Як Україна змінює стандарти розслідування сексуального насильства під час війни

Колонка написана у співавторстві з Анною Сосонською, заступницею начальника другого відділу Департаменту протидії злочинам, вчиненим в умовах збройного конфлікту, Офіс Генерального прокурора

Навесні цього року Генеральний секретар ООН вперше в історії включив Збройні Сили Російської Федерації та її силові структури до переліку сторін, які, ймовірно, вчиняли або несуть відповідальність за систематичні випадки сексуального насильства в умовах збройного конфлікту (СНПК). Це стало можливим завдяки активній роботі українського громадського сектору та міжнародних організацій, українських правоохоронних органів та, насамперед, постраждалих, які наважилися не мовчати про те, як Росія застосовує сексуальне насильство у війні проти України.

Притягнути Росію та конкретних російських виконавців до відповідальності, як політичної, так і юридичної, можливо лише за умови, якщо постраждалі готові говорити про пережитий досвід. Якщо вони готові розповісти свою історію в рамках кримінальних розслідувань. І хоча це відбувається конфіденційно, однієї гарантії конфіденційності недостатньо, коли в суспільстві існують упередження та стигма щодо СНПК, а кримінально-процесуальне законодавство, яке ще не позбулося відголосків радянського карально-обвинувального ухилу, ретравматизує потерпілих.

Україна не перша держава, яка зіштовхнулася з питанням СНПК. І не перша держава, яка не була готовою надати потерпілим ту підтримку та визнання, яких вони потребували, особливо під час перших восьми років збройного конфлікту. Та сьогодні Україна дійсно є однією з небагатьох держав, де питання СНПК не є табуйованим, а кримінальне переслідування за сексуальне насильство визнано одним із пріоритетних напрямків. І хоча попереду ще довгий шлях і багато роботи над помилками, вже зараз Україна демонструє, що людиноцентричні підходи до розслідування сексуального насильства – це не просто політичне гасло, а керівний принцип, який формує підходи до розслідування цих злочинів.

Так, нещодавно Офіс Генерального прокурора (ОГП), спільно зі Службою безпеки України (СБУ) та Міністерством внутрішніх справ (МВС) підписали Інструкцію з організації досудового розслідування у кримінальних провадженнях про злочини щодо сексуального насильства, пов'язаного з конфліктом. Документ, який хоч і має дуже довгу бюрократичну назву, але ставить у пріоритет саме постраждалих і їхню гідність.

Інструкція відображає шлях, який проходять постраждалі від СНПК у пошуках справедливості, та встановлює стандарти операційних процедур для всіх учасників кримінального провадження. При цьому людиноцентричний підхід має втілювався не лише в заявах, а й у реальних гарантіях захисту прав, гідності, безпеки та добровільної участі постраждалих на кожному етапі кримінального процесу.

Чому лише зараз?

Процес розробки Інструкції щодо СНПК тривав із 2023 року. Тоді за підтримки та супроводу міжнародних експертів, зокрема організації Global Rights Compliance та експертки британської Ініціативи із запобігання сексуальному насильству в умовах конфлікту (PSVI) докторки Інгрід Елліот, Офіс Генерального прокурора (ОГП) створив Робочу групу для підготовки стандартних операційних процедур для розслідування СНПК в Україні.

До робочої групи входили прокурори ОГП та прокурори з областей із великою кількістю випадків СНПК, зокрема, Херсонської, Донецької та Харківської, а також слідчі Служби безпеки України та Національної поліції України. До процесу розробки також долучались представники Координаційного центру підтримки потерпілих та свідків, ювенальні прокурори, медичні експерти та експерти-психіатри та психологи.

Десятки консультацій, зустрічей, обговорень, напрацювань і правок, – щоби ці інструкції справді запрацювали, до їх розробки потрібно було не лише залучити всі сторони процесу, а й досягти між ними згоди. Ключовим етапом формування документу став круглий стіл, під час якого постраждалі від СНПК мали відверту розмову зі слідчими та прокурорами про свій здебільшого негативний досвід взаємодії з представниками правоохоронних органів. Цей досвід став ключовим для доопрацювання Інструкції, щоб вона не лише відповідала вимогам кримінального процесу та міжнародним стандартам, а й виправляла недоліки попередніх підходів та відображала реальні потреби, пріоритети та очікування постраждалих.

І наостанок ще один виклик: документ має відповідати не лише міжнародним стандартам і найкращим практикам, а й узгоджуватись із жорсткими процесуальними вимогами українського кримінального процесуального законодавства. Тому окремі підходи можуть бути повною мірою реалізовані лише після відповідних змін до чинного українського законодавства.

Що змінюється?

Перший крок до реалізації потерпіло-орієнтованого підходу за новою Інструкцією – запровадження спеціалізації слідчих і прокурорів у справах щодо СНПК. Саме спеціально підготовлені фахівці, які пройшли відповідне навчання, будуть першими контактувати із потерпілими, проводитимуть досудове розслідування та забезпечуватимуть процесуальний нагляд.

Це важливо, щоб від моменту першого звернення потерпілі взаємодіяли лише з підготовленими працівниками. Це має вирішальне значення, щоб мінімізувати ризики повторної травматизації, адже для багатьох потерпілих саме негативний досвід першої взаємодії ставав визначальним фактором у рішенні, чи повідомляти про пережите сексуальне насильство та брати участь у кримінальному провадженні.

