Гібридна війна РФ проти Європи – яким має бути стратегічне позиціонування України

В умовах війни інтеграція в секторі безпеки між Україною та ЄС має випереджати інституційну євроінтеграцію.

Україні треба припинити лише просити про "допомогу та захист" і позиціонувати себе активним "виконавчим органом" європейської стратегії стримування гібридної агресії РФ, здатним реалізовувати кінетичну відплату, на яку сам ЄС юридично та політично поки не готовий на власній території.

Україна вже сьогодні здатна наповнити гасло "Разом до стійкої Європи" реальним змістом та дієвими інструментами. В контексті російської ескалації в ЄС потрібно відверто визнати факт: так звана "гібридна війна" Росії в Європі остаточно втратила свою "гібридність". Коли на авіаційних хабах знаходять вибухові пристрої, коли палають підприємства оборонно-промислового комплексу, а військові дрони порушують простір НАТО — це диверсійно-кінетична війна низької інтенсивності в самому серці Європейського Союзу.

Головна мета Кремля — параліч стратегічної відповіді та підрив геополітичної суб'єктності Європи через інструменталізацію своєї же бюрократичної інерції.

Як зазначають західні аналітики, Кремль суттєво нарощує дії в "сірій зоні" (глушіння GPS у Балтійському регіоні, кібератаки, провокації на кордонах, підпали складів). Водночас європейські процедури прийняття рішень надто повільні, а відсутність чіткого порогу для визначення "гібридного акту війни" заважає вчасному реагуванню.

До того ж, реакція на нові виклики гальмується через бюрократію та відсутність єдиного координаційного центру.

Головна проблема, яку визнають у Брюсселі та столицях ЄС, — це складність застосування Статті 5 НАТО або механізмів солідарності ЄС проти диверсій, які офіційно непросто одразу задокументувати та пов'язати безпосередньо з вищим керівництвом РФ.

Росія розраховує, що кожна атака залишатиметься нижче порогу конвенційної відповіді, змушуючи ЄС проводити тривалі експертизи замість реальних дій та реагування на зростаючу агресивність РФ.

Щоб зламати цю стратегію, ЄС та Україна мають діяти спільно та реалізувати три фундаментальні рішення.

По-перше, сприймати загрозу як кумулятивний стратегічний ризик. Серія "дрібних" диверсій у сукупності дає ефект масштабного системного удару по європейській безпеці. Відповідь має формуватися на сукупну загрозу, а не на її окремі фрагменти.

По-друге, сформувати єдиний "Східний вал безпеки". Ми повинні об'єднати європейську оборонну географію в єдиний стратегічний фронт — від Баренцевого моря через Північ, Балтію та Центрально-Східну Європу аж до Чорного та Азовського морів.

Східний фланг ЄС та НАТО — це більше не периферія чи "буферна зона". Це передова лінія захисту всієї демократичної цивілізації, яка потребує першочергових інвестицій у ППО, контррозвідку та мобільність.

По-третє, перетворити стримування на превентивне накладення витрат. Тут ми маємо переосмислити роль України. Україна в цій архітектурі — це не просто "щит", який пасивно стримує навалу. Україна — це меч відплати всієї Європи.

Західна Європа є стратегічним тилом та технологічним ядром, а Україна має унікальні оперативні спроможності, бойовий досвід і легітимне право завдавати ворогу прямої кінетичної шкоди.

Механізм автоматичного накладення витрат (Cost-Imposition Coupling) має працювати чітко: будь-який факт диверсії у Лейпцигу, Ґданську чи Вільнюсі повинен автоматично знімати будь-які географічні обмеження на застосування західної зброї та конвертуватися в нові далекобійні удари по воєнній та критичній інфраструктурі всередині РФ.

Російський диверсійний хаос у Європі має гарантовано перетворюватися на стратегічні втрати Росії на фронті. Тільки так ми захистимо свій суверенітет ухвалення рішень і повернемо Європі геополітичну суб'єктність.

Володимир Лупацій, співзасновник Національної платформи стійкості та згуртованості