5 чинників, які допоможуть нам зберегти незалежність: якою "зброєю" воює Третій армійський корпус

Економіка, культура та дипломатія — безумовно важливі опорні стовпи нашої держави, але вони втрачають будь-який сенс, якщо посиплеться фронт.

Без перебільшення, незалежність виборюється виключно успіхами на полі бою: мало просто стримувати противника, він має бачити нашу силу, а ми — йти вперед, демонструючи переважаючу ефективність.

Досвід Третього армійського корпусу доводить, що це можливо навіть за умов хронічного дефіциту ресурсів.

У класичній війні виснаження Україна не може прямолінійно конкурувати з противником у кількості людського ресурсу чи масі важкого озброєння. Оскільки головним питанням будь-якої тривалої війни є логістика та ресурсність, тому спроба змагатися "ресурс на ресурс" призведе до швидкого виснаження.

Єдиний шлях до збереження держави — це асиметричне протистояння. Ми компенсуємо кількісну перевагу ворога дешевшими, гнучкішими та масовішими засобами: робототехнікою, безпілотними системами, радіоелектронною розвідкою. Але цього недостатньо – потрібно докорінно перебудовувати всю систему бойового управління. Тому виділив 5 основних чинників, які можуть забезпечити нам суверенність. Це те, що вже працює у Трійці, та що цілком реально масштабувати на всі Збройні сили України.

1.Акцент на технологічність

Технології у сучасній війні — це головний засіб збереження життя воїна та єдиний спосіб розриву логістичних і бойових ланцюгів ворога. Проте не треба будувати ілюзій: замінити людину на лінії безпосереднього бойового зіткнення повністю неможливо. Робот або дрон не здатний закріпитися на позиції чи фізично утримувати рубежі так, як це робить підготовлена піхота. Проте технологічна компонента здатна радикально зменшити кількість людей, які перебувають безпосередньо на лінії бойового зіткнення.

Наявність безпілотників чи наземних роботизованих комплексів сьогодні вже не є ексклюзивною перевагою — дрони та роботи є в усіх, а у ворога їх часом навіть більше. Проте самі по собі технологічні "гаджети" не виграють бій.

Справжнє масштабування починається там, де поодинокі засоби об'єднуються у цілісну, неперервну систему ведення війни. У Третьому армійському корпусі цей асиметричний контур працює як єдиний механізм: засоби БПЛА та радіоелектронної розвідки закривають цілодобове спостереження й виявлення дій противника, виявивши ціль — миттєво включаються ударні FPV-дрони, скиди та НРК із вогневими модулями для її ліквідації, а наземні роботизовані платформи беруть на себе найнебезпечнішу логістику — підвоз боєкомплекту, води, їжі та евакуацію поранених. Лише такий комплекснаційний підхід приносить результат, зокрема мінімізує присутність нашої піхоти безпосередньо на лінії вогневого ураження.

Але чим більше фронт залежить від технологій, тим більше зростає питання посилення управління.

Тепер для аналізу інформації, швидкої інтерпретації розвідувальних даних та ухвалення рішень необхідно як збільшувати кількість особового складу в управлінні, так і підвищувати якість підготовки цих кадрів. Цього ж вимагає пришвидшення темпів війни, коли рішення треба приймати блискавично.

Робота дронів та роботів не дасть результату без супроводу програмних комплексів, ситуаційної обізнаності, системи автоматизованого управління вогнем та аналітики. Це зміщує акцент з механічної сили на якість кадрового потенціалу: командних операторів, інженерів, зв'язківців, аналітиків даних. Тому без людини у війську не обійтись. Просто тепер армія потребує більше кадрів іншого типу.

2.Міцні горизонтальні зв'язки та децентралізація

У сучасній високоінтенсивній війні жорстка вертикаль управління є згубною.

Уявіть командира, перед яким у штабі стоїть 15 планшетів та 20 моніторів. Йому потрібно особисто слідкувати за кожною позицією, керувати рухом кожного окремого бійця, контролювати логістику, коригувати вогонь та визначати рубежі ураження. На тривалому проміжку часу жодна людина фізично не здатна опанувати такий обсяг інформації та прийняти десятки адекватних рішень одночасно. Спроба особисто контролювати все призводить до управлінського колапсу, затримок у реагуванні та, як наслідок, до невиправданих втрат.

Альтернативою є концепція Mission Command – децентралізоване управління на основі наказу-завдання, поєднана з міжфункціональними горизонтальними зв'язками. Старший командир формує задум операції, визначає кінцеву мету та виділяє ресурси. Як саме досягати цієї мети на своєму рівні — вирішують підлеглі командири батальйонів, рот та взводів.

Як каже командир корпусу, бригадний генерал Андрій Білецький: армія — це оркестр, де кожен елемент (піхота, авіація, РЕБ, артилерія, безпілотники) грає свою партитуру, але у повній гармонії та унісон з іншими. Це не просто красива цитата: ці слова мають практичне втілення.

У Третьому армійському корпусі в кожної ланки є своя зона відповідальності. Наприклад, корпус займається управлінням в тилу противника, оперативним вогневим ураженням, перерозподілом ресурсів між напрямками, створенням системних умов для дій бригад. Тоді як завдання бригади – повноцінна підтримка дій батальйонів, координація тактичних дій у своїй смузі, забезпечення матеріально-технічними засобами. Батальйони вже безпосередньо ведуть бойові дії на полі бою, здійснюють оперативне застосування наданих вогневих засобів.

Є у нас і Battle Captain – спеціально виділена посадова особа, яка веде поточний бій у реальному часі, вивільняючи командира від мікроменеджменту для оперативної координації та планування майбутніх кроків.

