В інтересах суспільства: справа Князєва як індикатор системної проблеми укладення угод

Колонка написана у співавторстві з Євгеном Крапивіним, керівником напряму "Правопорядок" Лабораторії законодавчих ініціатив

У травні 2026 року колишній голова Верховного Суду (ВС) Всеволод Князєв визнав свою вину в отриманні хабара у майже три мільйони доларів три роки тому. Він уклав з прокурором Спеціалізованої антикорупційної прокуратури (САП) угоду про визнання винуватості і надав нібито викривальні показання щодо інших суддів Верховного Суду, які стануть підставою для їх засудження за корупційні злочини.

Вищий антикорупційний суд (ВАКС) призначив Князєву покарання у виді 5 років позбавлення волі, заборонив обіймати посади в органах правосуддя ще на 3 роки після відбуття основного покарання і конфіскував майно. Крім того, засуджений задонатив один мільйон доларів на підтримку ЗСУ через недержавний благодійний фонд.

Але чи була укладена угода в інтересах суспільства і чи не є такий результат "відкупом від правосуддя"?

Як задонатити незадекларований мільйон доларів і не отримати запитань від представників органів правопорядку?

Розбираємо у матеріалі, які системні проблеми практичного застосування інституту угод про визнання винуватості у кримінальному провадженні підсвітила справа Князєва.

Передісторія

Всеволод Князєв потрапив до Верховного Суду із суду першої інстанції через конкурс 2016 – 2017 років. Негативних висновків від громадського сектору він на момент конкурсу не мав, на співбесіді показав себе як молодий та перспективний суддя. Саме це в подальшому і допомогло йому стати спочатку секретарем Великої палати ВС. А згодом, на контрасті із кандидатами від "старої системи" — отримати крісло Голови Верховного Суду в 42 роки і підтримку більшості суддів ВС. Крісло, про яке може лише мріяти суддя з досвідом роботи менше 10 років.

Публічно Князєв розповідав про необхідність боротьби з корупцією в судовій владі, на міжнародних зустрічах запевняв у нульовій толерантності до "телефонного права", кумівства та корупції. Як стало відомо пізніше — паралельно з цим Голова ВС будував свою "вертикаль влади" та, за інформацією авторів цього тексту, неформально зустрічався з Головою Офісу Президента Андрієм Єрмаком. І якщо навесні 2022 року лояльність до ОП впливала лише на переведення в київські суди деяких суддів з регіонів (наприклад, судді Світлани Гречаної), то за рік це ж призвело до остаточної втрати ним берегів. Тоді Князєв вирішив взяти найбільший в історії судової влади хабар за законне по суті рішення ВП ВС.

Обставини справи

Ввечері 15 травня 2023 року всі медіа вибухнули новиною, що на хабарі в 2,7 млн дол викрили Голову ВС. Повідомляли, що Національне антикорупційне бюро (НАБУ) проводить обшуки у самому Верховному Суді, у всіх суддів Великої Палати, деяких працівників апарату ВС та безпосередньо в нього вдома.

На момент вручення підозри Князєв був найбільшою "рибою" у системі правосуддя, зловленою НАБУ та САП. Водночас на пресконференції щодо його затримання очільники антикорупційних органів заявили про масштабну корупцію у ВС. За їх словами, до неї начебто причетні й інші судді Великої Палати, оскільки на "плівках" Князєва чутно, як він дає вказівку сформувати конверти для суддів ВП ВС. Тоді здавалось, що це стосувалося геть усіх у Великій Палаті (21 суддя), тож суспільство очікувало подальших підозр і вироків. Але цього не сталось.

Наступного дня Пленум ВС зняв Всеволода Князєва з посади Голови, Вища рада правосуддя (ВРП) надала згоду на тримання його під вартою, а він сам — потрапив у СІЗО на 8,5 місяців, аж допоки "казкові друзі" Князєва не внесли за нього понад 18 млн грн застави.

Слідство тривало трохи менше 10 місяців, що цілком нормально для такої категорії справ. Через місяць після виходу Князєва з СІЗО обвинувальний акт щодо нього передали до Вищого антикорупційного суду. Після цього ВАКС майже щотижня розглядав цю справу до укладення угоди у червні 2026 року. Напередодні, у травні 2026 року, четверо колишніх суддів ВП ВС отримали підозри на підставі показів Князєва. Слідство щодо них триває.

