"Дрони-матки" над Києвом та війна швидкостей: Росія тестує нову тактику ударів у глибокому тилу

"Шахеди" майже безперервно атакують мирні міста України. Серед цілей – ТРЦ, АЗК, енергетика, продуктові склади, офісні центри та інша цивільна інфраструктура. І якщо раніше основною загрозою були звичайні "Шахеди", так звані "мопеди" із поршневими двигунами, то тепер із "мопедами" спільного хіба зовнішній вигляд, високо над головами ми дедалі частіше бачимо реактивні апарати.

За весь 2025 рік Україна зафіксувала близько 180 застосувань реактивних дронів. У серпні 2026 року їх було вже близько 2800. Тобто за один місяць – у понад 15 разів більше, ніж за весь попередній рік. Можна впевнено сказати – це вже не експериментальна зброя, яку росіяни час від часу запускають, щоб перевірити наші оборонні спроможності. Агресор переходить у масове застосування.

І це для України нові виклики. Звичайні "Шахеди" ми доволі швидко навчилися ефективно збивати. За відкритими даними, ефективність сягала 90–95%. З реактивними цілями ситуація складніша – ефективність перехоплення поки що помітно нижча – близько 60%.

Саме це і стало причиною нарощування росіянами ударів саме реактивними дронами. Тут ми наочно бачимо один із головних принципів війни – боротьбу швидкості втілення технологій. Ми і росіяни постійно намацуємо слабкі місця одне одного. Якщо противник бачить, що певна тактика працює, він її стрімко масштабує. Реактивні дрони – саме про це.

Як Росія змінила тактику ударів по Україні

Росіяни не просто збільшують кількість ударів. Вони постійно змінюють способи їхнього застосування. Завдань, ймовірно, декілька – перевантажити систему ППО, змусити витрачати дорогі ракети на дешевші цілі, створити тривалу паніку і врешті-решт намацати ділянку, де захист виявиться слабшим.

Ворог буде шукати саме такі місця. Там, де в нас найменше захисту, вони намагатимуться масштабувати атаки. Це стосується не тільки військової інфраструктури.

Постійні атаки по великих містах мають ще один ефект – збій роботи всієї країни. Коли тривога триває годинами, зупиняється логістика, люди йдуть в укриття, підприємства переривають роботу. Навіть якщо конкретний дрон не влучив у жоден об'єкт, сама загроза вже створює економічний ефект та погіршує фінансові спроможності держави.

Особливо це помітно в Києві. Коли тривога оголошується знову і знову, столиця фізично не може працювати у звичайному режимі. На мій погляд, це одна з цілей такої тактики – не лише щось зруйнувати, а й поступово паралізувати нормальне життя. Крім того, росіяни намагаються викликати паніку у містян, завдаючи ударів по складах з продуктами, щоб викликати дефіцит та продовольчий колапс.

І тут є ще один момент, про який варто говорити. Повітряна атака не обов'язково має завершуватися ударом по конкретному об'єкту. Сам політ може давати противнику інформацію. Якщо частина апаратів використовується для розвідки/дорозвідки або лінійного спостереження, росіяни можуть отримувати дані про нашу реакцію: де і як працює ППО, які маршрути перекриваються, як швидко (і якими засобами) ми реагуємо на появу цілі. Не варто думати, що кожен запущений дрон обов'язково має лише одну функцію – вибухнути.

Проте фінально мета одна – знищувати Україну. Енергетика, військові та державні об'єкти, вежі зв'язку, телекомунікації, редакції медіа, заправки, ТРЦ – цілей достатньо. Якщо одна з них не підходить, противник фактично в онлайні обирає з банку цілей іншу – дрон може вести оператор з Росії в ручному режимі.

Тому ми маємо виходити з того, що будь-яка атака може одночасно вирішувати кілька завдань: завдавати фізичної шкоди, перевантажувати ППО, збирати розвідувальну інформацію і просто тримати українців у психологічній в напрузі. Останній фактор, до речі, активно працює під час нічних атак – вони псують сон, а отже, продуктивність українців протягом наступного робочого дня падає.

Чому реактивні дрони – складна для перехоплення ціль?

Звичайний "Шахед" летить відносно повільно. У військових є більше часу, щоб його виявити, передати ціль потрібному засобу ураження і знищити. Реактивний апарат скорочує ці можливості.

Чим швидше летить ціль, тим менше часу залишається на її виявлення, ідентифікацію, вибір засобу ураження та безпосередньо перехоплення. Додайте до цього висоту польоту, маршрут, рельєф, будівлі і кількість одночасних цілей і отримаємо зовсім іншу задачу для ППО – із зірочкою.

