Мігранти і порожні полички. Як ми двічі віддали росіянам інформаційну перемогу
Росіяни зазвичай працюють дуже примітивними методами. І у класичній війні, постійно надсилаючи куди-небудь у Костянтинівку "гарматне м'ясо" і сподіваючись, що якийсь відсоток виживе, просочиться і закріпиться. І в інформаційній війні – постійно повторюючи свої улюблені меседжі в надії, що на тисячний раз якийсь українець на них поведеться.
І за цей рік ми маємо щонайменше два приклади, коли наші помилки зробили ефективною їхню топорну роботу.
Обох кейсів можна було би уникнути, якби ми відстежували, що росіяни поширюють, і просто не давали їм зайвих приводів.
Приклад 1. Мігранти
Трудівниками з країн Азії росіяни почали нас лякати щонайменше з лютого 2026 року. Адже ще за кілька місяців до того аналогічна криза почалась у них самих: істерики в інтернеті про те, що скоро всю роботу в росіян відберуть індуси. Тож російські пропагандисти вирішили експортувати цю кризу до нас. Кілька місяців вони повторювали, що уряд України хоче завезти чужаків.
Найцікавіше, що в той самий час те саме повторювали і українські посадовці. Мовляв, нам не вистачає робочої сили – і зараз, і потім, на відбудову. Навіть за два дні до початку кризи, 15 квітня, голова Офісу міграційної політики Василь Воскобойник оцінював, що Україні потрібно буде залучати по 300 тисяч мігрантів щороку. І це не мало жодного помітного ефекту: новини просто цитувалися різними медіа, без сплеску емоцій.
І от 17 квітня Кирило Буданов зробив заяву, що Україна оновить список ризикованих країн, щоб трудові мігранти із деяких з них могли легше заїздити в Україну.
І все – понеслося. Спершу на ці його заяви відреагували політики правого спектру, як-от Андрій Іллєнко. Потім підхопили голови міст – Ігор Терехов, Руслан Марцінків. І все могло би затихнути, як будь-який короткий онлайн-скандал. Але підключились російські боти і зробили єдине, що вміють: масштабували наш природний тренд. У них уже було для цього все готове. У підсумку, ми балакали про мігрантів понад місяць.
Читайте також: Україна для українців? Як з російських наративів народжується протест проти іммігрантів
Приклад 2. Порожні полички
Російська кампанія так само почалась набагато раніше – після перших влучань по складах українських супермаркетів на початку серпня 2026. Але тоді ці вкиди сприймалися з легким занепокоєнням, хоча полички в багатьох магазинах дійсно були порожніми.
Росіяни не зупинялись, і обіцяли нам голодну зиму впродовж усього серпня. І на це так само ніхто не звертав увагу: хіба мало ті росіяни брешуть?
І лише 28 серпня ми так само дали їм поживу. Міністр аграрної політики Тарас Висоцький заявив, що в Україні знищено 90% складів торгівельних мереж, але "загрози голоду та системного фізичного дефіциту продуктів харчування не буде".
Комунікаційники знають, що частку "не" люди не сприймають. Якби той самий меседж був сформульований інакше, то, імовірно, проблем би не виникло. Наприклад: "Торгівельні мережі швидко налагодять постачання з малих складів, і їжі всім вистачить". Але було сказано те, що було.
Отож, цитату Висоцького спершу поширили звичайні українські медіа, зокрема клікбейтні. А російські боти переважно підключились уже наступного дня, 29 серпня. І це знову викликало паніку.
Що з цим робити?
Отож, щонайменше двічі ми наступили на ті самі граблі. Чи можна було цього уникнути? Звісно, якби кожен, хто готує до інтерв'ю українського міністра чи іншого посадовця, відстежував теми, які зараз просувають росіяни. Для цього достатньо, наприклад, читати зведення Центру протидії дезінформації. Відстежував, і формулював для свого боса меседжі у безпечний спосіб.
Що буде, якщо ми далі будемо пропускати ці голи у свої ворота?
Звісно, негайних проблем після мігрантського кейсу у нас не виникло. Але з порожніми полицями вже гірше: налякані люди можуть почати тікати з міст, де, на їхню думку, вже не буде їжі. Поки що, на щастя, такого вдалось уникнути.
А якщо наступного разу через чиїсь необдумані фрази зрезонує якийсь із більш деструктивних їхніх меседжів, які вони теж давно і без успіху повторюють? Наприклад, про "простроченість" Володимира Зеленського?
Навіть якщо такого не станеться, то після кожного "пропущеного голу" накопичується недовіра: до влади, до її здатності утримати державу під контролем, як функціонуючу систему. Тож маємо пильнувати, бо тактика росіян, як я вже казав, дуже примітивна. І особливо соромно програвати такому нікчемному ворогу. І потім для власного виправдання переповідати його байки про "давні досвідчені інституції з величезним бюджетом, які вже десятиліттями займаються когнітивною війною".
Артем Захарченко, голова ГО CAT-UA (Communication Analysis Team – Ukraine)