Крім того, Інструкція вимагає адаптації підходів до роботи з різними категоріями потерпілих та спеціалізованої підготовки для взаємодії, зокрема, з чоловіками, дітьми та іншими групами, які можуть мати специфічні потреби або потребувати особливо чутливого підходу.

Ще один важливий принцип Інструкції – повага до автономії потерпілих. Зокрема, йдеться про процедуру отримання інформованої згоди потерпілих як на участь у кримінальному провадженні загалом, так і на проведення окремих слідчих дій, зокрема процесуальних інтерв'ю, слідчих експериментів та судових експертиз.

Досі таке право на надання інформованої згоди ніде не було закріплено. Часто це призводило до ситуацій, коли потерпілих фактично ставили перед фактом – ви мусите пройти судово-медичну експертизу чи взяти участь у слідчих експериментах. І ніхто міг не пояснити, що це і навіщо, а можливості відмовитися не було. Через це часто потерпілі мусили знову і знову проживати свою травму і страждання.

Щодо судово-медичних експертиз, то Інструкція вперше чітко закріплює: проведення таких експертиз не є обов'язковим у кримінальних провадженнях щодо СНПК. Це положення відповідає сучасним міжнародним стандартам та враховує специфіку таких злочинів, адже багато форм СНПК не залишають фізичних слідів, а про значну кількість випадків потерпілі повідомляють лише через місяці, а інколи й роки після їх вчинення. Відсутність судово-медичної експертизи або фізичних доказів сама по собі не повинна перешкоджати ефективному розслідуванню.

Читайте також колонку радниці Голови ООН в Україні Анелі Пеппер: "Я вважаю, що важливо підтримувати постраждалих, навіть не знаючи їхніх історій"

Інструкція також зобов'язує слідчих і прокурорів проводити оцінку ризиків, щоб з'ясувати, чи є загроза для потерпілих, і якщо так, то вжити заходів для гарантування безпеки і захисту. Таку оцінку ризиків потрібно буде переглядати та оновлювати в ході досудового розслідування кілька разів. Це важливо, зокрема й з огляду на те, що у багатьох потерпілих члени сім'ї залишаються на тимчасово окупованих територіях. Саме занепокоєння щодо їхньої безпеки нерідко стає одним із вирішальних факторів, який стримує потерпілих від участі у кримінальному провадженні. Люди бояться можливих репресій або помсти окупантів стосовно їхніх близьких.

В оцінку ризиків входить і психологічна оцінка потерпілих. Важливо, що під час планування окремих слідчих дій, зокрема процесуальних інтерв'ю, слідчі зобов'язані враховувати рекомендації психолога. Це стосується як можливості проведення інтерв'ю, так і порядку його проведення із застосуванням травма-інформованого підходу.

Змінюється і сам підхід до проведення процесуальних інтерв'ю. Інструкція зобов'язує слідчих і прокурорів дотримуватися стандартів моделі PEACE, яка інтегрує принципи потерпіло-орієнтованого та травма-інформованого підходів. Особливий акцент у цій моделі зроблено на ретельній підготовці до інтерв'ю та встановленні контакту з потерпілою особою. Це дозволяє, з одного боку, отримати більше повної та достовірної інформації про злочин, а з іншого – мінімізує необхідність проводити повторні інтерв'ю, які можуть призводити до ретравматизації потерпілих.

Ну і наостанок, але не менш важливо. Інструкція деталізує положення про конфіденційність, залучення Координаційного центру підтримки потерпілих та свідків ОГП, проведення досудових розслідувань без залучення потерпілих, проведення комплексних та комісійних судових експертиз, а також уніфікації підходів щодо процесуальних документів, таких як повідомлення про підозру та обвинувальні акти,

Що далі?

Ухвалення Інструкції – це важливий крок у формуванні скоординованої загальнодержавної системи реагування органів правосуддя на СНПК. Проте справжнє значення цього документа визначатиметься не самим фактом ухвалення, а тим, наскільки він змінить досвід людей, які прагнуть справедливості. Саме тому попереду найважливіший етап: впровадження Інструкції по всій території України серед прокурорів, а також слідчих СБУ та Національної поліції. Під час впровадження відбуватиметься комплексна програма навчання та менторської підтримки для всіх фахівців, залучених до реагування на СНПК, щоб закладені в Інструкції стандарти стали повсякденною практикою, а не лише положеннями нормативного документа.

Водночас, необхідно продовжувати роботу, щоб найкращі стандарти та практики застосовувались не лише в контексті СНПК, але й для всіх категорій потерпілих. Почати цей процес можна лише після внесення змін до чинного законодавства і, зокрема, Кримінального процесуального кодексу України.

Насамкінець, важливо пам'ятати, що справедливість не обмежується кримінальним переслідуванням і судовими рішеннями. Коли про справедливість говорять постраждалі від СНПК, вони кажуть про можливість бути почутими, відновити відчуття безпеки, гідності й контролю над власним життям. Тому будь-яка підтримка має відповідати як нагальним, так і довгостроковим потребам постраждалих на шляху до зцілення, і охоплювати не лише фінансові компенсації, а й ефективні механізми репарацій, що включають медичну, психологічну, соціальну та правову допомогу.

Важливо зробити все, щоб голоси постраждалих формували державну політику та визначали підходи до ширших процесів перехідного правосуддя і справедливості у війні, яку Росія веде проти України.