Реактивні "Шахеди" швидко летять на висоті понад 3,5 км, тому частина звичних засобів – мобільні вогневі групи, кулемети, "Гепарди" та ПЗРК – фактично стають недієвими. Залишаються три основні інструменти: реактивна авіація, ЗРК та дрони-перехоплювачі.

По суті – це вже інший клас проблеми. Причому росіяни не зупинилися на одному варіанті. З'являються різні реактивні дрони, і деякі з них за своїми характеристиками вже наближаються до крилатих ракет.

Наприклад, "Герань–5" має заявлену дальність близько 950 км і бойову частину до 90 кг. "Бандероль" розвиває швидкість близько 500–560 км/год, а в пікіруванні може бути ще більше. Дрон-ракета "Дань-Т" має бойове навантаження до 135 кг. Все це вже менше нагадує дрони, більше – дешеві версії крилатих ракет масового застосування, а отже не всі засоби ураження здатні ефективно їм протистояти.

"Дрони-матки" над Києвом: росія тестує нову тактику

Під час останніх атак над Києвом також зафіксували ще одну зловісну новинку – так звані дрони-матки. Йдеться про експериментальні "Шахеди", які несуть на собі FPV-дрони, щоб запустити їх ближче до потенційної цілі. В такому випадку "Шахед" виступає ретранслятором для малих, швидких та маневрених дронів.

Я б поки не називав це масовою тактикою. Швидше за все, росіяни зараз перевіряють, наскільки така модель взагалі ефективна. Наразі фіксуємо поодинокі випадки, а не сформовану систему.

Проте такі засоби несуть не меншу загрозу! Звичайний "Шахед" під час польоту має досить обмежену маневреність. FPV–дрон – зовсім інший інструмент. Оператор може змінювати його траєкторію, реагувати на ситуацію і точніше працювати по рухомим або статичних цілях – наприклад, військових вантажівках чи розрахунках ППО.

Тобто один носій може доставити такі боєприпаси на значно більшу відстань, ніж вони зазвичай працюють на лінії фронту. І це вже важливий сигнал! FPV-дрони стають небезпечним засобом ураження у глибоких тилах.

Які загрози можуть з'явитися протягом наступного року

Найскладніше завдання для інженерів українських виробників сьогодні – вловити тренд, напрямок еволюції, зрозуміти, де буде технологія ворога за рік. Тут я б не намагався вгадувати конкретну модель чи можливості дронів, які Росія запустить по Україні. Значно важливіше інше – масштаб.

Ми вже бачимо, що противник здатен досить швидко нарощувати виробництво відносно дешевих керованих боєприпасів. Тому наступний етап цієї війни, найімовірніше, буде не тільки про те, наскільки ефективно ми навчилися збивати конкретну ціль. Він буде про те, чи здатні ми робити це у потрібній кількості.

Бо якщо ми створимо найкращий у світі перехоплювач, але його виробництво буде обмежене, а противник може випускати тисячі дешевших цілей, проблема нікуди не зникне. Тому нам потрібна асиметрія!

Засіб протидії має бути дешевшим за ціль, яку він знищує і бажано – суттєво дешевшим. В протилежному випадку заможніший противник може буквально виснажувати нас витратами на війну. Умовно кажучи, якщо одна сторона запускає дешевий боєприпас, а інша відповідає набагато дорожчим, то навіть успішне перехоплення не вирішує проблему стратегічно. Нам потрібно зробити так, щоб масована атака перестала бути вигідною для противника.

Саме тому я думаю, що найближчі роки будуть великою мірою про кількісну війну. Буде більше ракет, більше БПЛА, більше різних типів боєприпасів. І паралельно – більше засобів протидії. І тенденція цих снарядів буде рухатися до здешевлення.

Проте в якийсь момент сама кількість і ціна перестане бути головною перевагою. Тоді почнеться наступний етап – боротьба за якість і автономність. Штучний інтелект як інструмент тут неминучий!

Боєприпаси ставатимуть "розумнішими". Їм буде потрібно менше зовнішніх команд для наведення. Вони зможуть самостійно аналізувати обстановку, коригувати маршрут, обирати момент або напрямок підходу до цілі.

Нам це дає логічний висновок: операторів фізично не вистачить на таку кількість систем. Уявімо, що одночасно летять сотні або тисячі різних цілей. Неможливо масштабувати кількість пілотів у такій самій пропорції. Тому частину рішень доведеться передавати алгоритмам. І це стосуватиметься обох сторін.