Троє з них оскаржили рішення ВАКС щодо угоди Князєва з прокурором до Апеляційної Палати ВАКС, однак у розгляді апеляційних скарг відмовили. Тепер лише Касаційний кримінальний суд зможе повернути справу Князєва до апеляції ВАКСу, якщо знайде підстави. Звісно, якщо рішення АП ВАКС буде оскаржено до ККС ВС.

Покарання

Відповідно до вироку ВАКС Князєва визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 368 КК України за отримання неправомірної вигоди за рішення суду. За умовами угоди його покарання легше, ніж за загальним правилом (до 12 років позбавлення волі), адже Князєв начебто надав показання, які мають призвести до засудження за корупційні кримінальні правопорушення інших суддів.

Воно полягає у позбавленні волі строком на п'ять років, з яких Князєв фактично відбуватиме близько чотирьох років, враховуючи час вже проведений в СІЗО. Також протягом трьох років йому заборонено обіймати посади у судах та органах правопорядку (додаткове покарання — строк почне відраховуватись після відбуття основного покарання). Також суд конфіскував майно Князєва, а це квартира, будинок, гроші — 32 тис. грн, 201 тис. доларів, 1,7 тис. євро. До коштів, вилучених під час обшуку, застосовано спеціальну конфіскацію, адже вони є предметом неправомірної вигоди (коштами, якими надавався хабар).

Додатковою умовою угоди Князєва є благодійність. На благодійний фонд "Повернись живим" він перерахував 1 104 600 доларів, які вилучили під час обшуків у Князєва та зберігались як речові докази у справі.

Угоди про визнання винуватості

Угода про визнання винуватості є альтернативним способом вирішення кримінально-правового конфлікту та запорукою пришвидшення здійснення кримінального провадження. Цей механізм допомагає оптимізувати процесуальний час, спростити розгляд справ, знизити навантаження на органи досудового розслідування та суд і скоротити витрати на процес. Вивільнений ресурс піде на викриття інших злочинів.

Його логіка проста: прокурор може укласти угоду з підозрюваним чи обвинуваченим на будь-якій стадії кримінального провадження. Сторона обвинувачення заощаджує ресурси, а захист отримує передбачуване, узгоджене покарання. У виняткових випадках — навіть нижче за мінімальну межу, встановлену санкцією статті.

ВАКС активно практикує угоди від початку своєї роботи — за шість років роботи половина вироків ухвалена на їх підставі. Особливо показовою стала динаміка після листопада 2024 року, коли набрав чинності закон № 4033-ІХ. До цього кількість укладених угод у ВАКС коливалась у межах 25–40%. Після цього 2/3 обвинувальних вироків постановлено на підставі угод. Детальніше про цей інструмент експерти Лабораторії законодавчих ініціатив писали раніше.

Так, це справді економить ресурси на розслідування справ, у яких підозрювані не визнають вину, складно здобути переконливі докази для засудження особи, а 10-15 річні строки давності притягнення до кримінальної відповідальності подекуди завершуються "незабаром".

Суспільний інтерес

Ключовим для укладення угоди про визнання винуватості є наявність суспільного інтересу в цьому. Тобто прокурор і суддя мають упевнитися, що суспільство зацікавлене у пришвидшенні процесів та викритті більшої кількості кримінальних правопорушень. Адже укладення угоди — це право підозрюваного, обвинуваченого, прокурор не зобовʼязаний її укладати, а суддя затверджувати, якщо суспільний інтерес відсутній. Тобто це не універсальний інструмент на всі випадки життя, він не може замінити ефективну роботу сторони обвинувачення. Коли ж це явище стає повсюдним, то користь суспільного інтересу втрачається і руйнує саму логіку угод.

Водночас ВАКС, який має оцінити наявність суспільного інтересу, керується лише тими матеріалами, які йому надають сторони кримінального провадження в угоді. Тобто дискреція суду тут вкрай обмежена наданими даними й не дивно, що судді погоджуються на ці аргументи. Крім того, незрозумілим є процесуальний наслідок незатвердження угоди — судовий розгляд відбувається в загальному порядку. Але це вкрай складно, коли особа визнала винуватість, розкрила докази, надала інформацію щодо інших осіб тощо.

Як же ВАКС обґрунтовує наявність суспільного інтересу конкретно у справі Князєва?