У такій системі всі питання, які підрозділи здатні вирішити між собою на горизонтальному рівні — розрахунки артилерії, оператори дронів, суміжні піхотні роти — вирішуються напряму. Їм не потрібно чекати погодження годинами. Вони узгоджують дії на місці, інформуючи командування про вже досягнутий результат.

Така децентралізація неможлива без довіри та надання підлеглим справжньої суб'єктності. Якщо командир не делегує повноваження, підлеглі офіцери перетворюються на статистів чи передавачів інформації. Надання суб'єктності означає: командир дає ресурси, наділяє правом ухвалювати рішення та вимагає відповідальності за результат.

Звісно, децентралізацію можна давати лише компетентним та ініціативним кадрам. Якщо надати свободу дій безініціативній або непідготовленій особі, це завдасть шкоди, адже вона просто не знатиме, як цим ресурсом розпорядитися. Тому впровадження Mission Command вимагає безперервного навчання та якісного відбору людей.

3.Тверезий погляд на помилки і невдачі: культура After Action Review

Старостатутний підхід за будь-якого зриву операції, втрати позиції чи техніки, вчить шукати винного, якому потім призначають покарання. Результат такого підходу — приховування помилок, викривлення звітності, брехня нагору та повторення тих самих системних промахів у майбутньому.

У Третьому армійському корпусі впроваджено культуру After Action Review — глибокий, безкомпромісний та чесний аналіз кожного бою, кожної операції, незалежно від того, була вона успішною чи невдалою.

Головне завдання AAR — не покарати, а знайти помилку, зрозуміти, чому вона сталася, виправити її та перетворити на безцінний досвід. Під час аналізу слово надається від наймолодшого за посадою/званням до найстаршого. Це робиться для того, щоб авторитет старшого командира не тиснув на бійців і вони не боялися говорити правду. Після чого аналізується: що було заплановано, що відбулося насправді, чому виникла розбіжність, що ми зробимо наступного разу, щоб цього уникнути.

Проте обговорити проблему недостатньо – висновки AAR негайно заносяться у методичні вказівки, тактичні інструкції та програми підготовки.

Найважче впровадити AAR — це змінити мислення офіцерів. Командир не повинен вважати себе найрозумнішим у всьому, а мати сміливість визнати свою помилку. Для справжнього лідера не має стояти завдання залишатися правим у будь-якій ситуації. Натомість він має бути максимально зацікавлений не повторювати помилки в майбутньому.

4.Кожна людина – на своєму місці: професійний HR, рекрутинг та людоцентричність

Людоцентричність у Третьому армійському корпусі — це не про комфорт чи панібратство, це про максимальну бойову ефективність. Якщо цивільна людина є висококласним IT-фахівцем, системним адміністратором чи дата-аналітиком, її відправка у звичайну піхоту — це прямий збиток для воєнної спроможності держави. Цей фахівець принесе у тисячу разів більше користі в підрозділах РЕР, РЕБ, аналітиці даних чи оперативно-технічних групах БПЛА.

Тому у Трійці військова HR-служба працює за аналогом сучасних технологічних корпорацій, але з урахуванням специфіки війни. Наші HR-фахівці постійно відстежують бойовий шлях, аналітичні здібності та потенціал бійців у підрозділах.

Якщо людина демонструє нейропластичність, здатність вчитися, працювати над помилками та проявляє лідерські якості, її просувають на командні чи аналітичні посади незалежно від звання чи застарілих бюрократичних норм. Коли ж спеціаліст на свої посаді досяг "стелі", система переміщує його туди, де є гостра потреба та можливість масштабувати його досвід.

Виникає логічне запитання: якщо ми будемо залучати фахівців на тилові, технічні та аналітичні посади, чи не призведе це до голоду у піхоті? Проте, на жаль, кадрів не вистачає скрізь: і в піхоті, і в тилу. Проте піхотинець не зможе виконати завдання й залишитися в живих, якщо його не забезпечить ефективна тилова та управлінська система. На одного бойового піхотинця на передньому краї має працювати налагоджений механізм розвідки, РЕБ, артилерійської підтримки, медичної евакуації та логістики. Без якісного тилу піхота просто стає мішенню.

5.Ефективність проти чисельності: армія як злагоджений оркестр

Сучасну війну виграє не масова чисельність ресурсів, а злагодженість, швидкість і системність дій. Навіть найновіша зброя залишається лише купою металу, якщо вона не вбудована в дієвий механізм. Оскільки ворог вчиться швидко, а військова бюрократія повільна, Третій армійський корпус долає цей бар'єр за допомогою позаштатних груп та органів управління. Створення неформальних розрахунків, лабораторій та аналітичних груп дозволяє випробовувати новації "тут і зараз", не чекаючи місяцями на зміну штатних розписів.

Уся ця складна система працює на єдину мету — забезпечення виконання завдання конкретним бійцем та збереження його життя.

Ідучи на позицію, піхотинець повинен мати абсолютну впевненість: за ним стежать із повітря, по ворогу негайно відпрацює артилерія чи FPV, воду й БК доставить робот НРК, а у разі поранення — його прикриють та евакуюють. Це і є справжня злагодженість.

Тому успіх Корпусу тримається не просто на яскравих особистостях, а на трансформації їхньої енергії у стійку систему. Щоб масштабувати цей досвід на всі ЗСУ, кожен командир від взводу до бригади може вже зараз будувати такий підхід у своєму підрозділі: відкинути гординю, довіряти підлеглим, тверезо аналізувати помилки та постійно вчитися.

Ми не переграємо ворога кількістю, але повинні перемогти його в розумі, системності та технологічності — це наш єдиний шлях до збереження Незалежності.

Петро Горбатенко, начальник штабу, заступник командира 3-го армійського корпусу