Україна — Південна Корея: двосторонні відносини не повинні ставати заручниками внутрішньої політики
Протягом останніх років ми регулярно спостерігаємо, як українське питання стає предметом внутрішньополітичних дискусій. Наразі це вкотре відбувається у США. У Франції підтримка України та ставлення до війни вже окреслюються як одна з тем президентської кампанії 2027 року. Подібна тенденція простежується і в Німеччині. Тепер ризикуємо отримати аналогічну проблему і в Південній Кореї, де українське питання вже стало предметом внутрішньополітичного протистояння.
Після відкликання Сеулом свого посла з Києва йдеться вже не просто про дипломатичне непорозуміння. Це стосується відносин із державою, президенту якої залишатися при владі ще майже чотири роки.
Українська дипломатія не повинна залишати ситуацію на самоплив і давати внутрішньополітичній опозиції в Південній Кореї привід використовувати українську тему у своїй боротьбі протягом усього цього часу. Навіть якщо сьогоднішній конфлікт здається обмеженим, його політичні наслідки можуть виявитися значно тривалішими.
Що можна зробити?
1. Перенести акцент із минулого на майбутнє.
Не продовжувати публічну дискусію про те, хто правий і хто винен у ситуації з передачею двох північнокорейських військовополонених. Натомість запропонувати узгодити порядок поводження з чутливою інформацією на майбутнє. Це дозволить врахувати занепокоєння Сеула, не відмовляючись від української позиції щодо обставин інциденту.
2. Дати президенту Лі можливість продемонструвати результат.
Для південнокорейського керівництва важливо показати власній аудиторії, що дипломатичний протест був почутий. Київ може допомогти створити умови, за яких відновлення співпраці виглядатиме не як відступ Сеула, а як результат його наполегливої позиції та досягнутих домовленостей.
3. Використати прямі канали дипломатії.
Важливий крок — конфіденційні консультації між міністрами закордонних справ України та Південної Кореї. Якщо цього виявиться недостатньо, можна залучити довіреного посередника. Але не варто передчасно перетворювати двосторонню суперечку на міжнародне публічне шоу.
4. Запропонувати пакет практичних кроків.
Ідеться про конфіденційне звернення до південнокорейського керівництва, узгодження механізму консультацій із чутливих питань безпеки та поступове відновлення повноцінної дипломатичної взаємодії. Мета — не обміняти поступку на поступку, а повернути відносини до робочого стану.
5. Не змішувати різні проблеми.
Питання постачання південнокорейських нафтопродуктів до росії потребує окремої правової та політичної оцінки. Якщо такі поставки викликають обґрунтовані запитання щодо ефективності санкцій, їх слід порушувати професійно, спираючись на факти. Але не варто використовувати їх як відповідну претензію в конфлікті навколо військовополонених. Це лише ускладнить пошук компромісу.
6. Зробити перший крок, не чекаючи поки інша сторона змінить свою позицію.
Україна може висловити жаль з приводу того, що оприлюднення чутливої інформації призвело до дипломатичного конфлікту, підтвердити повагу до занепокоєнь Сеула та запропонувати додаткові гарантії координації на майбутнє.
Це не обов'язково означає юридичне визнання порушення угоди, існування якої Київ заперечує. Важливо розділити визнання політичних наслідків ситуації та згоду з іншою юридичною інтерпретацією.
Україні не потрібно відмовлятися від власної позиції. Але їй важливо не допустити, щоб окремий конфлікт перетворився на постійний чинник внутрішньополітичної боротьби в Південній Кореї.
Завдання дипломатії — не обов'язково переконати партнера, що він був неправий. Іноді важливіше створити умови, за яких він зможе повернутися до співпраці, не втративши обличчя.
Саме цього зараз варто прагнути Києву у відносинах із Сеулом.
Євген Перелигін