ВАКС зазначає, що "реальне покарання є тією важливою складовою цієї угоди, що підкреслює суспільний інтерес, невідворотність покарання та відновлення довіри до правосуддя". Адже більшість угод укладається з умовним позбавленням волі, тож в очах суспільства часто виглядає як "відкуп від правосуддя". Варто звернути увагу, що саме таку угоду отримав від САП та ВАКС адвокат Олег Горецький, який називав себе "бекофісом Князєва" (5 років умовно і 21 млн грн донат).

Також на думку суддів, укладення угоди з екссуддею суттєво зекономило ресурси сторони обвинувачення на подальше дослідження доказів. У такий спосіб Князєв посприяв вивільненню ресурсів на розслідування інших корупційних кримінальних правопорушень. ВАКС зазначає, що наслідком визнання ним вини є "зменшення навантаження на прокуратуру, адвокатуру та суди, які отримують більше часу на розкриття інших злочинів, розгляд їх в суді…".

Водночас угоду з Князєвим САП уклали вже на етапі судового розгляду. До того відбулось півсотні судових засідань, витрачено низку ресурсів на збір та дослідження доказів. Здавалося б, два роки судового розгляду мають свідчити про переконливу позицію сторони обвинувачення, яка готова довести справу до обвинувального вироку, а не відмовлятись йти на угоду. Тому залишається загадкою, чому угоду не уклали на початкових стадіях досудового розслідування, як це роблять здебільшого. У цьому випадку обсяг зекономлених ресурсів суттєво менший, ніж в інших провадженнях.

Ще однією складовою суспільного інтересу є викриття інших осіб. Ця частина вироку є закритою, адже за законом не підлягає розголошенню. Йдеться про те, що радше за все у 2026 році Князєва використали як "торпеду" — для спілкування із суддями ВС щодо обставин справи. Записи цих розмов можуть використати для доведення їх вини. На підставі цих показань НАБУ у подальшому повідомило про підозри іншим фігурантам справи. За версією слідства, судді Верховного Суду Ірина Григор'єва, Жанна Єленіна та Ігор Желєзний, а також суддя ВС у відставці Олександр Прокопенко одержали неправомірну вигоду за ухвалення рішення в інтересах Жеваго. Наразі офіційних даних щодо перебігу цього кримінального провадження обмаль. Питання, звісно, відкрите: що ж такого могли наговорити судді після трьох років у розмові з Князєвим, справа якого слухається в суді? Тож неможливо оцінити, наскільки вагомою для подальшого доказування з метою засудження є надана Князєвим інформація.

"Добровільний" донат на армію

САП публічно зазначає, що "завдяки угоді держава отримала потужний економічний ефект: бюджет країни поповнився на 2 554 300 доларів США. Це понад 113 млн гривень! Сьогодні, коли країна виборює своє виживання, ці кошти конвертуються у реальну зброю, дрони чи фінансування соціальних виплат". З одного боку це гарний меседж, адже ці кошти роками перебували на арештованих рахунках і в сховищі для речових доказів. Зараз же вони спрямовані в економіку держави і їх витрачають безпосередньо на оборону держави.

З іншого боку саме благодійний внесок на ЗСУ — понад 1,1 млн. дол. викликає слушне запитання: а звідки ці кошти? Їх не було в декларації Князєва. З урахуванням спільної сумісної власності він легально міг би перерахувати суму вдесятеро меншу. Однак ці кошти на підставі угоди вже конфіскували на користь держави. Тож походження 1,1 млн дол мало б зацікавити як фінансовий моніторинг під час перерахунку на рахунок благодійного фонду, так і антикорупційні органи.

Звісно, на фоні цього вироку питання декларування виглядає незначним, але відсутність комунікації щодо цього виглядає як "легалізація" коштів, отриманих злочинним шляхом.

В інших угодах теж перераховують особисті кошти на підтримку ЗСУ, але яке їх походження? Чи не ставить ця угода під сумнів походження коштів, які перераховує більшість засуджених на підставі угод?

Натомість підтримка ЗСУ, зокрема через благодійні фонди, є приватною справою кожної людини. Вона не є обовʼязковою умовою угоди, а радше обставиною, яка позитивно характеризує. Водночас КПК України не вимагає вказувати необовʼязкових складових угоди у вироку суду, тож донату на ЗСУ не мало б там бути взагалі.

Що з цим робити?

Ідея угод про визнання винуватості як шлях до максимізації покарання корупціонерів — боротьби не з одиничним явищем, а системою — правильний.

