшу відповідальність.

Доброволець – це більше, ніж військовослужбовець

За різними оцінками, сьогодні у війську залишаються близько 200 тисяч добровольців. Саме вони стали носіями тієї мотивації, яка дозволила Україні вистояти у найважчий момент.

Багато ефективних підрозділів очолюють саме некадрові військові, які швидко адаптувалися до нової війни, опанували сучасні технології, безпілотні системи та нестандартні методи ведення бойових дій.

Проте сьогодні держава фактично не визнає добровольця як окрему суспільну категорію, розчиняючи його у загальному понятті "мобілізований". Це позбавляє добровольчий рух не лише символічного визнання, а й політичної суб'єктності.

Повернення з фронту – через бюрократичне приниження

Після служби багатьох ветеранів очікує новий фронт – боротьба з державною бюрократією.

Оформлення одноразової допомоги, пенсій, статусів чи соціальних виплат часто перетворюється на виснажливий квест. Люди з пораненнями змушені годинами стояти в чергах, збирати десятки копій документів, які вже давно є в державних реєстрах, та витрачати власні кошти на елементарні адміністративні процедури.

Окремим символом цієї проблеми стали кабінети соціального забезпечення у будівлях без ліфтів, куди ветерани з інвалідністю мають підніматися сходами.

Такі ситуації не є окремими випадками. Вони демонструють системну кризу державного управління.

Імітація підтримки замість реальних змін

Останніми роками по всій країні активно створюються ветеранські хаби, ради, консультативні органи та численні майданчики при органах влади.

Безумовно, частина таких ініціатив виконує корисну функцію. Але нерідко вони підміняють реальне вирішення проблем красивими форумами, круглими столами та інформаційними кампаніями.

Натомість питання захисту прав військовослужбовців, реформи військової медицини, соціального забезпечення чи відповідальності посадовців залишаються без системних рішень.

Одночасно зростає ризик використання ветеранського авторитету як політичної декорації, коли окремих активістів намагаються інтегрувати у владні проєкти в обмін на лояльність.

Від громадської активності – до системного захисту

Очевидно, що окремі громадські ініціативи вже не здатні змінити ситуацію.

Саме тому дедалі актуальнішою стає ідея створення професійної спілки військовослужбовців та ветеранів, яка могла б системно відстоювати їхні права.

Йдеться не лише про юридичний супровід чи соціальні питання. Така організація могла б стати інструментом публічного контролю за дотриманням прав військових, боротьби за офіційне визнання статусу добровольця та просування необхідних реформ у сфері військового управління.

Не менш важливою є ідея самостійної ідентифікації добровольців. Якщо держава роками не готова визначити чіткі критерії, сама ветеранська спільнота здатна виробити власні механізми підтвердження цього статусу – через репутацію, бойовий шлях і визнання побратимів.

Це вже не лише про ветеранів

Насправді боротьба за статус добровольця – це лише перший крок.

Вона ставить значно ширше питання: хто має визначати майбутнє України після війни?

Люди, які пройшли фронт, довели свою відповідальність не словами, а вчинками. Саме тому вони мають моральне право бути серед тих, хто братиме участь у побудові нової системи державного управління.

Україна вже не може дозволити собі повернення до старих управлінських практик. Майбутня держава повинна будуватися на принципах компетентності, відповідальності та меритократії, коли вирішальними стають знання, досвід і здатність брати на себе відповідальність.

Визнання добровольців – це питання майбутнього держави

Статус добровольця – це не про окрему категорію громадян. Це про суспільні цінності.

Держава, яка не здатна гідно оцінити тих, хто добровільно став на її захист, ризикує втратити довіру найвідповідальнішої частини суспільства.

Саме тому боротьба за визнання добровольчого руху – це не боротьба за новий документ чи нову пільгу. Це боротьба за принципи, на яких будуватиметься Нова Україна після перемоги: повага до відповідальності, справедливість і право найкращих брати участь у творенні майбутнього країни.

Святослав Дубина, доброволець ЗСУ, громадський діяч та організатор ініціативи "7 кроків до перемоги"