Штучний інтелект буде використовуватися не тільки для ураження, а й для протидії. Системи зможуть швидше аналізувати повітряну обстановку, "відсікати" обманки, розподіляти реальні цілі між засобами ураження, прогнозувати маршрути і працювати без постійної участі оператора. Фактично ми рухаємося до війни, де людина все більше визначатиме правила, а машина – виконуватиме значну частину роботи.

Це вже відбувається в цивільному житті. Автомобілі успішно їздять без водія. Системи штучного інтелекту вже здатні самостійно аналізувати величезні масиви інформації. Наступним логічним кроком стає автономність у військових системах. Тому Україні потрібно готуватися до цієї гонитви вже зараз.

Що має робити Україна вже зараз, щоб убезпечити небо від російських цілей

Технологічні перегони вже тривають – на найвищих обертах. І ми в них точно не програємо!

Згадайте 2023 рік, коли перші "Шахеди" з'явилися в повітряному просторі України. Тоді ми не знали, як їм ефективно протистояти, не витрачаючи дороговартісні ракети, які вже тоді були в дефіциті. Ми пройшли швидкий і продуктивний шлях – від моменту, коли дрони виявляли прожекторами до ефективного знищення їх над Україною. І коли звичайні "мопеди" перестали давати потрібний Росії результат, з'явилися реактивні безпілотники.

Сьогодні ми не можемо дозволити собі просто наздоганяти Росію щоразу, коли вона знаходить нову технологію. Нам потрібно створювати власні рішення наперед – і в засобах ураження, і в засобах протидії.

Бо через рік головною проблемою може бути вже не те, що над нами летить швидкий "Шахед". Проблема буде в тому, що частина цих систем зможе самостійно вирішувати, куди летіти, що атакувати і як обійти нашу оборону.

І до цього моменту краще підготуватися сьогодні, а не після першої масованої атаки.

Сьогодні в Україні вже є кілька компаній, що розробляють реактивні дрони-перехоплювачі. Перші з них проходять бойові випробування, і виробники вже працюють над масштабуванням. Це точно підвищить ефективність збиття реактивних БпЛА.

Проте Україні треба вже зараз дивитися ширше, мати власне виробництво реактивних двигунів для цих дронів, щоб не залежати від третіх країн, зокрема, Китаю.

Окремо варто нарощувати кількість радарів, захищати авіацію і бити по дронопортах та цехах виробництва реактивних "Гераней" – для цього ми маємо хорошу розвідку і достатньо засобів ураження.

Також нам доведеться адаптуватися до нових реалій – цілодобових повітряних загроз та ударів. Неможливо місяцями жити в режимі, коли кожна сирена автоматично означає повну зупинку життя.

Це не означає ігнорувати загрозу! Навпаки, нам потрібна значно точніша система розуміння того, де саме є небезпека і наскільки вона реальна. Там, де можна продовжувати роботу, країна має працювати. Там, де є безпосередня загроза, люди мають отримувати чіткий сигнал і йти в укриття. До речі, саме для цього держава і робить кроки зі зміною рівнів тривоги.

Це стосується не тільки цивільного життя. Такий самий принцип має працювати і в обороні. Коли з'являється новий тип цілі, не можна просто додати ще одну ракету до вже існуючої системи. Потрібно змінювати саму методологію протидії. Ефективність ППО – це не тільки кількість збитих цілей. Треба рахувати і ціну перехоплення. Умовно кажучи, якщо засіб атаки коштує 10 тисяч, а засіб захисту – 100 тисяч, ми можемо виграти конкретний бій, але програти економічну гонку.

Важливим елементом розвитку залишаться і засоби РЕБ, до прикладу BlueBird Tech постійно працює над вдосконаленням систем "Грець" у тісній взаємодії з військовими, бо тактики і технології змінюються щодня і ми маємо швидко реагувати на ці зміни.

Поки існує зв'язок, будуть існувати способи його виявляти, перехоплювати, глушити або захищатися від такого впливу. І навіть якщо частина систем ставатиме автономною, повна автоматизація війни не відбудеться за один день. Більше того, РЕБ поступово також рухатиметься у бік автоматизації. Системи зможуть самостійно аналізувати етер, знаходити сигнали, визначати джерело випромінювання та обирати спосіб реагування. Штучний інтелект тут може стати не просто допоміжним інструментом, а частиною самої системи радіоелектронної боротьби.

Проте важливо розуміти – Росія не зупиниться на реактивних дронах. Коли ми навчимося ефективно їх перехоплювати, РФ вже матиме наступну ітерацію – дешевшу зброю, більшу її кількість, нову тактику або автономність. Тому наше завдання не просто наздоганяти кожну нову загрозу, а побудувати систему, яка здатна адаптуватися швидше за противника та випереджати його.

Валерій Зарубін