Краще врядування – менше корупції: досвід України в європейському контексті

"Все тече, все змінюється" – сказав колись давньогрецький філософ Геракліт. "Крім сприйняття корупції в Україні" – могли б впевнено доповнити українці. І на підтвердження навести дані соціологічних досліджень щонайменше за останні 20 років, які показують: близько 90% громадян стабільно заявляють про значну поширеність корупції в країні.

Ця стійка тенденція контрастує з іншим трендом – поступовим і неухильним зменшенням реального корупційного досвіду громадян. Якщо у 2007 році дві третини українців безпосередньо стикалися з випадками корупції при взаємодії з державою, то минулого року в таких ситуаціях перебував лише кожен п'ятий громадянин. Тобто наразі майже вчетверо менше людей зіштовхується з корупцією на практиці.

Маємо парадоксальну ситуацію, коли істотне зменшення власного корупційного досвіду ніяк не коригує уявлення суспільства про рівень корупції в державі. Безперервний потік новин у медіа та соцмережах впливає на сприйняття проблеми значно більше, аніж особиста дотичність людей до корупційних практик.

Навіть якщо майже всі громадяни знають про корупцію хіба що з газетних шпальт, а не з реального життя, цього достатньо, аби вважати свою країну суцільно корумпованою. І це вже не про Україну, а про… Португалію, де лише 1% населення стикалися з корупцією або були свідками її проявів, тоді як 94% оцінюють її як дуже або досить поширену. Схожа ситуація також у Греції, Іспанії, Кіпрі, Словенії та інших європейських країнах, в яких корупційний досвід є менш ніж в 1 з 10 громадян, натомість 9 з 10 переконані в надмірній корумпованості своїх урядів.

Однак такий розрив не означає, що сприйняття корупції – це виключно медійно згенерована ілюзія, а рівень досвіду дає об'єктивну й вичерпну оцінку корупційної ситуації в суспільстві. Кожен показник має як свою цінність, так і обмеженість. Головне практичне питання – на який маркер доречно орієнтуватись при оцінці державної антикорупційної політики?

Адже попри важливість сприйняття воно показує не так знання про рівень корупції, як загальне відчуття проблеми в суспільстві. До того ж часто ця проблема недостатньо чітко ідентифікована в уявленні громадян, внаслідок чого за корупцію сприймають численні інші негаразди в економіці чи державному управлінні (неефективний менеджмент, хибні управлінські рішення тощо). Зрештою, навіть інтенсивна боротьба з корупцією у вигляді постійних викриттів, розслідувань і вироків неминуче складає враження, ніби її навпаки стає дедалі більше.

Разом з тим, рівень корупційного досвіду не зводиться лише до практик побутової корупції, до яких залучені населення і бізнес. По суті, йдеться про якість взаємодії громадян з державою як захисником, арбітром, регулятором і надавачем послуг. Чим менше корупції в таких відносинах, тим вони прогнозованіші та ефективніші.

Сьогодні антикорупційна політика сфокусована на вдосконаленні державних процедур у різних сферах, дерегуляції, автоматизації процесів та цифровізації сервісів, що сприяє зменшенню корупційних ризиків. Показовий факт: у 2014 році тільки 5% громадян позитивно оцінювали якість держпослуг і приблизно стільки ж користувалися онлайн-сервісами.

У 2025 році користувачами державних е-послуг були вже 60% українців, а 85% з них дали позитивну оцінку своєму досвіду. За цей же час майже утричі скоротилася і кількість населення та підприємців, які потрапляли в корупційні ситуації. Тобто є очевидний зв'язок між покращенням сервісних функцій держави та зменшенням корупції.

Важливо, що ця тенденція характерна практично для всіх сфер, з якими найчастіше контактує населення. Наприклад з 2021 по 2025 роки частка громадян з корупційним досвідом у сферах медицини, освіти, будівництва й земельних відносин, діяльності правоохоронних органів та надання послуг енергетичними компаніями скоротилась в середньому удвічі.

Найменше корупційних практик наразі в діяльності ЦНАПів (5%), що доводить помітний антикорупційний ефект від оптимізації держпослуг, зокрема через усунення прямого контакту громадян з посадовцями.

Рівень корупційного досвіду населення, отже, є комплексною характеристикою публічної адміністрації в країні. Він дає змогу виявити не просто кількість людей, які вимагають або дають хабарі, а з'ясувати, наскільки офіційні правила і сервіси спроможні задовольняти потреби громадян. Чим менше такої спроможності, тим більше людей віддають перевагу корупційним альтернативам, і навпаки.

Досвід залученості громадян до корупції є значущим індикатором державної політики не тільки в Україні, а й у Європейському Союзі. З огляду на євроінтеграційний контекст, показники ЄС дають нам важливі і, головне, цілком реалістичні орієнтири. І якщо до Португалії з її 1% населення, яке має корупційний досвід, нам ще досить далеко, то від показників Хорватії та Болгарії (12% і 14%) Україну відділяють лише кілька відсотків.

Водночас на цьому етапі доцільно також зважати на ситуацію в тих державах, з якими нас об'єднує спільний статус країн-кандидатів на вступ до ЄС. Щойно оприлюднені цифри "Євробарометру" (офіційних опитувань громадської думки, які регулярно проводяться на замовлення Європейської комісії) зафіксували певне зростання корупційного досвіду громадян в Чорногорії, Сербії, Північній Македонії та Албанії. Відтак з теперішнім показником на рівні 18% Україна дещо випереджає інших кандидатів.

Варто наголосити, що це порівняння не є спробою "помірятись корупцією" і применшити свої проблеми за рахунок інших, мовляв, а в когось ситуація гірша. Йдеться виключно про те, що нині Україна досягла істотних результатів в антикорупційній політиці, відображених у зменшенні корупційного досвіду громадян, рівень якого вже співмірний з багатьма європейськими країнами.

Тепер ключове завдання – зберегти позитивну динаміку, і можна з певністю сказати, що в України для цього є необхідна база. В цьогорічному огляді Організація економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР), який охопив дані щодо антикорупції від 37 країн-членів та 25 країн-партнерів, Україна отримала одні з найкращих оцінок, які загалом є вищими, ніж в середньому по ОЕСР.

Зокрема, ми є лідерами у регулюванні та практичному впровадженні стратегічної основи для протидії корупції (завдяки Антикорупційній стратегії та Державній антикорупційній програмі), інституту лобіювання та політичних фінансів. Вище середніх в ОЕСР також наші показники у сферах конфлікту інтересів, доброчесності представників судової гілки влади та дисциплінарної системи для публічних службовців.

Та хоч би як позитивно нас не оцінювали експерти міжнародних організацій, стандарти доброчесного урядування добре проявляються лише тоді, коли в житті людей стає реально менше корупції. Хай навіть це зменшення постійно затьмарюється сприйняттям її всеохопності, особливо після скролінгу соцмереж та новинних стрічок.

Віктор Павлущик, Голова НАЗК