І справа Князєва начебто типова для цієї практики. Особливо в частині "донату на ЗСУ". І водночас — ні. Вкрай рідко ВАКС визначає реальне позбавлення волі як покарання за наслідками угоди про визнання винуватості. Це повʼязано і з резонансністю справи, і з тим, що справа рухалась до вироку (вже більше двох років розглядась в суді).

Водночас вона оголила системні проблеми у практиці укладення угод. Як би українське суспільство не довіряло антикорупційним органам, поширеними є обґрунтовані сумніви щодо повсюдної політики укладення угод.

Що потребує вдосконалення?

Критерії, за якими САП укладає угоди. Наразі вони є непрозорими. У публічній комунікації цього органу і ВАКС не звучить жодних теоретичних аргументів на користь угод. Йдеться про раціональний вибір людини або ж про максимізацію кримінального переслідування шляхом викриття більшої кількості корупціонерів. Це потребує систематизації і формування окремої публічно озвученої політики САП.

Поняття "суспільний інтерес". Воно залишається оціночним і неоднозначним. Його можна деталізувати як через практику ВАКС, так і квазіпрецедентними позиціями (правовими позиціями) Верховного Суду. Крім того, законодавець може чіткіше визначити в КПК України критерій суспільного інтересу.

Викриття інших кримінальних правопорушень та осіб має бути реальним, тобто призвести до їх засудження, а не вірогідним. Зрозуміло, що цю чутливу інформацію не можна розкрити одразу у вироку, адже надалі її використовуватимуть задля доказування інших кримінальних правопорушень. Але це найбільше підриває довіру до інституту угод про визнання винуватості — суспільство не бачить реальних результатів. Скільки, кого, як і коли засуджено на підставі викривальних показань. Таку інформацію можна надавати узагальнено і з часом.

Більш радикальні кроки — зобовʼязати САП і ВАКС публікувати повний текст обвинувального вироку на підставі угоди після реалізації викривальної інформації у суді. Або ж робити це вже безумовно через 3 роки після укладення угоди, щоб контролювати реалізацію викривальної інформації.

Донат на Збройні Сили України не може бути частиною угоди про визнання винуватості. Підтримка ЗСУ, зокрема через благодійні фонди, є приватною справою кожної людини. Благодійність за жодних умов не можна згадувати у вироку суду, щоб не створювати відчуття безкарності, мовляв засуджений "відкупився від покарання".

Змістовний аналіз угод про визнання винуватості має бути предметом аудиту Спеціалізованої антикорупційної прокуратури. Відповідно до ч. 10 ст. 8-1 Закону України "Про прокуратуру" САП кожні два роки проходить аудит своєї діяльності. На практиці він ще жодного разу не відбувся, хоча ця норма впроваджена у 2023 році. Аудит проводить Комісія з проведення зовнішньої незалежної оцінки, до якої входять міжнародні експерти. Згадані вище критерії, їх практична реалізація на рівні політики кримінального переслідування, перспектива засудження осіб, яких було викрито внаслідок укладення угод — все це має бути предметом періодичного аудиту як інструменту зовнішнього контролю за діяльністю САП. Водночас і сама Спеціалізована антикорупційна прокуратура зацікавлена в результатах регулярного аудиту — це гідна відповідь критикам або простір для розвитку і робота над усуненням помилок.

Читайте також: Ефект Князєва. Що означає угода ексголови Верховного Суду для бізнесмена Жеваго та всієї судової системи

Замість висновків

Якщо САП зміцнить довіру до інституту угод — цей інструмент вдасться зберегти і використовувати його для зменшення рівня корупції в державі. Якщо ж продовжуватиме таку практику як зараз, то рівень довіри до НАБУ, САП та ВАКС знижуватиметься, а під гасла "вони дають корупціонерам відкупитись" нардепи за підтримки обуреного суспільства можуть обмежити ці повноваження.

Наразі все будується на суспільній довірі до САП і ВАКС. Тобто на тому, що прокурори добросовісно керуються інтересами правосуддя і погоджуються (або самі її ініціюють) на угоду лише у тих випадках, де дійсно суспільство від цього виграє. Відповідно їм доводиться обирати між загрозою "втратити справу" або розслідувати її так довго, що ті ж ресурси краще скерувати на інші справи. Адже справедливе правосуддя утилітарне — воно полягає не в жорсткості покарання для одного будь-якою ціною, але у невідворотності покарання для всіх, можливо, мʼякшого, але покарання. Але ця довіра втрачатиметься, якщо угоди залишатимуться непрозорими та закритими, строки покарань здебільшого умовними, а критерії їх укладення — незрозумілими.